Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна
Шрифт:
Потім Шельга побачив, як чоловік з гострою борідкою враз зіщулився: він помітив чотирипалу руку й одразу глянув полякові в обличчя.
Погляди їхні зустрілись. У поляка одвисла щелепа. Припухлі повіки широко розкрились. У каламутних очах майнув жах. Обличчя його, як у дивовижного хамелеона, змінилося — стало свинцевим.
І тільки тоді Шельга збагнув — пізнав чоловіка з борідкою, що стояв перед поляком: це був двійник убитого на дачі в березовому гайочку на Крестовському…
Поляк хрипко зойкнув і помчав з неймовірною швидкістю до виходу. Черговий агент, котрому наказали тільки
Двійник убитого лишився стояти біля віконця. Холодні, з темним обідком очі його не відбивали нічого, крім здивування. Він повів плечем І, коли поляк зник, подав телеграфістові бланк:
“Париж, Бульвар Батіньйоль, до запитання, номеру 555. Негайно приступайте до аналізу, якість підвищити на п’ятдесят відсотків, у середині травня чекаю першої посилки. П. П.”.
— Телеграма стосується наукових робіт, їх проводить мій товариш, якого відрядив до Парижа Інститут неорганічної хімії, — пояснив він телеграфістові.
Потім неквапливо потягнув з кишені цигаркову коробку, постукав цигаркою і обережно закурив.
Шельга шанобливо сказав йомуі’
— Дозвольте вас на два слова.
Чоловік з борідкою глянув на нього, опустив в її і відказав надзвичайно люб’язно:
— Будь ласка.
— Я агент карного розшуку, — сказав Шельга, показуючи карточку, — може, знайдемо зручніше місце для розмови?
— Ви хочете арештувати мене?
— Ніякісінького бажання. Я хочу вас попередити, що поляк, котрий звідси вибіг, має намір вас убити так само, як учора на Крестовському убив інженера Гаріна.
Чоловік з борідкою на хвильку замислився. Ні ввічливість, пі спокій не покинули його.
— Будь ласка, — сказав він, — ходімо, у мене є чверть години вільного часу.
На вулиці поблизу поштамту до Шельги підбіг червоний, весь у плямах черговий агент:
— Товаришу Шельга, він утік.
— Нащо ж ви його упустили?
— На нього автомобіль чекав, товаришу Шельга.
— Де ваш мотоциклет?
— Онде валяється, — агент показав на мотоцикла за сто кроків од поштамтського під’їзду, — він підбіг і ножем по шині. Я засвистів. Він — у машину, і гайда.
— Помітили номер автомобіля?
— Ні.
— Я подам на вас рапорт.
— То як же, коли у нього номер навмисно грязюкою геть заляпано!
— Гаразд. Ідіть у відділення, я буду через двадцять хвилин.
Шельга наздогнав чоловіка з борідкою. Якийсь час вони йшли мовчки. Завернули на бульвар Профспілок.
— Ви дивно схожі на вбитого, — почав Шельга.
— Мені це неодноразово доводилося чути, моє прізвище П’янков-Питкевич, — охоче озвався чоловік з борідкою. — У вчорашній вечірній я прочитав про вбивство Гаріна. Це жахливо. Я добре знав цю людину. Тямущий працівник, гарний хімік. Я часто бував у його лабораторії на Крестовському. Він готував величезне відкриття з військової хімії. Ви маєте уяву про так звані димові свічки?
Шельга покосився на нього, не відказав, запитав:
— Як ви гадаєте — вбивство Гаріна пов’язане з інтересами Польщі?
— Не думаю. Причина вбивства значно глибша. Відомості про досліди Гаріна попали в американську пресу. Польща могла бути лише передатною Інстанцією.
На бульварі Шельга запропонував трохи посидіти. Було безлюдно. Шельга вийняв з портфеля вирізки з російських та іноземних газет, розклав на колінах,
— Ви кажете, що Гарін працював з хімії, відомості про нього просочилися в зарубіжну пресу? Тут дещо співпадає з вашими словами, дещо мені не зовсім зрозуміло. Ось — прочитайте:
“…В Америці зацікавлені повідомленням із Ленінграда про досліди російського винахідника. Вважають, що його прилад має наймогутнішу, з усіх відомих досі, руйнівну силу”.
Питкевич прочитав і — усміхаючись:
— Дивно, — не знаю… Не чув про це. Ні, це не про Гаріна.
Шельга подав другу вирізку.
“…У зв’язку з наступними великими маневрами американського флоту в тихоокеанських водах було зроблено запит у військовому міністерстві, — чи відомо про прилади колосальної руйнівної сили, що створюють у Радянській Росії”.
Питкевич знизав плечима: “Дурниці”, — і взяв у Шельги третю вирізку.
“…Хімічний король, мільярдер Роллінг, виїхав до Європи. Його від’їзд пов’язаний з організацією тресту заводів, що обробляють продукти вугільної смоли й кухонної солі. Роллінг дав у Парижі інтерв’ю, висловивши впевненість, що його величезний хімічний концерн [14] внесе заспокоєння в країни Старого Світу, вражені революційними силами. Особливо агресивно Роллінг говорив про Радянську Росію, де, згідно з чутками, ведуться загадкові досліди над передачею на відстань теплової енергії”.
14
Концерн — велике монополістичне об’єднання капіталістичних підприємств, яким керує невеличка групка магнатів.
Питкевич уважно прочитав. Замислився. Сказав, насупивши брови:
— Так. Цілком імовірно — вбивство Гаріна якось пов’язано з оцією заміткою.
— Ви спортсмен? — несподівано спитав Шельга, взяв руку Питкевича і повернув її долонею вгору, — Я страшенно захоплююся спортом.
— Ви дивитеся, чи нема у мене мозолів од весел, товаришу Шельга… Бачите — два пухирці, — це вказує, що непогано гребу і що я два дні тому справді гріб близько півтори години підряд, відвозячи Гаріна в човні на Крестовський острів… Вас задовольняють ці відомості?
Шельга одпустив його руку і засміявся:
— Ви молодець, товаришу Питкевич, з вами цікаво було б позмагатися серйозно.
— Від серйозної боротьби я ніколи не відмовляюсь.
— Скажіть, Питкевич, ви знали раніше поляка з чотирма пальцями?
— Ви хочете знати, чому я здивувався, побачивши у нього чотирипалу руку? Ви дуже спостережливі, товаришу Шельга. Так, я здивувався… більше — я злякався.
— Чого?
— Ну, оцього я вам і не скажу.
Шельга покусав губу. Дивився вздовж безлюдного бульвару.