Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна

Толстой Алексей Николаевич

Була без чверті п’ята. Він знову ліг і курив одну цигарку по одній, кидаючи недопалки в куток. “Звісно, вони не знайшли!” — майже закричав він, спускаючи ноги з дивана, і знову забігав по діагоналі кімнати.

У сутінках він натягнув грубі чоботи, надів парусинове пальто і вийшов з дому.

11

Опівночі у шістнадцятому відділенні міліції покликали чергового до телефону. Квапливий голос проговорив йому на вухо:

— До Крестовського, на дачу, де позавчора сталося вбивство, вислати негайно наряд міліції…

Голос урвався. Черговий вилаявся в трубку. Викликав перевірну, з’ясувалося, що дзвонили з Гребної школи. Подзвонив у Гребну школу. Там довго деренчав телефон, нарешті заспаний голос проказав:

— Чого треба?

— Од

вас дзвонили?

— Дзвонили, — позіхнувши, відказав хтось.

— Хто дзвонив? Ви бачили?

— Ні, у нас електрика зіпсована. Сказали, що за дорученням товариша Шельги.

За півгодини четверо міліціонерів вискочили з грузовичка біля зруйнованої дачі на Крестовському. За березами тьмяно багрянів слід вечірньої зірниці. У тиші чулися кволі стогони. Людина в кожусі лежала долілиць поблизу чорного гайку. Її перевернули — сторож. Коло нього валялася вата, насичена хлороформом.

Двері гайку були розчинені навстіж. Замок збитий. Коли міліціонери ввійшли всередину дачі, з підвалу хтось приглушеним голосом закричав:

— Люк, одсуньте люк у кухні, товариші…

Столи, ящики, важкі лантухи було навалено горою уздовж стіни кухні. їх розкидали, підняли кришку люка. З підвалу вискочив Шельга, геть у павутинні, пилюці, з дикими очима.

— Швидше сюди! — крикнув він, зникаючи за дверима. — Світло, хутчій!

У кімнаті (з залізним ліжком) при світлі потаємних ліхтарів побачили на підлозі двоє вистріляних револьверів, коричневий оксамитний картуз і огидливі, з їдким запахом, сліди блювоти.

— Обережніше! — крикнув Шельга. — Не дихайте, одійдіть, — це смерть!

Відступаючи, тиснучи до дверей міліціонерів, він з жахом і огидою дивився на металеву трубку завбільшки з людський палець, що валялася на підлозі.

12

Як усі великого масштабу ділові люди, хімічний король Роллінг приймав у справах в особливо для того найнятому приміщенні, офісі, де його секретар фільтрував одвіду-вачів, визначаючи ступінь їхньої важливості, читав їхні думки і з дивовижною ввічливістю відповідав на всі запитання. Стенографістка перетворювала на кристали людських слів ідеї Роллінга, котрі (якщо взяти їх арифметичне середнє за рік і помножити на грошовий еквівалент} коштували приблизно п’ятдесят тисяч доларів за кожний перебігаючий в одну секунду відрізок ідеї короля неорганічної хімії. Мигдалевидні нігті чотирьох друкарок без угаву пурхали по клавішах чотирьох “ундервудів”. Хлопчик для доручень миттю вслід за викликом виростав перед очима Роллінга, як згусла матерія його волі.

Офіс Роллінга на бульварі Мальзерб був похмурим і серйозним помешканням. Темного штофу [15] стіни, темні бобрики [16] на підлозі, темні шкіряні меблі. На темних столах, покритих склом, лежали збірники реклам, довідники в коричневій юхті, [17] проспекти хімічних заводів. Декілька іржавих газових снарядів і бомбомет, привезені з полів війни, прикрашали камін.

За високими, темного горіха дверима, в кабінеті серед діаграм, картограм і фотографій сидів хімічний король Роллінг. Профільтровані відвідувачі нечутно по килиму заходили до приймальні, сідали на шкіряні стільці і збентежено дивилися на горіхові двері. Там, за дверима, саме повітря в кабінеті короля неймовірно дорогоцінне, оскільки його пронизували думки, варті п’ятдесяти тисяч доларів на секунду.

15

Штоф — важка візерунчаста шовкова тканина, якою оббивають стіни.

16

Бобрик — тут: дуже товстий пухнастий килим.

17

Юхта — шкіра особливої обробки.

Яке людське серце лишилося б спокійне, коли серед поважної тиші в приймальні раптово поворухнеться бронзова, у вигляді лапи, що тримає кулю, масивна ручка з горіхового дерева і з’явиться маленька людина у темно-сірому піджаку, з відомою всьому світові борідкою, що вкриває щоки, люто непривітна, майже надлюдина, з жовтаво-нездоровим обличчям, яке нагадує відому всьому світові марку виробів: жовте кружальце з чотирма чорними смужками… Прочиняючи двері, король втуплював очі в одвідувача і говорив з сильним американським акцентом: “Прошу”.

13

Секретар (дивовижно ввічливо) спитав, тримаючи золотий олівчик двома пальцями:

— Пробачте, ваше прізвище?

— Генерал Субботін, росіянин… емігрант.

Той, хто відповідав, сердито звів плечі і зібганим носовичком провів по сірих вусах.

Секретар, усміхаючись так, ніби розмова торкається дуже приємних, дружніх речей, промчав олівчиком по записнику і спитав уже зовсім обережно:

— Яка мета, мосьє Субботін, вашої можливої розмови з містером Роллінгом?

— Надзвичайна, вельми суттєва.

— Можливо, я спробую коротко ознайомити з нею містера Роллінга?

— Бачите, мета, так би мовити, проста, план… Взаємна вигода…

— План, в якому йдеться про хімічну боротьбу з більшовиками, я правильно розумію? — спитав секретар.

— Абсолютно правильно… Я хочу запропонувати містерові Роллінгу…

— Я боюся, — з чарівною ввічливістю перервав його секретар, і на його приємному обличчі навіть відбився вираз страждання, — боюсь, що містер Роллїнг трохи перевантажений подібними планами. Від минулого тижня до нас надійшло од самих тільки росіян сто двадцять чотири пропозиції про хімічну війну з більшовиками. У нас у портфелі є чудова диспозиція [18] повітряно-хімічного нападу одночасно на Харків, Москву та Петроград. Автор диспозиції дотепно розташовує сили на плацдармах буферних держав, [19] — дуже, дуже цікаво. Автор подає навіть точний кошторис: шість тисяч вісімсот п’ятдесят тонн гірчичного газу для суцільного винищення жителів цих столиць.

18

Диспозиція — (лат. “розташування”) — план розташування та пересування військ для ведення бою, який складає полководець перед битвою.

19

Буферна держава — звичайно невелика за розмірами і слабка у військовому і політичному відношенні країна, що міститься між територіями великих держав.

Генерал Субботін, почервонівши од страшенного припливу крові, перехопив:

— У чому ж справа, містере, як вас! Мій план не гірший, але й цей — чудовий план. Треба діяти! Од слів до діла… За чим же справа стала?

— Дорогий генерале, справа тільки в тому, що містер Роллінг поки що не бачить еквівалента своїм витратам.

— Якого ще еквівалента?

— Скинути шість тисяч вісімсот п’ятдесят тонн гірчичного газу з аеропланів не становитиме труднощів для містера Роллінга, але на це потрібні деякі витрати. Війна вимагає грошей, хіба не так? У пропонованих планах містер Роллінг поки що бачить самі витрати. Однак еквівалента, тобто прибутку від диверсій проти більшовиків, на жаль, не зазначено.

— Ясно, як божий день… прибутки… колосальні прибутки кожному, хто поверне Росії законних правителів, законний, нормальний лад, — золоті гори такій людині! — Генерал, як орел, з-під брів уп’ялився очима в секретаря. — Ага! Значить, вказати й еквівалент?

— Точно, озброївшись цифрами: ліворуч — пасив, праворуч- актив, далі — риску і різницю зі знаком плюс, яка може зацікавити містера Роллінга.

— Ага! — генерал засопів, насунув запиленого капелюха і рішуче попрямував до дверей.

14