Альтернативна еволюція
Шрифт:
— Плавом пливуть. І прості, й учені. Фарисеї приходять, учителі, раби, діти Ізраїлю і елліни, навіть римляни…
— Елліни та римляни? Чому б то?
— Не відаю, — знизала плечима одна з жінок. — Елліни називають його Іван Геліос. Буцімто він син Сонця…
— Щось ви плутаєте, — невдоволено сказав Симон. — Може, переплутали слова? Він каже про Євангеліос, про Благу Вість, а ви торочите про якогось сонячного Івана. Треба самим розібратися. Збирайся, Андрію, рушимо до Йордану. Якщо путній пророк — треба й нам охреститися, а ні — будемо спокійні…
Я
Ми з Симоном одягли святкові шати і вирушили понад Йорданом до Єрусалима. За кілька днів дісталися місця, де Іван пророкував настання Царства Небесного. Люди вказали напрямок, в якому треба йти до Йордану. Власне, можна було б обійтися без вказівок, бо прочани пливли, мов мурашва, до славетного пророка.
Втомлений Симон звелів мені сходити до ріки, розпитати, подивитися на Івана, а сам вирішив дістатися Єрихона, щоб найняти кімнату на постоялому дворі.
— Чекатиму тебе ввечері нині, або найпізніше завтра, якщо затримаєшся. Потім разом сходимо до Йордану… якщо ти скажеш, Що варто прийняти хрещення…
Я хутко дістався берега Йордану. Втоптана тисячами ніг стежка вела до піщаного вигону поміж сірими скелями. Понад берегом зеленіло кілька пальм, під ними купчилися люди, ланцюжком входячи у воду, а потім виходячи з неї. Я здалека примітив буйну гриву русявого волосся, гучний голос пророка гримів над Йорданом:
— А ви, фарисеї та книжники, сім’я гадюче, пергаментні пацюки, якими вітрами сюди принесені? Жадаєте втекти від гніву Божого? Води Йордану не поможуть вам очиститися від скверни, що її ви нагромадили в серцях синів Ізраїлю. Та пам’ятайте — мій голос лише перша вість про Посланця Неба, який буде хрестити вас Божим Вогнем! Кайтеся, бийте себе в груди, в пустелі приготуйте путь Господу Сил! Невже жадаєте, щоб Він увійшов у ваші ниці, загиджені серця?
Я наблизився до пророка, ставши у вервечку схвильованих людей, бажаючих хрещення. Пильно приглядався до худого обличчя, пронизливих очей, що метали чорні блискавки. Може, це він — мій хлопчик Івась з далекого дитинства? Невже так змінився?
Я прислухався, про що питають пророка поважні фарисеї та равини, яких він так жорстоко картав. Бовтаючись у воді біля берега, сивобородий фарисей улесливо промовляв:
— Нас послали з Єрусалима священики та левіти, щоб ти сказав напевне: хто єси? Ілля?
— Ні! — гримнув Іван.
— Пророк?
— Та ні ж! — крикнув Хреститель. — Чому не слухаєте голосу мого? Ще раз кажу: відкрийте серця, відчиніть брами запилених душ, дайте ввійти туди Господу Сили й Любові!
— Якщо ти не Месія, не Ілля, не пророк, — грубо промовив фарисей, — то чому хрестиш?
Іван суворо відповів:
— Цар може обрати для вісника найпростішого слугу свого. Та вже наближається сюди сам Син Найвищого. Промийте очі, нерозумні, щоб не пропустити Сходу Сонця!
Фарисеї та учителі, невдоволено гомонячи, вибиралися з води і пленталися геть. Я наблизився під руку Івана, глянув у його очі. Він обілляв мене водою, зробив на чолі знак сонячного хреста. Узрівши мій допитливий погляд, підбадьорливо усміхнувся.
— Чому так пильно дивишся?
— Учителю! — осмілівши, прошепотів я. — Я вже багато літ жду Сина Божого. Єшуа ім’я його. Може, ти відаєш, де він?
— Жди! — скупо промовив пророк. — Він послав мене. Він з’явиться за мною, та стоїть далеко попереду. Я недостойний схилитися до взуття його. Жди, нині надвечір буде він тут…
Вийшовши з води, я вибрав місце під скелею, у затінку. Сонце пекло немилосердно. Було душно, як у передгроззі. Мене хилило в сон, перед знеможеною тямою пливли барвисті видіння. До слуху долинув грім, пролунав грізний голос: «Ось іде Жертва Божа! Прокиньтеся, дрімаючі!»
Я кинувся зі сну і відчув дивне тремтіння в тілі. Глянувши перед собою, побачив, що Іван стоїть на тому ж місці, а перед ним схилив голову білошкірий молодий чоловік з довгим золотавим волоссям. Вони про щось розмовляли, і прибулець робив заспокійливі жести. Прийнявши хрещення, золотоволосий вийшов з води і глянув у мій бік. Дві сині блискавиці пронизали моє єство. Серце тьохнуло: це Він! Високе чисте чоло, русява борода й вуса змінили образ Божої Дитини до невпізнанності, та я відчував — це Він!
Зненацька у високості загриміло. Десь недалеко блискавиця вдарила в скелю. Люди злякано принишкли, а усміхнений прибулець, піднявши руки до неба, палко молився. Мені здалося, що він оповився вогнем — блакитним, мерехтливим, легким, перлистим. Ще раз прогриміло у видноколі, і в моїй свідомості прозвучали слова, закарбовані навіки, до безмежності: «Прийміть Мого Сина. В Ньому Моя Любов!»
Золотоволосий дружньо обняв Івана і рушив геть від Йордану. Хреститель і спантеличені люди дивилися йому вслід. Я не стримався і поспішив за ним. Догнавши, несміливо запитав:
— Учителю, де живеш?
Він, не повертаючись до мене, усміхнувся і сказав:
— Прийди і побачиш.
— Івасю! — скрикнув я, не стримавши бурхливої радості.
— Єшуа, — спокійно поправив він. — Андрію, ти став нетерплячий.
— Учителю, — з болем простогнав я. — Мені здавалося, що минули віки. Інколи думав, що все мені приснилося, що вже я ніколи не побачу тебе.
— Подумай, яке в Батька Небесного має бути терпіння, — суворо озвався Єшуа. — Він перебуває не в плинному часі, а у Вічності. Ти розумієш, про що я кажу?
— Я лише бідний рибалка…
— Бог теж рибалка, — засміявся він. — Він радіє, коли достойна рибина з’явиться. Нині — гарний улов. Радуйся, Андрію, ти таки своєчасно приплив до Рук Господніх…
Я зворушено хотів припасти до його ніг, та Єшуа зупинив мене і обняв, прошепотівши:
— Ми брати Божої Родини. Хіба забув? А чом же Симон не прийшов?
— Він пішов до Єрихона, щоб найняти притулок, а мені звелів, щоб я побачив Івана…
— Знаю, знаю, — покивав головою Учитель. — Ех, Петро, Петро — кам’яне серце. Скільки треба палити вогню, щоб розтопити тебе? Ну й що? Кого ти побачив, зустрівши Івана? Ким він тобі видався?