Альтернативна еволюція
Шрифт:
Хай виринають дивосвіти
В стихійнім танці світил та духів,
Сади промінні розвинуть віти,
І Слово Боже торкнеться слуху.
Лиш не жахайся межі тієї,
Яка з правіку зветься смертю,
А прагни мужньо понад нею,
До Бога крила розпростерши…
Посестри й Побратими! Тоді, після Голгофи Сина Божого, я вивів вас, сіячів Зерен Христових, на родючі землі Русі-України. Не нам судити, яка зернина дала кращий плід. Вітець Небесний та Діва Пречиста справедливо оцінять наш космоісторичний
Нині прозвучав для Дочок і Синів завершальний Указ Христа — вийти з лабіринту Землі на нове Поле, приготовлене Сином Бога у сфері радості. Корабель готовий. Грядущі роки наповнять його вітрила нездоланною потугою для виходу в океан Духу… Моряки Божої Бригантини, приступайте до праці!
*
І запитав я Учителя: чи дає Він Дозвіл оприлюднити Вість про Місію Андрія та Мами Христової у Слов’янськім Краю?
І Сказав Учитель: — Хіба у вас є сумніви? Хіба не прийшов Я на Землю? Хіба не пройшов по ній? Хіба не приніс вам Вість від Батька Небесного?
А хто заперечить це, — той ніколи не буде ні зі Мною, ні з Батьком!
АМІНЬ!
Добрий Господарю! Відпусти мене!
Дай мені Знак — чи праці кінець?
І я помчуся в політ нестримний
До Тайного Вирію — навпростець!
Хто буде зі мною?
Лиш той, хто всюди
Живе в моїм серці, у глибині…
Добрий Господарю! Коли це буде?
Слово Нечутне шепни мені…
Липень, 1995
Київ — Гребені — Вітаполіс
Пісня Надземна
Бесіди з Учителем Серця
Від упорядника
«Пісня Надземна» — це духовний щоденник Олеся Бердника, Знаки його Контакту із сутністю, що її письменник називав Учителем Серця. Уперше нечутний Голос пролунав у 1962 році, під час мандрівки Олеся Бердника в Алтайських горах, — і з того часу супроводжував письменника за робочим столом і в подорожах, у часи літературної слави і в пермських таборах у період другого ув’язнення, постійно дарував силу і наснагу, підтримував і надихав.
«Пісня Надземна» — це ще одна сторінка творчості мислителя Олеся Бердника, який прагнув знайти відповіді на вічні запитання у кожну мить свого життя.
Українською мовою в повному обсязі друкується вперше.
Текст подається в авторській редакції.
ШУКАЧЕВІ ТАЙНИ — БРАТЕРСЬКЕ ВІТАННЯ
Шукачу!
Ми стрічаємося з Тобою на гірській стежині. Це вже прекрасний знак. Мало хто прямує в гори для мізерної мети. А якщо й вирушить хтось злий на висоти — то неминуче загине: про це багато могли б розповісти глибокі прірви й ущелини, що ковтають жадібних і нещирих мандрівників, у душі котрих не горить Священний Знак.
Проте облишмо мертвих у спокої — вони вийшли з мари, вони пішли в мару.
Поговоримо про живих.
Я дивлюся в Твої очі, Шукачу, і бачу в них відблиск Вічного Вогню. Щоб вшанувати цього невтомного творящого посланця Тайни, запалимо на скелі багаття Ім’ям Христа. Може, хтось прийде на поклик Полум’я. Якщо Брат — він посилить наше прагнення до Тайни. Якщо ворог — він стане нам Братом або згорить у священному Багатті.
Простягнімо руки над Вогнем, торкнемося долонь. І вже нема двох. Народився Єдиний.
Обміняємося досвідом віків. Обміняємося Священними Знаками.
З цієї Високої Гори глянемо ще раз униз, на світ, котрий ми залишаємо для нового, небувалого Творення. У нас було досить терпіння, щоб лікувати людей і будити. Так багато років і віків ми горіли на вогнищах зради, конали на хрестах ганьби й страждання, знемагали в темницях жорстокості й муки, аби лише люди Землі могли почути слово перестороги й любові.
Ми вірили до останньої миті, що сплячий прокинеться, що хворий одужає. І лише тоді, коли густий сопух тління й гниття оповив Планету, коли стало ясно, що хворий закоханий у власну недугу і воліє краще вмерти, аніж одужати, — тоді ми прислухалися до веління Космічного Права, і виходимо з долини агонізуючих мерців на гірські стежини Духу.
Ти плачеш, Шукачу? Не ховай сльози — вони теж Священний Знак. Там, унизу, лишаються наші рідні й близькі люди. Їхній стогін, їхні прокляття долинають сюди, пробуджують величні гори. Там, у долинах, мріють в імлі минулого могили прадідів, нагадують про страдницький шлях поколінь до Краю Правди.
Гаразд, гаразд! Ще раз зосередимося, замислимось! Оглядатися не станемо, як Лотова жінка, проте впустимо до серця той вихор божевілля, що котиться за нами, оцінимо його, щоб не лишати серед всесвітнього урагану жодного живого зерна напризволяще!
Прочитайте Слово — ніжне Слово, любляче Слово, Слово Прадавнього Лікаря, Котрий волів краще прийняти муки Розп’яття, аніж завдати кому-небудь щонайменшого болю. Минуло вже дві тисячі літ, як Його Завіт гримить над світами. Та чи багато людей прислухаються до Мови Тиші, до Мови Серця?
Пора знову згадати, що в нас є Батько, що нас чекає Чудесний Провідник на Вершині Гори, звідки політ — у Небо!
Нічого не буде втрачено в грядущому польоті: всі скарби віків, всі мрії й сподівання мудрих і мужніх шукачів вплетуться чарівницькими нитками в казкову Тканину Нового Ступеню Буття.
Ми не містики, Шукачу! Ми лише співробітники Учителя Нового Завіту і Святої Софії — Мудрості. Просто, щиро, безстрашно відкриваємо серця і душі назустріч Поклику з Неба і чуємо Люблячий Голос Застереження або Підтримки.
Прислухайтеся до цих мудрих Речень, сповнених співстраждання, мудрості й любові. В них — Знак Контакту земних мандрівників з Героєм Духу, Терновий Вінець Котрого ще й досі кривавиться. Проте Терновий Вінець відкриває Браму Любові, за якою дихає Простір Свободи. Ходімо за Ним, ходімо до Нього! Він нас зустріне біля Заповітного Храму. А далі — політ у Безмірну Тайну!