Амок
Шрифт:
Табір розташувався в долині поміж гір, на березі річечки, і мав вигляд звичайного малайського села, бо для того, щоб побудувати таке село, треба всього кілька годин. Тут було чоловік триста людей, усі віддані, свідомі борці.
Вони являли собою ніби військову школу майбутніх командирів. До тих втікачів, що ховалися тут раніше («бандитів», як їх називали голландці), приєднали нових товаришів і під керівництвом білого офіцера, метиса Пуана, почали вчити військової майстерності [19] .
Відтоді й припинилися ті напади, про які говорив Піпу асистент-резидент
Прибуття нових товаришів розворушило весь табір. Ентузіазм виявився особливо тоді, коли довідалися, що серед них є Гейс і Салул, ті герої, які захопили корабель. Про цей подвиг ходили вже легенди. І в цих легендах не останнє місце посідав «оранг-пуціх», який приєднався до яванського народу. На нього дивилися, мов на якесь диво.
Зараз же в одній з печер почалась нарада. Поки що в ній брали участь чотири чоловіки: Салул, Гейс, Пуан — красивий юнак у військовій формі — і Салім. Останній мав вигляд чистого араба з смаглявим обличчям, гострим носом і чорною бородою. Йому було близько сорока п'яти років, він користувався великим авторитетом, особливо серед магометанського населення, все своє життя присвятив боротьбі з голландцями, але його завдання значно відрізнялися від завдань товаришів.
Салім був спочатку членом чисто мусульманської партії, потім приєднався до загальнонаціональної партії Сарекат-Райят. Тут він входив у число меншості, яка стояла за рішучі дії, але революцію мислив лише як національну, аби тільки прогнати голландців і створити незалежну державу. А соціальні питання відкладав «на потім». Але це поки що не заважало йти всім одним шляхом.
Спочатку зробив інформацію Салул:
— Корабель до останнього часу мав притулок біля південного берега в щілині так званих «Скель Ластівчиних Гнізд». Він повинен був вивантажити зброю у відповідному місці. Частина цієї роботи виконана, а що встигли зробити далі, ми ще не знаємо. Ось Гейс довідався, що власті щось почули і посилають туди міноносець під командою колишнього мічмана на «Саардамі» ван-Хорка. У Батавії і в околицях справа йде добре. Коли Селім не образиться, — посміхнувся Салул, — я можу сказати, що останнім часом багато робітників з Сарекат-Райяту приєднується до комуністів.
— Хай собі приєднуються, куди хочуть, аби тільки не сиділи склавши руки! — блиснув очима Селім.
— А відносно дії, — сказав далі Салул, — справа стоїть так, що вже навіть важко стримувати народ. Основне ядро організовано з робітників. Виступ намічається в листопаді, коли не заперечуватимуть на місцях.
— Але треба додати, — сказав Гейс, — що у Вельтевредені при мені відбулась одна неприємна подія: якийсь божевільний кинув бомбу в палац генерал-губернатора, йому ніякої шкоди не завдав, а нам — велику. Можна чекати посилення репресій, посилення наступу на нас взагалі. Я навіть схильний думати, чи це не навмисне вчинили агенти властей?
— Це, звісно, річ неприємна, — сказав Селім, — але задумуватися тут нема чого. У Бантамі, наприклад, піднімається весь народ. Разом з Батавією буде охоплено всю Західну Яву. А там почнеться вже всюди. Головне — початок. Я погоджуюсь на листопад. Часу ще досить.
— Нам ще треба налагодити справу в Центральній Яві. Там є грунт. Ми звідси туди і їдемо, — сказав Салул.
— Тим краще!
— А я повинен сказати щодо своєї справи, — виступив Пуан. —
— Не забувайте, — гаряче сказав Селім, — що ми підготувалися і без цієї зброї. Навіть якби її і не було, ми виступили б, а тепер тим паче.
— Воно так, — відповів Пуан, — але все ж таки це треба обміркувати в першу чергу.
— Для цього ж головним чином ми і приїхали сюди, — припинив їх суперечку Салул.
— Ну й добре, — сказав Пуан. — Зрозуміло, що кращого місця, як оце, бути не може. Воно ніби й дуже далеко і разом з тим дуже близько: на відстані дводенного переходу. Але все ж таки робити великий склад зброї в цій долині рисковано. Коли вони надумають послати сюди значний загін, тоді всій справі кінець, — не встигнеш усе сховати. Отже, треба знайти таке місце, де б, і шукаючи, не змогли знайти. Може, таке місце і знайдеться там далі, в горах, але ж ми знаємо, що зброя мусить бути під руками.
— Чи не можна було б домовитись як-небудь з цими бадувісами? — запропонував Салул. — У них, напевне, є такі місця.
— Нічого не вийде, — сказав Селім. — Я їх добре знаю. Ці фанатики — я маю на увазі керівників, особливо цього таємничого Гіранг-Ту-Уна, — більше нічого не хочуть, аби тільки їх не займали. І раді, що голландці до них не чіпляються. Та вони перші видадуть все, коли прийдуть війська. Їм не потрібне визволення країни, під якої вони самі відмежувались. Їм важлива тільки своя власна незалежність, нею вони фактично і користуються і не рискуватимуть заради якихось там справ, про які навіть нічого не знають.
— Це правда, — підтримав Пуан. — Можна сказати навіть більше. Вони настільки уникають усіх людей, що, крім відомого табу, в них є ще такий закон: коли хто з чужих потрапить туди, де живе цей таємничий Гіранг-Ту-Ун, то місце вважається опоганеним, і цей Гіранг повинен залишити його і шукати собі нове житло.
— А де він живе тепер? — спитав Салул.
— А біс його знає! Інакше не було б і тієї таємничості, про яку говоримо. Цього ж навіть ніхто з бадувісів не знає, крім тих сорока. Ех! От добре місце було б для нашої зброї! — заздрісно кінчив Пуан.
— В такому разі, товариші, — з жартівливою урочистістю сказав Рейс, — я знайшов спосіб оволодіти ним!
— Звідки? Як? Жартуєш! — закричали товариші.
— А ось як: вчора один неборак, здається, потрапив туди і зник. Значить, по велінню закона, треба чекати, що цей Оранг-Утанг — чи як там його — повинен залишити свою квартиру, а ми тоді й займемо її.
І він переказав усе те, що вони чули від Нонга.
— Знаємо ми цього дивака, — сказав Пуан. — Але звідки ти знаєш, що він потрапив саме до Гіранга? І ще ми не знаємо, що там відбувається, що думає робити цей Ту-Ун.
— А ось зараз довідаємося, — сказав Рейс і покликав Нонга.
— Скажи, чи ти справді хотів бути з нами?
— О так, туан! — щиро сказав Нонг.
— Ось, що, Дорогий товаришу! Постарайся назавжди забути слово «туан» і пам'ятай, ти такий самий туан, як і я, — невдоволено сказав Рейс.
— Слухаю! Я вже казав, що втік заради цього.
— Ну, так ось тобі бойове завдання. Коли добре виконаєш його, ми приймемо тебе в свої лави. Біжи зараз же в селище, довідайся докладно, що чули там про туана, і одразу ж, хоч і вночі, повертайся.