Амок

Мавр Янка

Нонг мало не заплакав. Що тепер робити? Де його шукати? Може, він уже вирушив по слідах? Як попередити «тих», коли Нонг сам не знає, де вони? І винен у цьому сам Нонг. Через нього може бути неприємність «тим»…

Через деякий час Нонг один їхав у Суракарту.

* * *

Знову він опинився в незнайомому місті, та ще в такій справі, до якої навіть не знав, як приступити. Добре, що місто було не таке велике, як Батавія.

Нонг знайшов притулок

у нічліжці і два дні блукав вулицями, площею та біля готелю. Розпитувати в готелі про людей, яких він і назвати не міг, Нонг не наважувався. І ось одного разу він побачив біля готелю… Като, того самого «приятеля», якого він загубив! Като був у величезному брилі, з якого спускалася хустка. Видно, він не хотів, щоб його впізнали. Проходив він біля готелю дуже повільно, зупинився, ніби міркуючи, зайти чи ні, пройшов далі, а тоді повернувся назад.

Коли в першу мить Нонг думав підійти до шпига, то тепер, навпаки, відійшов убік, щоб Като не побачив його, і почав стежити, що буде далі. За хвилину до готелю під'їхав візок, до якого вийшли два чоловіки. Нонг одразу впізнав у них тих, кого шукав… Не встиг Нонг подумати, що йому тепер робити, як вони сіли на візок і поїхали. За ними бігцем рушив Като, а за Като — Нонг…

Звернули раз, другий і вимчали на пряму довгу вулицю, яка, видно, безпосередньо переходила в шлях.

Тут Като несподівано зупинився і звернув убік.

Збентежений Нонг не знав, чи стежити за ним, чи бігти за тими. Трохи поміркувавши, він вирішив іти вперед.

Пара маленьких яванських коней швидко везла візок курною дорогою, і незабаром курява зовсім закрила його від очей Нонга. Як було наздогнати його? А тимчасом ззаду щохвилини можна було чекати небезпеки. Тоді Нонг кинувся бігти…

Рівними, розміреними кроками, зберігаючи сили, біг Нонг, ніби на спортивних змаганнях. Через кілька хвилин він навіть помітив, що віддаль зменшується. Здивовано поглядали пішоходи на дивака, який біжить у таку спеку.

— Куди тебе несе? — питали його.

— Сапі втік. Чи не бачили часом? — відповідав Нонг.

І завжди знаходилися люди, які бачили і запевняли, що це саме його сапі.

Через деякий час Нонг був змушений зупинитись для відпочинку. Щоб не витрачати марно час, він попросив одного діда підвезти його. Дід поволі тягнувся на двох колесах, запряжених парою буйволів.

В цю мить Нонг почув ззаду тупіт копит, і за хвилину мимо промчав Като, верхи на коні. Нонг тільки зціпив зуби в безсилій люті…

Але ось попереду великий пагорок. Візок подорожніх поїхав поволі. Като опинився вже зовсім близько біля нього, але зупинився і став чекати, поки він від'їде далі.

Нонг зітхнув вільніше: значить, Като лише стежить за візком, а в такому разі Нонг встигне і пізніше наздогнати його.

Візок тимчасом переїхав пагорок і знову помчав швидше. За ним зник з очей і Като. Тоді Нонг зліз з воза, і, на диво дідові, знову кинувся бігти.

За пагорком починався перелісок, який поступово переходив у досить густий ліс. Бігти стало легше. З-за поворотів

мелькав вершник, за ним часом показувався візок. Але Като весь час тримався на певній віддалі од нього.

Коли Нонг уже значно заглибився в ліс, він почув ззаду сильний тупіт копит. Озирнувся і з жахом побачив, що за ним їде чоловік двадцять жандармів. Але вони зовсім не поспішали; їхали, тихо, так що Нонг весь час був попереду.

Так подолали ще кілометрів п'ять. Раптом Нонг почув, що хтось їде назустріч. Ледве встиг він сховатися в кущах, як повз нього проїхав Като. Шпиг наблизився до жандармів і почав щось говорити їм. Ті зупинилися, злізли з коней і відвели їх далі в ліс. Зліз з коня і Като і залишив його там же.

Через хвилину жандарми зникли, все затихло, а назад уже пішов пішки лише Като.

Нонг зрозумів, у чому справа: Като повинен був спочатку вистежити, а потім уже покликати жандармів.

Нонг відчув себе спокійніше, навіть задоволено усміхнувся.

«В такому разі встигнемо», подумав він і пішов слідом за Като.

Через деякий час почулися голоси: близько було житло. Показалася галявинка, а на ній кілька хатинок. Біля однієї з них стояв візок подорожніх. Самих їх не було видно, а крутився там Като.

Згодом шпиг вирушив у ліс. За ним пішов і Нонг.

У гущавині було вже досить темно. Тріск і шурхіт попереду вказували Нонгу дорогу, якою йде Като. Як тигр, скрадався позаду Нонг, тримаючи в руці свій крис.

Іти довелося недовго. Ліс трохи порідшав, і серед зарослей показалися величезні руїни стародавнього будинку. Навколо було тихо й безлюдно: лише кілька темних постатей промайнуло біля стін.

Вийшовши на узлісся, Като зупинився. В цю мить за його спиною тріснула гілка. Він миттю вихопив револьвер, повернувся і побачив перед собою Нонга.

— Ти? — здивувався Като.

Така несподівана зустріч на мить приголомшила його. Це і використав Нонг. Він уже заздалегідь обміркував, що найголовнішою справою тепер буде не допустити пострілу, бо він може викликати сюди жандармів.

Не встиг Като опам'ятатись, як Нонг різонув його крисом по руці з револьвером. Револьвер впав.

— А! Ти ось як? — виснув Като і закрутився, наче вуж на вогні. Він вихопив лівою рукою криє, а правою, пораненою, намагався підняти револьвер. Тоді Нонгу вдалося ударити його ще і в ліве плече.

— Сюди! На допомогу! — закричав Като на все горло і кинувся тікати.

Нонг зрозумів, яку небезпеку може накликати цей крик, і кинувся на Като, як колись тигр на Нонга. Він думав не про те, щоб знову ударити Като крисом — не завжди цим одразу припиниш крик, — а щоб швидше заткнути йому горлянку. Миттю обоє вони покотилися по землі. Поранений Като довго опиратися не міг. Нонг дуже швидко стиснув йому горло, але раптом ззаду кілька рук вхопили за горло його самого і відтягли од Като.