Амок
Шрифт:
— А на нашу базу за вісім місяців! — підхопив Пуан.
— Ні, за рік або за півтора, — спокійно вираховував Гейс, — бо й машину перестроювати треба буде, і відпочинок потрібен, і їжу слід добувати.
— От тобі й маєш! — розвів руками Сурат. — За що ж ми боролися? Га?
— За те, щоб узяти собі стільки, скільки вдасться, а решту знищити.
— Ех, яка шкода! — почухав потилицю Пуан.
— Нічого не зробиш. Краще взяти мінімум і гнати його аж до самісінького Бантама, ніж рискувати всім. Решту захищатимемо, доки можна буде, а там побачимо. Я пропоную за
— Коли б не цей зрадник Гоно, може вся зброя лежала б тут спокійно, — з прикрістю сказав Салул.
— Тепер уже нічого говорити про це. Добре буде, коли ми матимемо і чотири тисячі гвинтівок з патронам та десяток-другий кулеметів.
Зараз же почали готувати «машину».
Тимчасом з'ясувалося, що чотирнадцять повстанців убито в бою, а двадцять три поранено. Ворогів поки що знайшли двадцять два убитих і сімнадцять поранених.
Взагалі ж коли приступили до справи, то з'ясувалося, що ланцюг не можна зробити довшим, ніж на сорок кілометрів.
Зате посилили кулеметами всі околиці. П'ятнадцять повстанців, у тому числі Гейс і Салул, повинні були затримувати ворога цими кулеметами. В останню хвилину, зіпсувавши їх, вони мали відбігти назад, де була друга і третя лінії кулеметів, а потім висадити в повітря зброю і зникнути.
Працюючи, Салул і Гейс розповіли, як вони тут опинились.
— Найжахливішими були останні хвилини в печері, — сказали вони, змалювавши всі відомі нам попередні події. — Вода весь час прибувала, а майже поруч чулися голоси наших товаришів. І коли, здавалось, не було жодної надії, вода перестала підійматись, а тоді почала спадати. В цей час ми стали один одному на плечі і заходилися довбати вгорі дірку. Земля була крихка, і ми вилізли на світ.
— Так ось вони, ті таємничі постріли, які ми чули кілька разів! — промовив Сурат, згадавши недавні «гарматні» вибухи.
Додамо від себе, що печера ця була безпосереднім продовженням «зміїної» печери, де лежала зброя. Колись вони обидві являли собою одну печеру, яка утворилася з вулканічної лави. Ця лава застигла зверху, затверділа, покрилася корою, а тимчасом усередині була ще рідка і витікала, ніби по трубі. Так і виникло дивовижне «скляне» підземелля. А згодом ця труба провалилась посередині, засипалась, і утворилося дві печери.
Через день знову з'явився міноносець, але тепер він уже не збирався воювати, а тільки плавав уздовж берега.
— Пильнувати берег приїхав, — казали повстанці і ще швидше пустили свою машину.
— Значить, незабаром буде і військо, — промовив Гейс.
Минуло чотири дні, було перекинуто вже чотири тисячі гвинтівок, двадцять кулеметів і необхідна кількість патронів, а військо все не з'являлось.
— Чи не використати цей час і взяти ще більше зброї? — сказав Пуан, якого розбирала спокуса захопити якомога більше.
Але Салул і Гейс почали рішуче заперечувати.
— Не забувайте, скільки мине часу, поки ви і цю зброю перетягнете на місце. Краще ми використаємо час для того, щоб відірватись
Через деякий час цеп вгорнувся. Пуан з товаришами пішов далі, захопивши з собою полоненого офіцера, а на місці лишилося п'ятнадцять оборонців.
Надвечір з'явився посланець з центра і приніс звістки, які значно ускладнювали і заплутували всю справу.
VIII. МІСІЯ ІЮНГА
Провал в Суракарті і Сурабайї. — Кошик Нонга. — На рідному стовпчику. — Знову в Батавії. — Незвичайна жертва святій дулі. — Нічна черга. — Новий знайомий.
Після того як було спіймано Гоно, збори, звісно, не могли відбутися. Летуча нарада активу протягом кількох хвилин мала обміркувати найближчі, невідкладні завдання і зараз же розійтись.
Головна небезпека загрожувала Гейсу і Салулу, бо на них тепер напевно організують облаву. Тому вони вирушили до Скель Ластівчиних Гнізд, щоб взяти участь в найважливішій справі і разом з тим втекти далі. Не будемо описувати, як вони ховались і тікали протягом кількох днів. Усе це легко собі уявити. Нарешті, як ми бачили, вони дістались до Ластівчиних Скель.
Пандо не міг уже повернутись додому, бо за ним стежили. Але його присутність у Суракарті була необхідна. Він був головним вузлом революційного руху в районі.
Пандо об'єднав чоловік двадцять учителів — основних діячів у цій темній країні, де свідомих і загартованих робітників майже не було. Серед товаришів Пандо були члени Сарекат-Райяту, і мусульманської партії, і безпартійні — революціонери за своїм почуттям, — і кілька членів комуністичної партії. Всіх їх об'єднувала ненависть до чужоземних володарів. Треба було підтримувати ці іскри гніву, щоб у вирішальний момент з допомогою їх запалити загальну пожежу.
На цей час із Сурабайї прибула значна партія листівок. За кілька днів місто і села були закидані цими листівками. Цікаво відзначити, що в даному випадку значну користь принесла… неписьменність населення!
Завдяки цьому листівки читалися колективно. Навколо читача збирались неписьменні, слухали, обговорювали, і загальне обурення було більш ефективне, ніж у кожного окремо.
«Старший брат» енергійно взявся за роботу. Наказав і «молодшому братові» пустити в рух весь свій апарат. Навіть «революційний» Радан-Бого приєднався до цієї роботи.
Йому неприємно було, що простий люд сам почав ворушитись. Шановний Радан-Бого уявляв собі справу зовсім інакше, так, як вона змальовується в історії. Якийсь князь чи відомий сановник піднімає народ, скидає ненависну владу і сам стає на чолі її. А тут справа починається зовсім не по-людському. Так вони можуть замість користі наробити шкоди. І Радан-Бого не за страх, а за совість почав допомагати урядові.