Анатомічний атлас. Важко бути жабою
Шрифт:
— Куди ж це ви його? — плакала мама.
— Та яке вам діло? — кинув Толян і хряпнув дверима.
Цікаво, подумав я. Ти мама, яка б ти не була, але все ж таки мама. Сумнівні друзі приносять тобі твого сина, він, синок, все обригує, і його уносять. А ти все це пери.
— А ти все це пери, — зітхнула Надія Олександрівна і пішла вкладати у ліжко Вєру.
Ми викликали таксівку. Через десять хвилин приїхала тачка, у якій сидів знайомий нам мужик.
— Я його не повезу, — зарепетував воділа, вказуючи на Вія. — Що з ним? Його що, ламає?
— Це вже ближче до суті, - проговорив я крізь зуби.
— Я його не повезу! — намагався закрити дверцята мужик.
—
— Якщо він мені тут нові ковріки заблює… - почав мужик.
— Ми тобі нові купимо, — сказав Толік. — Пиздець, усі трусяться за ковріки, а на людей їм насрати. Мужик, тобі що, на людей насрати?
— Толян, не треба, — почав я заспокоювати Толіка.
— Нє, ти почекай. Мужик, га? Тобі людей не шкода?
— Толян, він кожну ніч таких возить. Він вже броньований. І не дивно, що ковріки йому дорожчі…
— Сука, — вилаявся Толік і заплющив очі.
Здається, гірше за всіх було Толіку. Він мав такий вигляд, що я сам почав його побоюватися. Грізний Толік — непередбачуваний Толік.
Іноді все нагадує часи, коли ти сидиш на поминках батька твого друга. Там зібрались усі сусіди твого друга, аби нажлуктатися горілки і поспівати весільних пісень. Ти не міг собі уявити, що бувають такі люди, тобто вони бувають, ти знав це, але коли вони твої знайомі, то якось перестаєш помічати їхню побутову гнійність, а коли вони тобі анітрішки не знайомі, то дивишся на них з виряченими очима. Господи, думаєш ти, куди котиться світ, чому всі навкруги гниють? І от раптом ти ненароком глянув на себе у вилизане дзеркало, що планово розмістилося у ванній кімнаті, й помічаєш, що гниєш і ти, причому неначе риба, з голови, ти дереш своє обличчя, розбиваєш свою голову і видряпуєш звідти свій мозок. Зогнилі шматки твоєї голови, неначе переспіла диня, ляпають на кахельну плитку, і ти намагаєшся кричати, але у тебе не виходить. Ти маєш відповідати за все, що коїться навкруги, і ти думаєш, невже таке відбувається зі мною? Невже це я? І втратити голову в прямому розумінні — це так само безнадійно назавжди, як втратити близьку тобі людину, і ти думаєш, що все, тобі більше її не повернути. От курва, сива зогнила голова, тобі її не повернути.
І я оце подумав, як же воно виглядало збоку, ну, я маю на увазі, коли ми приїхали до Толіка і почали відкачувати Вія. Це, мабуть, виглядало так, коли ти на поминках обіймаєшся з п'яним дядь Пашею, який якось відсидів і зараз цим хизується, або коли баба Галя розповідає, як її онучка Катя почала курити. Ти це слухаєш і думаєш, куди ж я потрапив, думаєш ти, однак ти вже зогнив і все зрозумів, тобі вже все давно відомо, тебе вже ніщо не здивує. Ти профі. Ти навчився жити і приймати рішення, ти навчився відповідальності за всі речі, які стосуються безпосередньо тебе або твого оточення, наприклад, твоєї зогнилої голови, і зараз на твоїх плечах лежить (ні, не голова) відповідальність за життя твого друга, який піниться і трясеться, неначе осиковий прапор на серпневому Майдані, чи щось типу того.
Жив-був старий дід Ієгуда. Він кожного дня лежав на кабиці й чекав суботи. В суботу рано-вранці він підіймав своє важке тіло і йшов працювати. Працював до пізньої нічки,
Була в нього дружина Лея, яка дозволила йому одружитися з Рахель, однак дід Ієгуда почесав потилицю і вирішив, що двох дружин малувато, тому він взяв собі у дружини ще й Агарь і Сару. Він міг собі дозволити мати чимало дружин, адже всі вони любили діда Ієгуду за неймовірні розміри його статевих чересел.
Ієгуда частенько насміхався над своїм сусідом рабі Мотелє:
— Якщо у Мотелє що і велике, так це лише ніс.
А потім смачно прицмокував і гиготав:
— Ох-хох-ох!
А ще потім дивився на себе і повторював:
— Аіда кейсл апотс егрейстл, — що значило «розумний єврей з великим членом».
Вирізнявся Ієгуда поміж усіх євреїв ще й своєю сексуальною вдачею. «І ні з якою скотиною не допускай вилив сім'я свого, щоби не опоганиться нею. І жінка най не встане перед скотиною задля злягання з нею: мерзенність це».
— Фігня! — казав дід Ієгуда і, спльовуючи на руки, йшов до свинюшні.
Іноді полюбляв почастувати свининкою та з'їсти зупки зі свинячих вух.
Дід Ієгуда мріяв про величезні статки, які неодмінно мають впасти йому на голову, або, у крайньому разі, у скрині, які він тримав про всяк випадок. У чудо дід вірив, однак продовжував грішити і не дотримуватись писань Тори.
Два архангели, що стояли по обидва боки від людини, постійно сперечалися, а тому не давали Ієгуді спокою. Біни Цафкіель, темний архангел, всякчас намагався вжалити світлого архангела Хохму Раціель своїм заточеним гріхами ятаганом, і йому, цьому темному Цафкіелю, таки вдавалося зачепити доброго, однак не менш грізного Раціеля. У давніх єврейських сказаннях йдеться про те, що коли людина згрішила і переклала провину на інші плечі, то темний архангел фіксував цей гріх, і потім десь там тобі нагадають про нього вилами та кип'яченою смолою, але коли людина взяла відповідальність на себе і погодилась, що у цьому разі винна саме вона, людина, і ніхто інший, то це автоматично очищало її карму.
Цафкіель постійно доповідав Люциферу.
— Так і є, - казав Цафкіель, — дід Ієгуда прагне золота і срібла, жінок та скотину, однак має лише жінок та скотину, а срібла і золота не бачити йому, як своїх вух.
— Так це необхідно виправити, — відповів на те Люцифер. — Треба дати йому золота. Скажи Ієгуді, що буде йому багатства за умови, що він поклониться мені і зречеться Бога. Якщо я не помиляюся, він і без того грішник, яких світ не бачив. Давай, холопе, йди і вмов Ієгуду.
І почав Цафкіель умовляти діда Ієгуду повестися на цей лохотрон.
— Слухай, Ієгудо, — нашіптував темний архангел, — будуть у тебе такі скарби, яких ні в кого ніколи не було. Навіть у Полуботка. Тільки знаєш, прийдеться скоритися моєму шефу, Господарю Темного Царства — Люциферу.
А в той час Хохма Раціель нашіптував Ієгуді в інше вухо протилежне:
— На фіга тобі ті скарби? Подумай головою. Ти що, хочеш залетіти через свою дурість у Гейіном? Там тебе чорти вилами штрикатимуть, розумієш, ви-ла-ми!
— Та не слухай ти того підора, — у свою чергу нашіптував Цафкіель. — Давай, у нас там карнавал, на землі буде тобі багатства, а потім Люциферчик забере тебе до себе і буде тобі щастя.
Дід Ієгуда довго не думав.
— Знаєте, пацани, — сказав він, — я вже старий, мені жити залишилося якихось років п'ять, і щоб я за якісь багатства потім зогнивав у пеклі? Ні, не треба мені ваших багатств. Йду на твій бік, Раціелю. І нехай ударить грім і проллється світло на чисті думки мої. Ось так.