Анна Киевская
Шрифт:
Не встиг він відповісти, як Анна різко відвернулася й пішла до свого повоза.
У наступні дні вона вже намагалася чергувати сумні пісні з веселими, граючи на нервах і почуттях французів.
Герцог Верхньої Лотарінгії Жерар Ельзаський прийняв наречену короля Франції разом з єпископами Меца, Тула й Вердена; він привітав її від імені свого сюзерена — імператора Германії. Після двох днів святкувань подорожні полишили Тул, зачаровані виявленою їм тут гостинністю.
— Княжно, перед вами Франція!
Отже, це тут починається її нова батьківщина? Анна, всупереч волі єпископів, їхала верхи поруч із Госленом, засипаючи його запитаннями.
— Чому тутешні люди
Гослен Шонійський намагався відповісти на всі її запитання. Він ніколи не помічав, що селяни в його країні худі. Звісно, чимало років давався взнаки неврожай і голод, але останнім часом справи в селян пішли на краще. Що ж до шкіл, то їх не багато й призначені вони тільки для знаті.
— У вас зовсім не так, як на Русі. Мій батько вельми дбає про те, щоб діти з простолюду навчалися читати.
Вони під’їздили до Реймса, міста, де Генріх і Анна мали зустрітися. Королівські посланці повідомили, що король нетерпеливиться й воліє, аби вінчання й коронування відбулося того самого дня. Роже Шалонський, на відміну від Готьє де Мо, теж дотримувався такої думки.
— Це добре, що вінчання відбудеться якомога скоріше, — казав перший.
— Куди розумніше було б кілька днів зачекати, хай би княжна відпочила, — відповідав другий.
Гослен помирив їх, промовивши:
— Хіба ви забули про волю короля?
Прелати вгамувались і приготувалися передати своєму монархові королеву, по яку їздили так далеко; зазнавши стільки тривог, натомившись, вони сподівалися домогтися за це певних вигод для своїх єпархій…
Неподалік від Реймса Анну та інших жінок з її почту провели до монастиря, ігуменя якого була родичка майбутнього чоловіка княжни.
— Сестро моя, ласкаво просимо вас до дому нашого Господа Ісуса Христа. Тут ви пробудете до завтрашнього дня, празника, коли дух святий зійшов на апостолів. Король, мій кузен, прийде по вас особисто.
— Дякую вам.
— Сподіваюсь, ваше коротке перебування в нас принесе вам приємність. Я наказала приготувати купіль. Там уже чекають на вас служниці.
Анну скупали, розтерли, напахтили, розчесали і вдягли в сукню на білячому хутрі; час напередодні свого весілля вона провела, слухаючи легенди рідного краю та колискові пісні дитинства; помолилася княжна аж уранці.
Розділ дев’ятий
ВІНЧАННЯ Й КОРОНУВАННЯ НА ЗЕЛЕНІ СВЯТА 19 ТРАВНЯ 1051 РОКУ
Король відрекомендувався Анні одразу ж після утрені, на якій вона побувала. Незважаючи на безсонну ніч, свіже обличчя дівчини сяяло під шапочкою, що їх носили київські княжни. Ідучи на зустріч із Генріхом, Анна заявила, що вдягнеться тільки в те, що привезла з собою із дому.
— Яке вам діло до мого вигляду! — відповіла вона єпископам.
Тож король Франції побачив перед собою княжну, вдягнену, мов візантійська імператриця. Вона була гарніша, ніж йому розповідали єпископи, і в своєму вишитому самоцвітами важкому вбранні викликала у нього ніяковість. Анна вклякла перед майбутнім чоловіком і поцілувала йому руку. Він допоміг їй підвестись і вклонився.
— Ласкаво просимо вас до вашого королівства, княжно Анно.
— Дякую вам, володарю.
Ось такий був цей чоловік, за якого її віддав батько. Впродовж усієї довгої подорожі Анна уявляла його то високим і огрядним, то низьким і худим, то старим і негарним, то вродливим, але завжди сповненим чоловічої впевненості, яка була властива її братам. Та король Франції був чоловік не низький і не високий, не худий і не огрядний, не вродливий і не потворний, не молодий і не старий; він мав на диво тонкий голос, розманіжені, надто червоні губи і мляво рухався. Маленькі пильні очі блищали на невиразному обличчі, яке пожвавлювала рудувата, всіяна сивиною борода. Голова з довгою чуприною була обперезана широкою золотою пов’язкою, інкрустованою грубо обшліфованими самоцвітами. Низ його туніки й рукава були прикрашені зітканими із золота й білого шовку стрічками, пурпурова накидка, підтримувана застібкою у вигляді лева, різко вирізнялася на зеленому тлі туніки, шовкові, в зелену й червону смужку штани щільно облягали рівні ноги. Згадавши про Пилипа, Анна зітхнула.
Слуги внесли подарунки київського князя для короля Франції. Серед них був розкішний гіацинт і вельми коштовний требник, що викликали захоплені вигуки.
Перш ніж вирушити до Реймса, вони побували на відправі в монастирській церкві, яку нарешті добудували завдяки щедрості короля. Чистий спів черниць здіймався під барвисте склепіння. Коли свята служба скінчилася, королівська пара в супроводі почту попростувала до повоза з дашком із дорогої тканини; в повіз були запряжені білі бики з прикрашеними червоними й золотими стрічками рогами. Генріх допоміг Анні сісти в повіз із квітчастими подушками.
Кортеж повільно, під вигуки натовпу «Віват!» рушив до міста; люди чекали тут іще з вечора, бажаючи подивитися на майбутню королеву та помилуватись валкою повозів, на яких сидітимуть знатні жінки, одна гарніша й вишуканіша за одну, а також єпископи в довгих вишитих сутанах. На чолі кінноти їхав верхи на своєму вірному, розкішно вирядженому коні сам король, за ним ступав його бойовий кінь, якого вів один із зброєносців. Натовп не приховував свого захвату цим видовиськом. Оточені своїми воїнами, в шкіряних шпичастих шапках, у яскравих туніках і накидках, обв'язаних ремінцями на ногах штанях, із шаблями на пасках, тримаючи в лівій руці круглий щит із вигадливим геометричним візерунком, а в правій — короткий залізний спис, проходили величні графи Франції: Ангерран, граф Понтьє та його син Гуго; Готьє III, граф Вексенський; Жоффруа Мартель, граф Анжуйський; Тібо III, граф Шартрський; Галеран; граф Меланський; Ренар III, граф Санський. Всі вони пройшли, навіть не глянувши на юрму. Людям особливо впав у око Рауль де Крепі, граф Валуа та Ам'єна, чия висока постать вирізнялася в кортежі. Коли він минав натовп, у ньому майже стихли вигуки, а дехто навіть перехрестився. Він сидів на вороному коні, вдягнений з ніг до голови у чорне; обабіч нього йшли охоронці в шоломах і кольчугах поверх червоних тунік, із закутими в залізні лати ногами, а в руках вони тримали чотирикутні щити із зображенням дракона, що вивергає з себе вогонь. Здавалося, цей загін був сповнений брутальної, лиховісної сили. Коли проходили єпископи Готьє де Мо, Роже Шалонський та Беруд Суассонський, юрба впала навколішки, благаючи їхнього благословення. Виблискували на сонці золотисті шати, сталева зброя та шоломи, зелені луки й навіть фортечні мури Реймса, брами якого порозчинялися, коли вдарили дзвони всіх церков. І ось перед цією процесією постало місто, пишно прикрашене на честь молодої, на яку тут так довго чекали.
Кортеж пройшов під тріумфальними арками; вздовж усього шляху стояли воїни й віддавали честь. Жителі міста святого Ремі зчинили галас. Анна з цікавістю дивилася на свій новий народ, що юрмився, зустрічаючи її. Він нічим не відрізнявся від київського народу, хіба що ці люди носили одяг не такий барвистий та чоловіки були не такі високі, зате жінки були гарніші. У вузьких вікнах дерев'яних будиночків висіли простирадла та клапті кольорової тканини, на них було попришпилювано квіти, молоді яскраво-зелені гілки або вишито емблеми міста чи цехів. Незважаючи на охорону, вздовж кортежу бігали діти в лахмітті, випрошуючи милостиню. Анна кивнула головою Гослену Шонійському, що їхав верхи неподалік від її повоза; він здивовано наблизився до неї.