Боцман з Тумана
Шрифт:
— За даними нашої розвідки, частина установок заводу благополучно перевезена у сопки Північної Норвегії. Там німці терміново спорудили новий укріплений район. Туди доставлялися транспорти з технічним устаткуванням і робочою силою, яку становлять жінки і діти. Туди ж на борту міноносця «Тигр» було відправлено кілька німецьких фізиків із штатом лаборантів…
Далекий суцільний гул долинув звідкись зовні, проникаючи крізь товщу граніту.
Клацнув і зашурхотів гучномовець над столом.
— Говорить штаб протиповітряної оборони. Повітряна тривога! Увага! Повітряна тривога!
Задзвонив телефон на столі. Служба спостереження доповідала обстановку. Дзвонив настінний телефон-вертушка.
— Група бомбардувальників іде курсом на базу! — Командуючий повісив трубку і надів кашкет.
— Товариші офіцери, прошу пробачення. — Він встав, вийшов з кабінету.
Всі на базі знали звичай віце-адмірала: як тільки лунав сигнал тривоги і корабельні сирени біля причалу починали жахливо вити, квапливо бахкали зенітки і всі, хто не був на бойовому посту, поспішали у сховище — командуючий виходив надвір і починав повільно проходжуватись з морським біноклем у руках біля будинку штабу.
Скеля гула і здригалася. Що зверху? Бомбардування? Повітряний бій над базою? Це було невідомо тут, під кам’яною товщею. Але Медведєв думав про інше. Він підійшов до Людова, який нерухомо сидів у кріслі.
— Скажіть, капітане, ви тільки що говорили про дітей і жінок. Я не розумію… Вони примушують працювати там наших дружин і дітей?
— Мабуть, так, — поглянув на нього Людов. — І знаєте чому? По-перше, ясно — бояться скупчення великої кількості чоловіків, навіть знесилених голодом і беззбройних, у горах, недалеко від лінії фронту. Крім того, німці вважають, що жінки менше розбираються в галузі точних наук. А діти — їх використовують, очевидно, в лабораторіях, на посилках, біля найбільш секретних об’єктів. І, крім того, хіба ви не розумієте, — це найкращий спосіб тримати в покорі матерів. Жодна з них не втече, не покине своєї дитини. Жахливий, суто фашистський спосіб…
Медведєв стиснув руки так, що хруснули і побіліли суглоби.
— А що це за прокляті роботи? Вони, очевидно, мають велике значення?
Людов зняв і почав ретельно протирати окуляри.
— Так, вони мають велике значення, дуже велике значення. Оце поки що все, що можу вам сказати…
Він помовчав, знову надів окуляри.
— Загибель фашистів близька. Гітлер піде на все, щоб віддалити цю загибель. Пам’ятайте одне: знищення цієї лабораторії е сопках вирве ще один шанс із рук ворога, врятує тисячі, може сотні тисяч людей від жахливої смерті. Це секретна зброя… Увага!
Він схопився з крісла. Увійшов віце-адмірал, на ходу знімаючи кашкет.
— Літаки пролетіли на ост, — сказав командуючий, весело поблискуючи очима і пройшов до свого стола. — Там їх перехоплять наші, а по дорозі вже поскубли зенітники — один бомбардувальник врізався в сопку… Отже, капітане, ви хочете сказати, що німці відкрили по сусідству з нами невелике науково-виробниче підприємство по виготовленню, ну, скажімо, мильних пузирів. І пропонуєте старшому лейтенантові зайнятися розшуками цього підприємства?
— Так точно, — підтвердив Людов. — Досі ні вилазки наших людей, ні авіарозвідка не могли встановити слідів цього заводу. Він, як видно, непогано замаскований в районі гірських озер. Треба направити постійно діючий морський пост у глибокий тил противника.
— Прийнято! — відрубав віце-адмірал. — Старший лейтенант призначений командиром поста. Візьмете з собою сигнальника і радиста. На ворожому березі зустріне вас найкращий наш розвідник Агєєв. Чули про нього дещо?
— Чув, товаришу командуючий!
— Тепер побачите його в ділі. — Віце-адмірал пригладив коротке шорстке волосся над перетнутим зморшками лобом. — «Де не пройде гірський олень, — пройде російський солдат», — це ніби про нього сказано! Підійдіть сюди, товариші.
Підійшли до настінної карти — до зламаної берегової межі з цифрами висот на штриховці гірських масивів.
— Тут фашисти створили новий укріплений район, — приклав віце-адмірал олівець до карти. — Думаю, його призначення — прикривати з моря об’єкт, який ми розшукуємо. Тут озера, гірські вершини, на деякі з цих вершин ще ніколи не ступала нога людини. В цей фіорд, — олівець віце-адмірала рухався далі по карті, — доставить вас наша «малютка». Даю вам найкращого командира-підводника; він пройде мимо ворожих батарей, форсує мінні поля, висадить вас на берег. Таким чином, відразу обминете основну лінію ворожої оборони, опинитеся в тилу ворога.
— Де встановимо морський пост, товаришу віце-адмірал? — запитав Медведєв.
Командуючий поглянув на нього. Стоїть спокійно, ні крихти хвилювання, немов готується до курортної прогулянки. Хороший офіцер! Мабуть, капітан Людов справді має рацію.
— Місце для морського поста виберете з Агєєвим на одній з найбільших висот, щоб контролювати берег і сушу. Візьмете з собою радіостанцію. Встановите радіовахту, по годині в день. У ці години одержуватимете дальші інструкції, повідомлення про початок десанту… Коли почнеться десант, забезпечите коректування стрільби… А головне — що б то не стало встановити координати цього підприємства в сопках!
Розділ п’ятий
ЛЮДИНА В ПЛАЩ-ПАЛАТЦІ
— Форсуємо мінне поле, Васю! — шепнув ледве чутно Фролов.
Кульбін напружено кивнув. — Тільки що, — сказав друг-підводник, — обійшли найпівнічнішу частину Норвегії.
Тепер увійшли в гирло фіорду. Корпус човна ледь чутно вібрував, рівно горіла лампочка під стелею відсіку. Незабутній, душний, ледве відчутний запах працюючих акумуляторів і машинного масла стояв у повітрі — запах підводного човна в поході.
Зовні наче хтось металевим кігтем обережно доторкнувся до корпусу корабля. Наростали поскрипування, металевий скрегіт. Здавалося, хтось невпевнено обмацує човен зовні.
— Мінреп! — так само тихо шепнув Фролов.
По вологих перегородках повільно стікали краплі. І така ж краплинка холодного поту несподівано покотилася по тілу Фролова.
— Та замовкни ти, будь ласка! — сказав досадливо Кульбін.
Вони сиділи втрьох на вузьких банках за столом малесенької кают-компанії. Тільки поскрипування рульового управління, шурхіт мінрепа та приглушені слова команди з центрального поста порушували тишу.