Божі воїни
Шрифт:
— Здрастуй, Рейневане, — усміхнувся він. — Приємно знову тебе бачити. Ти давно не заходив.
Рейневанові коштувало багато зусиль, щоб після необачного вчинку в бібліотеці привести до норми відносини зі Щепаном з Драготуш. Однак він таки зробив це, причому результат перевершив очікування.
— А це, — бібліотекар почухав носа брудними від пилу пальцями, — мабуть, пан Шарлей, про якого я стільки чув? Вітаю, вітаю.
Щепан з Драготуш, який походив зі старої моравської шляхти, був монахом, августинцем і — звичайно ж — чаклуном. З магами конгрегації “Архангела” він знався з давніх-давен, з університету, але назовсім перебрався до аптечної криївки в 1420 році, після того як його градчанський монастир був сплюндрований і спалений. На відміну від решти магів, аптеку — а радше бібліотеку — він не полишав майже ніколи, у місто не виходив. Він був ходячим бібліотечним каталогом, знав про кожну книгу й кожну міг швидко відшукати — в умовах хаосу, який панував у приміщенні, це вміння було просто неоціненним. Рейневан дуже цінував дружбу з моравцем і проводив у бібліотеці довгі години. Його цікавили траволікування і фармацевтика, а книгозбір “Архангела” був у цьому сенсі справжньою копальнею
63
Переліки протиотрут, фармацевтичні довідники і збірники фармакологічних рецептів (лат.).
— Гаразд, — Щепан з Драготуш закрив книгу і встав. — Ходімо до нижньої кімнати. Ми, певно, потрапимо туди саме вчасно, бо скоро, мабуть, вже буде кінець. А взагалі це досить екстравагантно — починати кон’юрацію не опівночі, як кожен нормальний чародій, який себе поважає, а о першій годині дня, але що ж… Не мені критикувати починання такої особи, як valde venerandus et eximius [64] Вінцентій Реффін Акслебен із Зальцбурга, жива легенда, ходяча слава і майстер над майстрами. Гм, мені справді цікаво, як майстрові над майстрами поведеться із Самсоном…
64
Вельми шанований і визначний (лат.).
— Він прибув учора?
— Учора ввечері. Поїв, попив, поцікавився, чим міг би нам допомогти. Ось ми і представили йому Самсона. Венерандус підхопився і хотів іти геть, упевнений, що ми з нього глузуємо. Самсон же застосував той самий фокус, яким він скористався щодо нас минулого року: привітав його по-латинському, а потім повторив на койне і по-арамейському. Треба було бачити вираз обличчя у шановного метра Вінцентія! Але це подіяло, як і тоді, в нашому випадку. Шановний Вінцентій Реффін подивився на Самсона з більшим зацікавленням і прихильністю, ба навіть усміхнувся, наскільки йому дозволяли м’язи обличчя, постійно застиглі в одночасно похмурій і грубій гримасі. Потім обидва зачинилися в occultum [65] …
65
Тут — святиня, від occultus — потаємний, прихований (лат.).
— Лише удвох?
— Майстер над майстрами, — усміхнувся моравець, — екстравагантний і в цьому плані. Він понад усе ставить таємничість. Навіть якщо це межує з великою нетактовністю, щоб не сказати — образою. Старий знахар є тут, зараза, гостем. Мені це не заважає, я маю це десь, Бездєховський вищий від таких речей, але Фраундіншт, Теггендорф, Телесма… М’яко кажучи, вони дуже злі. І від усього серця зичать Аксебенові провалу. Це бажання, на мою думку, здійсниться.
— Що?
— Він робить ту саму помилку, що й ми на Трьох Царів [66] . Пам’ятаєш, Рейнмаре?
66
6 січня.
— Пам’ятаю.
— То поспішімо. Сюди, пане Шарлею.
З бібліотеки вони вийшли на кружганок, з кружганку шлях вів сходами наниз, до першого поверху, де вони зупинилися перед кованими залізом дверима. На дверях було вміщено малюнок — овал, у якому виднівся спижевий змій Мойсея, serpens mercurialis. Над змієм була зображена чаша, з якої виростали Сонце і Місяць. Нижче виблискували літери V.I.T.R.I.O.L. {6}, що означало Visita Inferiora Terrae Rectificando Invenies Occultum Lapidem, секретну трансмутаційну формулу алхіміків.
Щепан з Драготуш торкнувся дверей, промовив заклинання. Двері відчинилися зі скреготом і скрипом. Вони ввійшли. Шарлей глибоко зітхнув.
— Непогано, — пробурмотів він, роззираючись. — Непогано… Визнаю.
— Мені, - усміхнувся Рейневан, — першого разу теж заціпило. А потім я звик.
В алхімічній лабораторії, яка займала величезне підземелля винарні, робота не припинялася, весь час щось відбувалося, також у п’ятницю, у свята й у неділю. Ніколи не згасали печі й атанори [67] , немилосердно гріючи, що було особливо цінним зимової пори, а також улітку, якщо видавалося холодним. В атанорах відбувалися кальцинація і вижарювання, найрізноманітніші субстанції переходили з фази albedo у фазу nigredo [68] , виділяючи під час переходу жахливий сморід. У колбах постійно щось фільтрувалося, дистилювалося або ж екстрагувалося, що супроводжувалося бурхливим бульканням і ще страшнішим смородом. У великих алюделях [69] кислоти діяли на метали, після чого неблагородні метали трансмутували в благородні, з кращим або гіршим результатом. Булькав у тиглях меркурій, або argentums vivum [70] , плавилася в купелях [71] сірка, виділялася в ретортах нітра [72]
67
Атанор (від гебрайського ha-tannut — піч) — алхімічна піч.
68
Albedo — білість, nigredo — чорність (пізньолат.) — стадії алхімічного перетворення речовини.
69
Алюдель (з ар. al-utal) — глиняний горщик грушоподібної форми, відкритий з двох сторін.
70
Меркурій, argentums vivum (живе срібло — лат.) — алхімічні назви ртуті.
71
Купель (фр. coupelle — чашечка) — піч для відділення шляхетних металів від свинцю шляхом окисного плавлення.
72
Нітра (від гр. nitron) — селітра, сода, тобто азотнокисла сіль.
73
Caput mortuum — букв. “мертва голова” (лат.); відходи, які залишалися після алхімічних перетворень і які вже ні на що не перетворювалися.
Зазвичай — у тому числі й тоді, коли Сватоплук Фраундіншт вперше привів сюди Рейневана, — в лабораторії працювало принаймні троє або четверо алхіміків. Сьогодні, як виняток, був тільки один.
— Доброго дня, майстре Едлінгере!
— Не підходьте, будь ласка, — буркнув алхімік, не відриваючи очей від великої колби, поміщеної в розжарений пісок над полум’ям. — Ось-ось вибухне!
З Едлінгером Бремом, ліценціатом [74] Гейдельбергського університету, познайомився в Майнці, запросив його й привіз до Глубчиць князь Вацлав, син Пшемека Опавського. Якийсь час метр Едлінгер знайомив юного князя з алхімічною теорією і практикою. У Вацлава — як і в багатьох князів його часу — був пунктик щодо алхімії та філософського каменя, тож Брем жив у розкошах і достатку доти, доки ним не зацікавилася Інквізиція. Коли в глубчицькому повітрі запахло вогнищем, алхімік втік до Праги, в університет, де його застала буря 1419 року. Німець, що впадав у око, чужинець, який погано говорив чеською, пережив би, напевне, важкі часи. Але його розпізнали і врятували маги з “Архангела”.
74
У середньовічних університетах — викладач, який здобув право читати лекції до захисту докторської дисертації.
Едлінгер Брем взяв колбу залізними кліщами й вилив булькаючу рідину в миску, заповнену чимось, що нагадувало жаб’ячу ікру. Засичало, задиміло, огидно засмерділо.
— Sacradonnerwetterhimmelkreuzalleuja! — було зрозуміло, що алхімік очікував кращого результату. — Eine total zkurvene Sache! Scheisse, Scheisse, und noch einmal Scheisse! [75] Ви ще тут? Я зайнятий! Ага, розумію… Ви йдете подивитися, що там вийшло в Акслебена із Самсоном?
— Саме так, — підтвердив Щепан з Драготуш. — Ідемо. А ти ні?
75
Sacradonnerwetterhimmelkreuzalleuja — німецька лайка. Eine total zkurvene Sache — “Повністю спаскуджена робота” (нім. — чеськ. макаронізм). Scheisse, Scheisse, und noch einmal Scheisse — “Гівно, гівно і ще раз гівно!” (нім.).
— У принципі, - Едлінгер Брем витер руки об ганчірку, кинув сповнений жалю погляд на миску димлячої ікри. — У принципі, можу йти. Мене тут уже ніщо не затримує.
У глибині алхімічної лабораторії, у непримітному кутку за непримітною завісою були сховані дверцята. Для невтаємниченої особи — якби така коли-небудь змогла пробратися аж сюди — за дверцятами був складик, повний скриньок, бочівок і бутлів. Втаємничені рухали схований усередині однієї з бочівок важіль, промовляли закляття, — і стіна відсувалася, відкриваючи темний отвір, з якого віяло могилою. Принаймні таке враження складалося першого разу.
Едлінгер Брем у магічний спосіб запалив магічний ліхтар, повів. Щепан з Драготуш, Рейневан і Шарлей увійшли за ним, на сходи, що вилися спіраллю вздовж стін темної шахти, що здавалася бездонною. Знизу віяло холодом. І вогкістю.
Щепан з Драготуш обернувся.
— Пам’ятаєш, Рейневане?
Вкруг нас не сяла пишнота чертога, Це скорше був якийсь природний льох, Де струмувала напівтьма волога… [76]76
Данте, “Божественна комедія”, 34; 97–99. Переклад Євгена Дроб’язка.
В оригіналі:
Non era camminata di palagio la v’eravam, ma natural burella ch’avea mal suolo e di lume disagio.