Бронзовий птах

Рыбаков Анатолий Наумович

Зате він довго ходив по табору. Мишко сказав йому, що табір оточений ось цим маленьким лужком, але слідчий обійшов увесь парк. І він так кружляв навколо табору і так докладно про все розпитував, що Мишко подумав: чи не підозрює він, що хлопці вбили Кузьміна?

Слідчий цікавився розпорядком життя табору. Коли встають, коли лягають, куди ходять на прогулянки чи на ігри і хто в цей час лишається в таборі. І чи є вночі чергові і який маршрут їх обходу. Мишко показав йому маршрут, і слідчий пройшовся ним.

Взагалі

цей маленький чоловік поводився дуже дивно: пильно оглянув усі стежки, обслідував усі кущі, навіть, як здалося Мишкові, обнюхав дерева. І що він тут розглядає, незрозуміло! Човняр — біля своїх човнів, парубки — в лісі, а він тут ходить і щось винюхує…

— Може, ви й ліс оглянете? — насмішкувато запитав Мишко.

Слідчий спокійно відповів:

— Ліс великий, як його оглянеш…

— Саме тому, що він великий, там легше й сховатися.

Продовжуючи оглядати доріжку, слідчий сказав:

— Але ж це лише твої підозри.

— Що?

— Човняр і парубки в лісі.

— Миколу Рибаліна ви теж тільки підозрюєте, а заарештували.

— Проти нього докази, а проти цих немає доказів.

— І все ж Микола не винен, — заявив Мишко.

— Ніхто й не каже, що винен. Є докази, от і держимо. — І загадково додав: — Може, і для нього краще, що в місті держимо… А парубки копають і нехай собі копають.

— А що вони шукають? — спитав Мишко, здивований тим, що слідчий знає про цих парубків. Слідчий розсміявся:

— Певне, шукають те, що звичайно шукають у лісі: скарб. Я народився в цих місцях, і, скільки пам'ятаю себе, тут завжди скарби шукали. Було так землю перекопають, що й орати не треба. Граф був багатим і чудакуватим. Мав на Уралі копальні, добував дорогоцінне каміння, от і казали люди, що тут закопані дорогоцінності. Ніхто ніколи нічого не знаходив. А от вірять.

— Може, Кузьмін знав, де закопано скарб, але не хотів розповісти, вони і вбили його, — припустив Мишко.

— Навіщо ж вбивати? — заперечив слідчий. — Навпаки, коли б він знав, то вони б всіляко оберігали його, сподіваючись, що рано чи пізно він їм розповість. Тільки ж ніякого скарбу немає.

— А чому човняр напав на нас?

Слідчий знизав плечима:

— Важко сказати. Він твердить, що із-за човна: думав, що човен Кузьміна. Бреше, звичайно. Але до справи це не має ніякого відношення. Човняра ми знаємо: старий рецидивіст. Спеціаліст — валюта і дорогоцінне каміння. Але не вбивця. Ні, вбивати він не буде. Тим більше, що нещодавно з відсидки.

Мишко не знав, що йому й думати… Як же так! Відомо, що човняр злодій, рецидивіст, а він походжає собі на волі, немов нічого й не було…

І, ніби здогадавшись про Мишкові сумніви, слідчий сказав:

— Закон є закон. Саджати його поки що немає за що. А от скажи, — він повернувся до Мишка, — чи

не зустрічався тобі тут, в садибі, зовсім незнайомий чоловік середніх років, не місцевий житель?..

— Нібито ні, не бачив…

— Подумай, — наполягав слідчий. — Може, бачив, зовсім випадково, мигцем… Тут, на річці, в селі… Може, твої товариші бачили?

Мишко напружував пам'ять, але нікого не міг згадати.

— Ні, я нікого не бачив. І мої товариші, здається, теж… Ми ж тут усіх знаємо.

— Не бачив так не бачив, — обірвав розмову слідчий. — Я просто так спитав…

Розділ тридцять сьомий

Треба йти в ліс

Слідчий поїхав. Про свою розмову з ним Мишко розповів Генці і Славикові.

Генка заявив, що такому слідчому треба займатися справами про крадіжку курей, а не розшуками вбивці. І нема чого його слухати. Треба самим усе з'ясувати і довести, що Микола безвинний і, навпаки, винний човняр і його підручні. Коротше — треба йти в ліс.

Але Славик був трохи іншої думки:

— Біда наша в тому, що ми займаємось цією справою не на науковій основі. Пам'ятаєте з кортиком? Ми ходили в бібліотеку, провели серйозне дослідження і все встановили. А в даному випадку? В даному випадку ми користуємося чутками: граф був багатий, володів копальнями на Уралі, люди вірять, що тут закопано скарб і так далі. Адже все це чутки. А нам необхідне наукове обгрунтування. Хто такі графи Карагаєви? Чим насправді вони володіли на Уралі? Хто підтримує чутки про скарб? Ось про що нам треба дізнатися. Треба звернутись до першоджерел. І тоді ми не діятимемо наосліп, як зараз.

Мишко подумав і сказав:

— Одно одному не заважає: познайомимося з матеріалом і перевіримо, що вони роблять у лісі. А тому рушай, Славко, в Москву, посидь у Рум'янцевці і про все як слід дізнайся. До речі, час уже зібрати серед батьків продукти.

Славикові дуже не хотілося таскатися з продуктами.

— Як же я буду і в Рум'янцевці сидіти і продукти збирати? Треба робити щось одно.

— Нічого, нічого. Візами з собою Кита, він допоможе. Поки ти сидітимеш у бібліотеці, він обійде всіх матусь.

— З Китом, мабуть, можна, — згодився Славик.

— От і добре. А ми з Генкою підемо в ліс. Не зараз, а коли ти повернешся з Москви. Звичайно, можна піти всім загоном і довести, що ніяких мерців, ніяких графів без голів там немає. Але якщо піти всім загоном, то можна сполохнути бандитів. Вони перейдуть на інше місце, і тоді нічого не дізнаєшся. Ні, треба піти одному або вдвох з ким-небудь. І обов'язково з Жердяєм. Крім нього, ніхто не зможе провести на Голигінську гатку. Звичайно, Жердяй відмовлятиметься. Але ми його умовимо!