Буремні дев'яності
Шрифт:
Тато називав мене своїм старшим пастухом. Я з шістнадцяти літ повсюди з ним їздила. Тоді на Південому Заході важко було з пастухами, і я дуже пишалась, що вмію їздити верхи і заганяти худобу не гірше за будь-якого мужчину. Мама не заперечувала, бо ж треба було, щоб хтось допомагав татові. А Боб був ще підлітком, і в нас працювало тільки два тубільних пастухи. Мама ніколи не думала, що Морріс зверне на мене увагу. Я була така незграбна, засмагла, аж чорна, ну справжнє гидке каченя, як казала на мене мама…
— Та що ви кажете, Саллі! — вигукнула Марі. — Не
— Отож мама й плекала надію, що Морріс закохається в Сесілі або Грейс, — продовжувала Саллі. — Вони були русяві, гарненькі. Та й дві інші мої сестри, Фанні та Філліс, також були як картинки. Але Грейс і Сесілі провели ціле літо в Перті, побували там на балу й на прийомі в губернаторському домі. Вони мали кращі убрання, ніж ми, бо мама вважала, що їм треба першими вийти заміж. Звичайно, вони підсобляли Фанні та Філліс на фермі й виконували деяку хатню роботу, але мама більше піклувалася про Сесілі та Грейс, ніж про всіх нас. Вона примушувала їх мастити кремом руки і на ніч одягати рукавички, вмивати обличчя сколотинами й годинами розчісувати волосся. Бідна мама, перед приїздом Морріса вона цілими днями гибіла над їхніми сукнями, підновляючи їх. З мого боку це було дуже негарно, що я зруйнувала її плани.
— Ой Саллі, — засміялася Лора, — та як же ви це зробили?
— Сама не знаю, — й собі засміялася Саллі. — Я зовсім цього не хотіла. Коли Морріс поцілував мене і сказав: «Я обожнюю вас, Саллі!» — мені відняло мову. Але це було чудово: адже він був як справжній прекрасний принц із казки, і я не могла зрозуміти, чому він закохався саме в мене. Мабуть, подумала я, його просто зачарувало моє вміння управлятися з кіньми, заганяти й таврувати худобу. Але Морріс і слухати про це не хотів.
— Моя кохана маленька Саллі, — казав він, — я люблю вашу молодість і сміливість. Я люблю ваш кирпатенький носик і вашу безпосередність. Та найдужче я люблю вас тому, що я вас кохаю. Оце й усе, що я можу сказати.
— Ну, звісно, я теж закохалася в нього, — вела Саллі далі, — і дуже боялась, що скажуть тато та мама, коли дізнаються. Тато дуже розсердився, почувши від Морріса, що той хоче одружитись зі мною.
— Ви можете взяти будь-яку з моїх дочок, — грубо сказав він Моррісу, — але я не можу обійтися без Саллі.
— Я теж, — сказав Морріс.
Мама пояснила мені, що для моїх старших сестер буде страшним ударом, якщо я вийду заміж раніше за них. Просто образа. Та й татові потрібна моя поміч — доглядати худобу. А я лиш плакала та плакала і все доводила, що тато може найняти пастуха, якщо покладе пристойну платню. Проте все було марно. Мама й тато навідріз відмовились дати згоду на моє одруження з Моррісом. Мовляв, мені всього лише вісімнадцять років, я надто молода й сама ще не знаю, чого хочу, і вони бояться, що Морріс не та людина, якій вони могли б довірити моє майбутнє, — хоч це їм і на думку не спадало, коли вони надіялись видати за Морріса Сесілі або Грейс.
— І чому це батьки завжди такі нерозсудливі? — вигукнула Лора.
— Тоді ми з Моррісом втекли. Доїхали верхи до Банбері, а там сіли на
— А ваші батьки живі? — спитала Марі.
— Тато потонув, переправляючись через річку під час повені,—сказала Саллі, й обличчя її спохмурніло. — А мама померла минулого року.
— Але ви не жалкуєте, що вийшли заміж за Морріса? — спитала Лора, гадаючи в думці, чи не спала вже романтична позолота з цього одруження.
— О ні! — палко вигукнула Саллі. — Ми були дуже щасливі, хоч іноді й випадали тяжкі хвилини. Спочатку ми жили в готелі в Перті, і Морріс накупив мені цілу гору уборів. Адже я була такою собі сільською простушкою, і він вирішив, що мене треба навчити добрих манер. Мама жахнулася б на саму тільки думку, що котрась з її дочок не вміє поводитися в товаристві мило і з гідністю. Але Морріс змушував мене ходити з кутка в куток по кімнаті, щоб перевірити, чи я зумію впоратися з шлейфом вечірньої сукні, і безліч разів я повинна була робити реверанси, перш ніж він повів мене обідати в губернаторський дім до леді Робінсон. Сер Уїльям Робінсон вилаяв Морріса за те, що Морріс, за його висловом, зловжив колоніальною гостинністю і втік не з тією дочкою, що треба; але прийняв він нас дуже добре. Кінець кінцем Морріс посварився з ним за щось інше. Я так і не дізналася за що. Потім ми виїхали на село.
Моррісів батько купив йому вівчарську ферму за Йорком. Морріс був дуже задоволений, але я з самого початку зрозуміла, що в нас нічого не вийде. Води там немає, робітників калачем не принадиш, а Моррісу хотілося жити як у себе в англійському маєтку. Коли Морріс продав Бунгарра і вклав і усі гроші у фрезерські рудники в Південному Хресті, батько його розгнівався не на жарт. Він перестав висилати Моррісу гроші, а тут рудники закрились, і ми, ясна річ, зосталися ні і з чим. Та якось треба було жити, і тоді я відкрила пансіон. Морріс злився за це на мене, але ж не могла я без кінця брати в крамницях у борг та позичати гроші.
Саллі заговорила тихше, в її голосі вчувався не тільки розпач, а й виклик:
— Морріс гадає, що змене досить бути місіс Морріс Фітц-Морріс Гауг, а я кажу йому, що я дочка піонера, я не стидаюсь робити й робитиму все, що треба, щоб заробити на прожиття.
Вона підхопилася з місця і пішла геть.
Марі та Лора, глянувши одна на одну, підвелися з каменя, на якому сиділи, і побігли за нею.
Саллі обернулась і подивилася їм просто в обличчя, очі у неї палали.
— Я не винувачу Морріса, — сказала вона. — Просто ми по-різному виховані, від цього й усі незлагоди між нами. Я люблю його. І певна, що він мене любить так само, — хоч цього, може, й не скажеш, судячи з того, як він примушує мене чекати його тут. Навіть не завдав собі клопоту приїхати й зустріти!
Вона раптом заплакала. Та коли Марі й Лора почали втішати її і шукати виправдань для Морріса, запевняючи, що і він, звичайно, хотів приїхати, але не зміг, Саллі швидко опанувала себе.