Чорний ліс
Шрифт:
Відтоді майор Єрмолов на своєму «хорьху» із документами на ім’я Оскара Крюгера з’являвся в Здолбунові вже кілька разів. Граючи роль інтенданта, він жбурляв на всі боки відомі прізвища старших офіцерів у Рівному та згадував тих, кого могли знати чи пригадати завсідники місцевого офіцерського казино. Німецька цього росіянина навіть за Вандиною оцінкою звучала бездоганно. Так справді говорив правдивий уродженець Мюнхена, за якого він себе видавав. Тож за досить короткий час, менш ніж за місяць, диверсанта почали впізнавати, радо віталися, говорили, мов зі старим добрим другом.
Почасти цьому сприяло, що інтендант смітив грішми – пани німецькі офіцери дуже любили, коли за них щедро
І все ж частіше Ванда ділилася інформацією через зв’язкових.
Особиста поява Єрмолова всякий раз означала серйозні зміни ситуації чи нові спеціальні інструкції, які звичайний посильний не передасть належним чином.
– Мене цікавить великий ешелон із продовольством, що мали б відправляти на Схід.
– Труднощі з цим, – пояснила Ванда. – Місцеве українське населення активно саботує. У Чорному лісі закріпилися партизани, називають себе повстанською армією. Німці ж глибоко в ліс поки не потикаються. Але ви все це знаєте, товаришу майоре.
– Знаю, – погодився Єрмолов. – Тому я тут, пані. Треба якомога швидше вийти на Кліковського. Ваша районна, як її… – майор на мить замовк, згадуючи, потім старанно промовив: – rejonowy inspektorat повинен докласти зусиль, аби німці отримали по можливості повну інформацію про місця можливого скупчення українських націоналістичних банд.
Ванда була в опорі вже кілька років, із часів Союзу збройної боротьби [14] , тому не вважала себе наївною, знала, що до чого й хто за ким стоїть. Тож відповідь вийшла миттєвою, вона навіть не склала її в голові:
14
Союз збройної боротьби (пол. Zwiazek Walki Zbrojnej) – польське збройне підпілля, створене в листопаді 1939 року й у лютому 1942 перейменоване в Армію крайову.
– Ваше керівництво в Москві, товаришу майоре, не віддає наказів моїм польським керівникам. А ви не можете наказувати мені.
Єрмолов зиркнув через плече, ковзнув поглядом, знову втупився в дорогу за переднім склом, промовив спокійно:
– Це не наказ. Прохання. У нас співпраця, ми лише координуємо дії.
Зрозумівши – короткий емоційний сплеск був помилкою, Ванда вирішила далі мовчати про власні відчуття. Їй не треба бути наближеною до підпільних штабів, не варто сидіти й слухати на нарадах, аби розуміти: домовленість про спільні дії з радянськими партизанами й диверсійними групами існує через нібито гарантії Сталіна відмовитися від претензій на території, які належали Польщі до початку війни. Сама вона не бачила ані письмових, ані усних підтверджень того, що в Москві свого слова дотримають. Адже одного разу саме Сталін домовився зі своїм тоді ще союзником Гітлером розірвати навпіл її країну. Тому, попри задеклароване військове союзництво з більшовиками, Ванда завжди ставилася обережно до якихось наказів, що йдуть від російського, а не від польського керівництва.
– Гаразд, – сказала вона, тепер опанувавши себе. – Прошу пояснити, яка мета всього цього. Адже я не вирішую, у цьому випадку ваше прохання піде естафетою до належної вищої інстанції. Там і вирішать.
– Добре, – кивнув Єрмолов. – Але зважай, Вандо: говоритиму коротко, і лише те, що ти повинна знати для загального розуміння ситуації. Отже, зараз тут, – він зробив рукою півколо, – маю на увазі, тут, у цій місцевості, у тилу, польські патріоти ведуть боротьбу з бандами місцевого українського націоналістичного підпілля. Зі свого боку, відразу кілька наших груп має наказ командування закріплятися в тутешніх лісах та готувати військові бази. З вашою армією ми домовитися можемо. Проте будь-які переговори з тими, хто називає себе українськими повстанцями, неможливі. Вони, так само, як і ви, уважають себе на своїй землі, – росіянин замовк, зібрався з думками, акуратно повів далі: – І тому радянське командування підтримує союз із польським підпіллям. Ви боретеся з німецькою окупацією, і тут ми йдемо одним фронтом. Та з огляду на нову ситуацію, у тому числі на фронті, доведеться вашим, Вандо, шукати можливість, щоб планомірно виказувати німецькій владі місця, де знаходяться бази так званих бульбівців.
– Ні! – Ванда знову не стрималася.
– Чому? – тепер Єрмолов повернувся до неї всім корпусом, обіпершись на шкіряний верх спинки. – Ось ти подумала, що вас штовхають до співпраці з німцями? Нічого подібного! Польське підпілля має активніше нацьковувати одних своїх ворогів на інших. Це правда, що в українських бандитів із окупаційною владою нейтралітет?
– Не так давно це діяло, – погодилася Ванда. – Зараз, коли німці стали активніше вигрібати продовольство й вивозити людей на роботи, усе це вже не діє. Хоча, я так слухаю в комендатурі, сутички поки локальні.
– Бач, невеликі, – Єрмолов кивнув з виглядом, ніби нарешті отримав бажану відповідь. – Треба, щоб українці отримали тут війну масштабну. Найкраще, коли їх знищать. Але якщо видавлять звідси, теж непоганий варіант. І такий момент, Вандо, – він знову розвернувся до співбесідниці вистриженою під машинку потилицею. – Повноцінний, належний опір ваше підпілля та бойові групи націоналістам поки дати не зможуть. Проявите себе рано чи пізно, і німці пустять вас під каток. Здавати ж бандерівців чи бульбівців, один чорт – нищити своїх ворогів чужими, будемо відвертими – сильнішими руками. Ось такий задум. І той максимум, який я можу дозволити тобі розтлумачити. Тим більше, приїхали.
Справді, «хорьх» зупинився біля будинку, котрий Ванда Мостовська займала сама. Раніше, коли, виконуючи завдання тоді ще СЗБ, опинилася в Здолбунові й почала влаштовуватися в комендатуру, довелося тулитися в бараку разом із такими ж дівчатами. Завести стосунки з відповідальним працівником гестапо було частиною завдання, і Ванда, котрій уже доводилося проходити через подібне, не відчувала нічого, лягаючи в ліжко з Ериком Венцелем. Аби дістала наказ ліквідувати його – виконала б без жодних вагань. Не миттю, вона не була вбивцею, за весь час війни не забрала жодного життя. Та все ж підготувала й здійснила б подібну акцію.
Поки ж статус коханки слідчого районної таємної поліції дозволив отримати окреме помешкання, зайнявши будинок розстріляної раніше єврейської родини. Коли Венцель був вільний – приїздив до неї та лишався, на свою службову квартиру коханку-польку не возив, хай вона й фольксдойч. Зате вона могла час від часу користуватися машиною з гестапівського автопарку, що було важливо й доречно.
– Зрозуміло, – кивнула Ванда, беручись за ручку дверей зсередини, та враз пустила, швидко сказавши: – На нас дивляться.