Дівчинка з Землі
Шрифт:
Веселун У завагався. Він збагнув, що торгуватись йому не доводиться, і вже готовий був заговорити, але все зіпсував Зелений.
— Ні, — сказав він. — По-перше, я ніколи не покину свого кораб ля. Краще вже я залишусь тут і зачекаю. Та й звірів годувати треба. Адже нам їх на інший корабель не втиснути. Ні, так не піде. Ви вже, будь ласка, скажіть нам, як відкрити люк.
Не можна було розмовляти з товстуном так, як говорив Зелений. Не можна нічого просити у піратів, бо вони відразу нахабніють. І товстун, почувши слова Зеленого, збадьорився.
— Ні, —
Капітани тільки подивилися на Зеленого, але нічого йому не сказали.
— Гаразд. Якщо так, — озвався Перший капітан, — ми зачекаємо. Ми даємо тобі, Веселуне, десять хвилин на роздуми. Час у нас є.
— Слушно, — підтримав його Другий капітан. — А поки що ти, Перший капітане, розкажеш, як ти нас знайшов. Адже говорун до тебе не прилетів.
— А я тим часом приготую бутерброди, — сказав винуватим голосом Зелений. — Адже всі ми зголодніли.
— Добре, — відповів капітан.
— Я б тобі допомогла, Зелений, — подала голос Аліса, — але мені так цікаво дізнатися про Першого капітана, що я не можу відірватися.
— Залишайся, Алісо, — мовив Перший капітан. — Без тебе ми не врятували б своїх друзів.
— Без вас я нічого б не зробила, — призналась Аліса і зашарілася від гордості.
— Алісо, — сказав я суворо, — іди помий руки і причепурися. Ти брудна, як болотяний кріт із планети Вуканату.
— Добре, — не стала сперечатися зі мною Аліса. — Кріт так кріт.
Вона побігла до корабля, крикнувши на бігу:
— Тільки без мене нічого не розказуйте!
Перший капітан обернувся до Веселуна У і спитав його байдуже:
— Ну, не передумав ще?
Пірат улесливо всміхнувся. Його оченята сховалися в щоках.
— Поторгуймося, капітане, — відповів він. — Будьмо обидва діловими людьми.
Капітан відвернувся од нього.
Через дві хвилини повернулась Аліса. Я помітив, що руки вона помила абияк, але замість жовтого комбінезона вдягла інший, голубий.
За Алісою дріботів індикатор. Він просто розривався на частини, так йому кортіло усюди встигнути. Не звір, а чисто тобі жива веселка. А за ними неквапливо простував вічно заклопотаний павук-ткач-троглодит. Він виплітав водночас три рукавиці, але всі на праву руку.
— Прийшли? — усміхнувся Перший капітан, дивлячись на незвичайну процесію. — Ну, тоді я з самого початку мушу признатися, що моя роль у цій історії скромна. Всі чотири роки я працював на Венері. Виявилося, що перетворити велику планету в космічний корабель і пересунути її на нову орбіту — завдання майже нездійсненне. Ну, а раз воно виявилося майже нездійсненним, то його неодмінно треба було здійснити.
— Авжеж, — підтримала Аліса. — Дуже шкода, що в мене не такий сильний характер.
— Характер виховують, — усміхнувся капітан. — Поглянь на павука-ткача-троглодита. От де можна позаздрити наполегливості! Якщо він іще навчиться відрізняти правий бік від лівого, ціни йому не буде.
— Теж мені приклад! —
— Тим-то й ба, що одна тільки наполегливість ще ні про що не говорить. За всі чотири з лишком роки Венера не посунулася зі своєї орбіти ні на сантиметр, а ми думали, сперечалися і готувались до вирішального моменту. І я сподіваюсь, що встигну повернутися до початку перельоту планети ближче до земної орбіти. Залишилося недовго чекати.
— І тоді на Венері зміниться клімат?
— Сильно зміниться. Настільки, що через кілька десятиліть люди зможуть жити на ній так само, як на Землі.
— І ми її почнемо називати Земля-два, — сказала Аліса.
— Навіщо ж? Вона залишиться Венерою. Хіба погана назва?
Аліса нічого не відповіла. По-моєму, їй назва не дуже подобалася. Вона якось казала мені, що ні до чого називати планети іменами вимерлих богів, які нічим себе не прославили.
— Я був так захоплений роботою, — розповідав далі Перший капітан, — що чотири роки промайнули зовсім непомітно. І треба признатися, що я не дуже переживав за своїх друзів, бо знав, як далеко закидає доля капітанів. Третьому було ще рано повертатися із сусідньої галактики, а ти, Другий, дав мені.строк — чотири роки.
— А ви не шкодували, — спитала Аліса, — що сидите на одній і тій же планеті, а не літаєте до інших зірок?
— Це складне питання, Алісо, — відповів серйозно Перший капітан. — Так, мені хотілося знову стати на капітанський місток і знову сідати на невідомі планети. Але я знав, що мій досвід і мої знання дуже потрібні в Сонячній системі. А крім того, я ж казав тобі, що люблю нерозв’язні завдання і нездійсненні проекти.
— А ваша дружина, — не відставала від капітана Аліса, — тим часом літає по всій Галактиці і шукає живу туманність. Ви їй, напевно, страшенно заздрили.
— Атож, заздрив, — признався капітан. — І ще дужче заздритиму, коли вона знайде свою туманність.
— Навряд, — втрутився я в розмову. — Живої туманності не існує. Так само, як не існує живих планет.
— А от у цьому ви, професоре, помиляєтесь, — мовив Другий капітан. — Мені довелося якось побачити живу планету. Ледве встиг утекти. Вона харчується тим, що затягує з космосу. Добре ще, що на “Синій чайці” такі потужні двигуни.
— Дуже цікаво, — сказав я. — Ми поговоримо про це пізніше. Хоч мені не доводилося чути про таке диво.
— Тату, не сперечайся, — перебила мене Аліса. — Не буде ж капітан говорити неправду.
— Ні, — усміхнувся капітан. — Ми завжди говоримо правду. Навіть ворогам.
І він подивився на Веселуна У, який одразу ж відвернувся і вдав, що розглядає стіну печери.
— Так-от, — закінчив свою розповідь Перший капітан, — несподівано я одержав телеграму — летить доктор Верховцев, наш давній друг. Він прилетів і розказав мені, що його непокоїть доля Другого капітана. І коли він мені все розповів, я попросив дозволу негайно покинути Венеру. А далі нехай говорить доктор.