Дівчинка з Землі
Шрифт:
— Ну, що ви! — знітився раптом доктор Верховцев, зсутулився і закліпав. — Я нічого не зробив. Анічогісінько… Словом, ви з “Пегаса” були останньою краплею, яка переповнила чашу моїх підозрінь.
— От спасибі! — подякував Зелений, що роздавав нам бутерброди з сиром. — Це ви поводилися дивно.
— Але я ж нічого ще не знав, певніше, майже нічого не знав про вас.
Верховцев переступив з ноги на ногу і погладив індикатора, який аж посинів від цікавості.
— Я з самого початку не повірив у версію про те, що сміливий і кмітливий Другий капітан пропав безвісти. Я знав і його “Синю чайку” й розумів, що навряд чи знайдеться в усій Галактиці сила, здатна знешкодити Другого
— Дякую за комплімент, — сказав Другий капітан.
— Не варто дякувати. Комплімент має в своїй основі тверезий науковий розрахунок.
— Ну чисто як наш учитель математики! — прошепотіла мені Аліса.
— Готуючи музей імені Трьох Капітанів, я вивчав їхні біографії, і в цьому мені допомагав Перший капітан, який ніколи не відмовлявся надсилати мені фотографії й нотатки і уточнювати подробиці. Та коли я поділився з ним своїми сумнівами про долю Другого капітана, він відповів мені дуже ухильно. Так ухильно, що я припустив: Перший капітан знає про “Синю чайку” більше, аніж хоче або може сказати.
— Нічого я особливого не знав, — перебив його Перший капітан. — Просто ми умовилися: якщо не прилітає говорун, я чекаю чотири роки і ніяких заходів не вживаю. Але після листа Верховцева я трохи стурбувався, хоч і не дав цього зрозуміти.
— А я не знав про домовленість капітанів, — вів далі Верховцев, — і не знав, що Другий капітан збирався полетіти назустріч Третьому капітанові. Мене насторожило інше: адже у всіх документах говорилося, що капітани повністю очистили Галактику від космічних піратів. Але, судячи з усього, це було не так. До мене надходили відомості, що пірати все-таки є і часом нападають на кораблі. Й серед піратів бачили оцього самого товстуна.
— Я не брав участі в цьому, — сказав ображено Веселун У. — Це все Крис. У нього було кілька оболонок. В тім числі, напевно, й моя. Він у моїй оболонці грабував інші кораблі.
— Е ні, дозвольте вам не повірити, — заперечив доктор Верховцев. — Так-так, не повірити. Бо якось, коли мене не було на планеті імені Трьох Капітанів, хтось побував у музеї. Музей ретельно обшукали, але нічого важливого не взяли, окрім знімків “Синьої чайки”. Ага, подумав я тоді, комусь ця інформація потрібна. Потім мені раптом повідомляють, що на піратському кораблі, який пограбував пасажирський лайнер із планети Фікс, був чоловік, так схожий на мене, що, якби в цей час у мене не гостював сам президент цієї планети, про мене могли б казна-що подумати. І тут на планету прилітає “Пегас”. Ці люди кажуть мені, що ловлять звірів, а самі починають мене розпитувати про трьох капітанів. Це мене трохи здивувало. І можливо, я забув би про це — хіба мало людей цікавляться героїчною біографією капітанів, — та раптом вони заявляють, що я, бач, прилітав до розвідників Малого Арктура і просив у них план “Синьої чайки”.
— Але це справді так, — втрутився я. — Це був фальшивий доктор.
— Зараз цей прикрий факт не викликає сумнівів, — мовив Верховцев, — але в той момент я був зовсім ошелешений. Коли “Пегас” полетів, я відразу ж вирушив до розвідників, і вони підтвердили: “Так, саме ви, докторе Верховцев, прилітали до нас місяць тому і цікавилися планами “Синьої чайки”. Ось тоді я і збагнув, що Другому капітанові загрожує небезпека. І, найпевніше, від рук піратів. І я негайно подався на Венеру.
— Прилетів до мене, хвилюється, — усміхнувся Перший капітан. — Я спочатку навіть уторопати нічого не міг. Один Верховцев, другий Верховцев… Та коли розібрався, то зрозумів, що треба поспішати на допомогу. Але куди летіти? Ми запідозрили, що “Пегас” — піратський корабель, і вирішили простежити за вами. Ми побували в Палапутрі. Там нам Крабакас
— Ой! — зойкнув товстун.
— А далі просто, — сказав Перший капітан. — Ми опитали всі маяки Галактики, і нам повідомили, що “Пегас” тримає курс до системи Медузи. А на планеті роботів ми дізналися, що ви тут побували і навіть вилікували роботів, змінивши їм мастило. А потім ми прилетіли сюди. І мало не спізнилися.
— А коли ви зрозуміли, що ми не пірати? — спитала Аліса.
— Уже в Палапутрі. А крім того, ми зустріли в космосі корабель археологів. На ньому летів Громозека. І він так ревно захищав професора, що ми йому повірили. Почали непокоїтися, що вам загрожує небезпека, — адже ви не вмієте поводитися з піратами.
— Не вміємо, — зітхнув Полосков. — Іншим разом будемо розумнішими.
— Іншого разу не буде, — мовив Перший капітан.
Він підійшов до товстуна, що сидів на кам’яній підлозі, і сказав:
— Час вийшов, Веселуне У. Або ти відкриваєш плиту, або ми з то бою взагалі більше не розмовлятимемо. Лічу до десяти: раз, два, три…
— Все скажу! — заквапився товстун. — Все скажу. Я з першої хвилини хотів сказати, та аж тремтів, боявся Криса. Я й зараз його боюсь. Адже він помститься мені. Неодмінно помститься. Найкраще, коли ви його вб’єте. Будь ласка, вбийте його!
— Але ж він твій друг, — сказав Верховцев. — Як же ти можеш бажати смерті другові, з яким разом чинив злочини стільки років?
— Він мені не друг! — вигукнув товстун. — Він мій найлютіший ворог! Я чесний пірат, а не бандит і не зрадник!
— Не гай часу, — мовив Другий капітан. — Відкривай плиту.
Товстун підвівся. На нього було противно дивитися. Ноги його не тримали, підгиналися, і живіт тремтів. Він зашкутильгав до стіни і, підійшовши до неї, натиснув невидиму для сторонніх кнопку. Частина стіни відійшла і за нею відкрився пульт керування.
— Зараз, — бурмотів товстун, — одну хвилинку… я все зроблю.
Він натискав на кнопки тремтячими товстими пальцями, і нареш ті плита зрушила з місця й від’їхала вбік.
Шлях нагору був відкритий.
— По кораблях! — скомандував Перший капітан. — Спочатку підіймається “Пегас”. Далі він трохи збочить, і починає підійматися “Синя чайка”. Екіпаж “Пегаса” прошу стати на свої місця.
Пішов дощ. Великі краплі залітали в світлий круг і лунко дзвеніли по кам’яній підлозі.
Товстун натиснув ще одну кнопку, і з підлоги виросла тонка драбина, дістала до краю білого круга і вчепилася за нього металевими кігтями.
— Оце те, що треба, — сказав Другий капітан. — Верховцев, про шу тебе, відведи разом із професором полонених нагору. Нехай нас там зачекають.
Полосков і Зелений стали на свої місця в “Пегасі”, прибрали трап і закрили люк. Усі інші відійшли вбік і дивилися, як “Пегас” поволі піднявся в повітря і, затуливши на кілька секунд світло, виплив нагору.
— Ну що ж, — мовив Перший капітан, — усі тут, нікого не забули?
— Усі, — відповів я.
Верховцев повів по драбині двох піратів, а я підійшов до товстуна.