Дон Кіхот

Де Сервантес Сааведра Мигель

Почувши таке, один із квадрієрів, страшенно розгнівавшись і обурившись, сказав:

— Це таке сідло, як мій отець мені батько, і той, хто казав або каже інакше, напевне п’яний.

— Ти брешеш, як паскудний злодій! — крикнув Дон Кіхот і замахнувся списом, якого весь час не випускав із рук, на квадрієра так сильно, що, коли б той не ухилився, убив би його на місці. Спис, ударившись об землю, розбився на тріски, а решта квадрієрів, бачачи, як погано поводяться з їхнім товаришем, почали кричати, гукаючи на поміч Святе братство.

Корчмар, що теж належав до братства, прибіг із жезлом і мечем і став поруч квадрієрів. Цирульник, бачивши такий безлад, схопив своє сідло, а Санчо вхопив його з другого боку, Дон Кіхот видобув

меча і кинувся на квадрієрів, Карденіо й дон Фернандо бігли на поміч Дон Кіхотові.

Священик кричав, корчмариха стогнала, корчмарівна хвилювалася, Маріторнес плакала, Доротея була збентежена, Люсінда остовпіла, цирульник гамселив Санчо, Санчо гатив цирульника, Фернандо, підібгавши під себе одного з квадрієрів, виміряв його тіло, корчмар на весь голос кликав на допомогу Святе братство, і всю корчму сповнили плач, крики, стогони, збентеження, переляк, здивовання, удари мечем, штовхани, ляпаси та кров. Серед цього хаосу, галасу й гармидеру Дон Кіхот, здумавши раптом, що зашився серед чар у таборі Аграманте, голосом, що прогримів по всій корчмі, гукнув:

— Спиніться всі, покиньте зброю, заспокойтеся і послухайте мене, якщо хочете жити.

Почувши цей гучний голос, всі спинилися, а Дон Кіхот сказав:

— Хіба не казав я вам, сеньйори, що замок цей зачарований і що в ньому живе якесь чортяче кодло? На потвердження цього я хочу, щоб ви на власні очі побачили, що чвари в таборі Аграманте перейшли до нас. Дивіться — тут б’ються за меч, там — за коня, там — за осла, далі — за шолом, і всі ми б’ємося, не розуміючи один одного. Ідіть сюди, ваша милосте, сеньйоре священику. Нехай один із вас буде королем Аграманте, а другий — королем Собріном, і замиріться. Бо присягаюся, це великий злочин, що ми, стільки значних людей, б’ємося за такі дурниці.

Квадрієри, не зрозумівши нічого зі слів Дон Кіхота і бачивши, що дон Фернандо, Карденіо та їхні товариші б’ють їх, не хотіли заспокоїтися. Цирульник згоджувався на замирення, бо під час бою йому вирвали півбороди й подерли сідло. Санчо, тільки зачувши голос свого пана, послухався, як добрий слуга. І тільки корчмар настоював на тому, що слід покарати цього божевільного, який щоразу баламутить усю його корчму. Кінець кінцем, гамір ущух, але в уяві Дон Кіхота аж до кінця днів його таз залишився шоломом, а корчма — замком.

Коли всі, завдяки вмовлянням священика, заспокоїлися й стали приятелями, один із квадрієрів, той, кого добре таки натовк дон Фернандо, згадав, що серед інших наказів про арешти в нього був і наказ заарештувати Дон Кіхота за те, що той визволив галерників. Згадавши про це, він захотів перевірити прикмети і, витягши з-за пазухи пергаментовий сувій, почав читати його. Не бувши дуже письменним, він на кожному складі спинявся, позираючи на Дон Кіхота й порівнюючи ознаки, зазначені в наказі, з його постаттю. Кінець кінцем, він визнав, що наказ, безперечно, дано на Дон Кіхота. Переконавшись у цьому, квадрієр згорнув пергамент, узяв його в ліву руку, а правою схопив нашого рицаря за комір, голосно промовляючи:

— Допоможіть Святому братству, а щоб ви знали, що я маю на це право, прочитайте наказ, де сказано заарештувати цього розбійника з великого шляху.

Священик взяв наказ і побачив, що квадрієр каже правду і що прикмети, зазначені в наказі, підходять до Дон Кіхота. А Дон Кіхот, побачивши, як погано поводиться з ним цей підлий негідник, страшенно розлютувався і, хоч у нього самого тріщали всі кістки, навалився на квадрієра всім тілом і схопив його обома руками за горло. Якби товариші не звільнили квадрієра, він наложив би головою перше, ніж Дон Кіхот розняв руки. Корчмар, зобов’язаний допомагати членам братства через свою належність до нього, прибіг підтримати квадрієра. Його жінка знову почала голосити, і їй вторували дочка та Маріторнес, прохаючи помочі в неба й у всіх небожителів. Санчо, почувши цей гармидер і побачивши те, що діялося, сказав:

— Безперечно, мій пан каже правду про чари в цьому замку. В ньому й двох годин не можна перебути спокійно. Фернандо, обом на радість, розборонив квадрієра та Дон Кіхота і розняв їм руки, якими один тримав за горло, а другий — за комір свого супротивника. Квадрієр, проте, не хотів відмовитись від своєї здобичі і вимагав від усіх допомогти йому в його справах. Відданість королю й Святому братству, мовляв, зобов’язує їх докласти сил до арешту цього злодія і розбійника з великих і малих шляхів.

Почувши такі міркування, Дон Кіхот засміявся і з усім своїм спокоєм сказав:

— А йдіть лишень сюди, брудні й низьконароджені люди! Ви називаєте розбоєм на шляхах звільнення каторжників, підняття тих, що впали, допомогу тим, хто потребує допомоги? О, безчесний ви народ, негідний зі своїм убогим та мерзенним розумом! Ви не межете розуміти честь мандрівного рицарства і шанувати навіть тінь його, не те що присутнього тут рицаря. Ідіть-но сюди, розбишаки з квадрильї, злодії з дозволу Святого братства! Скажіть, хто був той неук, що підписав наказ ув’язнити такого рицаря, як я? Який невіглас не знає, що мандрівні рицарі не підлягають загальним законам, що їхній закон — в їхньому мечі, їхня сила — у відвазі, їхні правила — власна воля? Хто, повторюю, той дурень, який не знає, що жодна дворянська грамота не дає стільки пільг та переваг, скільки дістає їх мандрівний рицар того дня, як його висвячують на рицаря і він оддає себе важкому рицарському фахові? Який мандрівний рицар платив податки, данини, збір на черевички королеві, місцеві податки, річне, шляхове? [64] . Який кравець подав йому рахунок на пошиту одіж? Який господар замку, що приймав рицаря в себе, брав із нього гроші за ночівлю? Чи був такий король, що не запрошував би його до столу, або дівчина, що не закохалася б у нього? Нарешті, чи був або чи буде коли-небудь мандрівний рицар, що не спромігся б дати чотириста палиць чотирьомстам квадрієрам, які перепинять йому дорогу?

64

В часи, що їх описує автор, та далеко й пізніше, було надзвичайно багато податків, що за їх допомогою, обираючи трудящих, королі утримували свій колосально великий двір.

РОЗДІЛ XXVII

про славетну пригоду з квадрієрами і про велику лють нашого доброго рицаря Дон Кіхота

Поки наш рицар казав усе це, священик силкувався переконати квадрієрів, що Дон Кіхот з’їхав із глузду, як вони самі бачили з його вчинків, і що немає рації обстоювати далі арешт, бо, якщо вони його заарештують і заберуть, їм однаково доведеться звільнити його, як божевільного. На такі доводи квадрієр, що мав наказ про арешт, відповів, що судити про божевілля Дон Кіхота не його діло і що він повинен виконати розпорядження начальства.

Коли ж він заарештує Дон Кіхота, тоді нехай його звільняють хоч триста разів.

— І проте, — сказав священик, — за цим разом вам не слід його брати, та він і не дозволить цього, скільки я розумію.

Кінець кінцем, священик говорив так переконливо, а Дон Кіхот поводився так божевільно, що квадрієри були б іще божевільніші, якби не зрозуміли, чого йому бракує. Отже, вони вирішили дати йому спокій і навіть перейняли на себе роль примирителів між цирульником і Санчо, які й досі ще завзято сперечалися. Кінець кінцем, квадрієри, як представники правосуддя, полагодили справу так, що обидва були якщо не раді, то хоч задоволені. Вони помінялися сідлами, а попруги та вуздечки залишили без заміни. Щодо шолома Мамбріна, то священик потай від Дон Кіхота віддав цирульникові вісім реалів і дістав від нього розписку в одержанні цих грошей та зобов’язання не правити нічого за цей обман.