Шрифт:
Ми намагалися приземлитися на планету Копроконе. Прилади для сканування поверхні не працювали. Тому майданчик для приземлення вибирали навмання.
Отже, якщо дивитись у ілюмінатор, то була невелика рівна галявина, що затишно заховалась між старим темним лісом і молодим гаєм, схожим на купу хмизу, навколо, ніби срібна стрічка, вилась блискуча тоненька річечка. Ідеальне місце для приземлення космічного катеру.
Та катер аж надто м'яко сів на ту галявину, хвиля брудно"i води залила лобовий ілюмінатор, і ми відчули, що занурюємося
Годинник на борту автоматично відрахував п'яту ранку за місцевим часом.
Мене нудило, у голові гуділо, хотіла вийти і пустити до катеру трохи свіжого повітря, бо дихати вже не було чим, напевне, кисневий очищувач також не працює як належне. Я відстебнула ремені безпеки, підвелась, похитнулась, враження — ніби мозок залишився у кріслі. Брат глянув на мене, його рот скривився у жалісливо-поблажливій посмішці. Потрібно мені зараз його співчуття, як гравітаву турбулентність.
Я підійшла до шлюзово"i камери, завмерла здивовано розглядаючи великі кольорові натискачі на блискучій панелі. Тицьнула у червоний — люк шлюзово"i камери і зовнішній відчинились одночасно, кумедно, навіщо тоді той шлюз? Друга кнопка синя — натиснула — ой! Такий звук я чула при піднятті якірного ланцюга на старому морському кораблі. Із зовнішнього борту під люком відчинилася панель, звідти висунулися звичайні металеві східці, кріплення з одніє"i строни не витримало, східці, вивернулися сторчма, і хлюпнули у багно.
Тепер брат глянув на мене як на дурепу, знизав плечима і повернувся до пульту керування. Двигун все ще набридливо дзвенів — заклинило напевне. Ой, доведеться витягати з двигуна контейнер з овірієм, а він такий важкий, та краще я не буду нічого не радити брату під гарячу руку. Тим більше цей катер нам ще потрібен у робочому стані. Мовчки витягла з шафи теплий плащ зі світло-сіро"i вовни, і пішла розвідати що там за бортом.
Майже розвиднілося, я побачила зелену траву на купинах, чорні мокрі дерева, та почервоніле листя на невеликих кривих деревах. Відчула вогкість, запах цвілі і неприємний холод.
А ще навколо було розкидано різнокольорові клапті з пластика і скла, я спочатку сприйняла те сміття за квіти. Невже ми помилково приземлились на міське сміттєзвалище? Не схоже… Повітря також брудне, з дивними, небезпечними домішками, щось тут мені зовсім не подобається. І шкіряні мокасини на мо"iх ногах вже мокрі.
Болото хлюпало під ногами, над головою висіли сірі важкі хмари, з тих хмар почав крапати холодний дощ. А ще страшенно болить голова.
Двигун все ж таки, вимкнувся, настала цілковита тиша, зацвірінькали птахи. Брат вистрибнув з катеру, провів пальцем по заіржавілому, брудному борту. Ніби дивувався, що ми змогли сюди прилетіти на цьому кораблику.
— Осінь, — меланхолійно сказав брат.
— Осінь, — сердито пробубоніла я у відповідь.
— Холодно, — Гел з подивом поглянув сво"i вмить намоклі мокасини.
— Осінь і холодно, — крізь зуби погодилась я.
— Раніше ти любила осінь.
— То було раніше…
Брат здивовано підняв одну брову, сумно посміхнувся і запитав:
— Ти теж це відчуваєш?
— Відчуваю, — буркотіла я, ненавмисне зганяючи на ньому злість, —
— І двигун я вже не відремонтую.
Його скептична посмішка мене лякала, він також розумів що нас не повинно тут бути.
— Ото взагалі чудово. А як ми будемо вибиратись звідси? — сердилась я.
— Сядемо на рейсовий, — відповів він, аж надто спокійно.
— Та невже! Справді! Це ж так просто! Сядемо на рейсовий! Ти що плануєш захоплення космодрому?!
— От коли виникне необхідність захоплювати космодром, будемо думати як це зробити.
— Знаєш? Буває така робота, така дурна робота, приречена така робота, робота, яку я б воліла не виконувати.
— До чого зараз та паніка? — здивувався Гел, — заспокойся.
— Не заспокоюсь, бо я не розумію, чому саме ми прилетіли сюди за тим дурним пакетом?
— Бо ми єдині були вільні…
— Тільки тому?! А от, якби ти був тверезий, ти б не погодився летіти сюди!
— Почекай… — брат несподівано розсердився, його темно-сині очі стали майже чорними, — то ти вважаєш, що ми тут, тому, що я був п'яний? А сама?.. Скільки ти випила перед тим як тобі закортіло пригод?! Ти захотіла перевірити, на що «насправді» здатна… А ще казала, що ніколи не була на Копроконе! Ну от маєш, ти «насправді», і на Копроконе. Давай тверезій.
Я промовчала. А він різко повернувся і пішов до катеру. Декілька краплин болотяно"i води забруднили мені плащ. А може, брат таки передумав, і… Та ні, він просто кинув мені під ноги генератор силового поля і наказав:
— Ввімкни, і заховай… хоча б під оте криве дерево.
Я можу ображатися, навіть плакати, та вдіяти нічого не можу, тому беру генератор і йду до дерева.
Форма дерева відволікає, бо воно геніально криве. У мене складається думка, що воно, коли виростало, вигадувало найкривіші форми — дерево-абстракціоніст. Призначення його — зарий, щоб ніколи не забути.
Легко сказати «ввімкни»… Це ж не червоно-сині натискачі люка, це складний механізм — ГЕНЕРАТОР. Та де ж він вмикається?
Оглянула маленьку коробочку з усіх боків, і таки знайшла потрібну панельку, відчинила, побачила вимикачі: червоний, синій і зелений. А якщо людина дальтонік? Та якщо помислити, не відволікаючись на дурниці, то червона на кораблі відчинила люк, отже вона вмикає, відчиняє і запускає, я не помилилась — навколо катера з'явилось силове поле. Стара космічна машина щезла за голограмою, проектор вивів на захисне поле зображення того, що було поза катером створивши ілюзію прозорості. Ввімкнений генератор я сховала серед коріння кривого дерева і закидала вологим осіннім листям.
Дерево майже спало, і щось буркотіло собі в думках: скиглило на старість і вузли в серцевині. Та спи собі, криве дерево, чого вже нарікати на життя, літо скінчилось, які там ще соки у такий холод! І у мене кров замерзає.
Виконавши завдання злого брата, я пішла до рову. Дивилась, як темну холодну воду несе лінива течія. Як повільно, ніби у ритуальному танці, пливе червоне листя… Втопитись чи що? Не допоможе, він витягне мене з води, і змусить "iхати за тим дурним пакетом у мокрому одязі.