Емма

Остин Джейн

— Що ж, добре, — неквапливо-роздумливо мовив містер Найтлі, — хіба що на п'ять хвилин — не більше.

— А ще до нас прийшли місіс Вестон і містер Френк Черчілль! Просто чудово! Так багато друзів!

— Та ні, не зараз, спасибі. Навіть на дві хвилини не можу. Треба їхати до Кінґстона якомога швидше.

— Ну заходьте, благаю вас! Усі вони будуть такі раді вас бачити.

— Ні, ні. У вас і так надто багато людей. Я зайду іншим разом послухати, як звучить фортепіано.

— Що ж, дуже шкода! О, містере Найтлі, вчора ввечері був такий прекрасний прийом; було так гарно. А які були танці! Пречудові, правда? А міс Вудхаус і містер Френк Черчілль! Ніколи не бачила нічого подібного!

— Так, це дійсно було просто захоплююче; я не можу

не погодитися, бо певен, що міс Вудхаус і містер Френк Черчілль прекрасно чують усе, про що йдеться. До речі, — заговоривши ще гучніше, — а чому б не згадати про міс Ферфакс? На мою думку, міс Ферфакс танцює дуже добре; і ніхто в Англії не грає контрдансів краще за місіс Вестон, це безперечно. А тепер нехай ваші друзі, якщо їм відоме почуття вдячності, скажуть у відповідь що-небудь про вас і про мене якомога гучніше; однак мені вже ніколи залишатись і слухати.

— Ой, містере Найтлі! Ледь не забула! Це дуже важливо… я така вражена!.. Джейн і я так приголомшені цим випадком із яблуками!

— Ну що там цього разу?

— Подумати тільки: ви віддали нам весь ваш запас яблук. Ви ж казали, що маєте ще багато, а тепер, виходить, не лишилося жодного. Ми просто приголомшені! Місіс Ходжес розсердиться. Вільям Ларкінс розповідав… Даремно ви це зробили, дійсно даремно. Ба! Поїхав… Не любить, коли йому за щось дякують. А я вже думала, що він неодмінно залишиться, тож не могла втриматись і сказала… Що ж, — повертаючись до кімнати, — мені не пощастило. Містер Найтлі не зміг залишитися. Він прямує до Кінгстона. Спитав мене, чи не маю я…

— Ми знаємо, — сказала Джейн, — ми чули його люб'язні пропозиції, ми чули все.

– І дійсно, люба моя, як же ви могли не чути, коли двері були відчинені, вікно — відчинене, а містер Найтлі говорив голосно. «Чи не маєте ви до мене якихось доручень у Кінгстоні?» — сказав він; тож я просто нагадала… Ой, міс Вудхаус, ви що, уже пішли? Та ви ж тільки прийшли… це так люб'язно було з вашого боку.

Еммі дійсно вже час було додому; а коли всі поглянули на свої годинники, то виявилося, що минула вже більша частина ранку і тому місіс Вестон і її супутникові теж пора іти; тож вони лише провели двох дівчат до воріт Гартфілда, а самі подалися до Рендоллза.

Розділ 11

У житті можна цілком успішно обійтись і без танців. Відомі приклади, коли молоді люди проводили багато-багато місяців поспіль, не буваючи ні на яких балах узагалі, і не зазнали при цьому — уявіть собі! — ніякої відчутної шкоди ні для душі, ні для тіла. Але коли початок уже покладено, коли радість швидкого руху вже пізнана (нехай і побіжно), то треба дійсно бути дуже важкою на підйом компанією, щоб не захотіти потанцювати ще.

Раз Френк Черчілль уже побував на танцях у Гайбері, то йому захотілося потанцювати знову, тому останні півгодини вечора, який містера Вудхауса умовили провести разом зі своєю дочкою у Рендоллзі, двоє молодих людей провели, складаючи плани стосовно танців. Першим цю ідею висловив Френк; він же виявив і найбільший запал у її втіленні, бо Емма була найкращим знавцем супутніх труднощів і дуже піклувалася про зручність й зовнішній вигляд. Та все одно вона мала досить бажання знову продемонструвати людям, як чарівно танцюють містер Френк Черчілль і міс Вудхаус. І щоб мати змогу робити те, за що при порівнянні з Джейн Ферфакс їй не доведеться червоніти, а також аби просто потанцювати для власного задоволення, незважаючи на підказки примхливого марнославства, вона спочатку допомагала Френку вимірювати кроками кімнату, щоби прикинути, скільки людей вона може вмістити, а потім — визначати розміри ще однієї невеличкої вітальні, сподіваючись, попри завіряння містера Вестона про абсолютно однакові розміри двох кімнат, що раптом вона виявиться-таки трохи більшою.

Його перша пропозиція і прохання — танці, колись розпочаті в Коулів, завершити саме тут, із тією самою компанією і тим же самим акомпаніатором — отримала енергійне схвалення. Містер Вестон надзвичайно радо приєднався

до цієї ідеї, а місіс Вестон охоче взяла на себе обов'язок акомпанувати стільки, скільки вони забажають танцювати; потім улаштовувачі приступили до цікавого заняття: намагалися точно прикинути, хто приїде, і вираховували простір, мінімально необхідний для кожної пари.

— Ви, і міс Сміт, і міс Ферфакс — це буде троє, і дві сестри Кокс — п'ятеро, — ця фраза лунала багато разів. — А від чоловіків, крім містера Найтлі, будуть двоє Гілбертів, малий Кокс, мій батько і я. Так, гадаю, щоб отримати задоволення, цього буде цілком достатньо. Ви, і міс Сміт, і міс Ферфакс — це буде троє, і дві сестри Кокс — п'ятеро; тож для п'яти пар місця буде — хоч відбавляй.

Та незабаром виявилося, що існує й інша думка:

— А чи буде достатньо простору для п'яти пар? Як на мене, то не буде…

А всупереч їй висловлювалася ще й така:

— Знаєте що? Заради п'яти пар не варто влаштовувати танці взагалі. Якщо вдуматися — то що таке п'ять пар? Ніщо! Хіба запрошують тільки п'ять пар? Це допустимо лише як спонтанне рішення.

Хтось сказав, що до свого брата незабаром приїздить місГілберт і що їх обох треба запросити разом з усіма. Комусь іще здалося, що якби в той вечір у Коулів хтось запросив місісГілберт, то вона б теж танцювала. Замовили слово за ще одного юного Кокса, а коли містер Вестон нарешті згадав про сім'ю двоюрідних родичів, а також про сім'ю свого дуже давнього приятеля, без яких не можна буде обійтися, то з'явилася впевненість, що ці п'ять пар перетворяться на десять, і всі почали щосили міркувати, як же їх найліпшим чином розмістити.

Двері обох кімнат були якраз напроти одна одної. «А чому б не використати обидві кімнати, щоб танцювати ще й у коридорі?» Це здалося найкращим виходом із ситуації, але недостатньо гарним, щоби багатьом не забажалося ще кращого. Емма сказала, що так буде незручно; місіс Вестон дуже непокоїлася за вечерю; а містер Вудхаус палко протестував з огляду на небезпеку для здоров'я. Він так серйозно розхвилювався, що цей план довелося полишити і більше на ньому не наполягати.

— Ой, не треба! — сказав він. — Це буде верхом нерозважливості. Я не можу на це погодитися через Емму! Емма має слабке здоров'я. Вона страшенно застудиться. І бідолашна маленька Гаррієт теж. І всі ви теж застудитесь. А ви, місіс Вестон, взагалі будете прикуті до ліжка. Не дозволяйте йому говорити такі страшні речі. Благаю вас, не дозволяйте. Цей молодик, — притишивши голос, — дуже несерйозний. Не кажіть його батькові, але цей молодий чоловік явно робить не те, що слід. Сьогодні ввечері він дуже часто відчиняв двері та вкрай необачно залишав їх відчиненими. Йому байдуже до протягу. Я не збираюся настроювати вас проти нього, але він і справді якийсь не такий!

Місіс Вестон засмутилася через таке звинувачення. Вона усвідомлювала, наскільки все це важливо, і тому сказала все, що могла, аби розрядити ситуацію. Тож усі двері позачиняли, план із танцями в коридорі — полишили, і повернулися до першого плану, який передбачав танці лише в кімнаті, де вони перебували; а Френк Черчілль виявив таку зговірливість, що простір, який чверть години тому вважався ледве достатнім для п'яти пар, тепер видавався цілком придатним і для десяти.

— Ми були марнотратними, — сказав він. — Ми долучали зайвий простір. Тут запросто помістяться десять пар.

Емма заперечила.

— Це буде штовханина — неймовірна штовханина; а нічого нема гіршого за танці, коли місця бракує, щоб рухатися.

– Істинна правда, — відповів Френк із серйозним виглядом. — Так не годиться. — Але все ж таки продовжив свої вимірювання і зробив ось такий висновок: — На мою думку, тут буде більш-менш достатньо місця для десяти пар.

— Та ні ж бо, — сказала Емма, — ну як ви не розумієте! Стояти так близько одне біля одного — це просто жах! Про яке задоволення можна говорити, коли танцюєш у натовпі — у натовпі в маленькій кімнаті!