Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– А оскільки нас двадцятеро, то це дуже послаблює дію чарів Довіри. Удвадцятеро більше можливостей для смертежерів видобути з когось таємницю. Годі сподіватися, що вона втримається надовго.
– Але ж Снейп давно вже, мабуть, виказав смертежерам адресу?
– запитав Гаррі.
– Річ у тім, що Дикозор захистив її кількома протиснейповими закляттями на той випадок, якщо він знову там з’явиться. Ми сподіваємося, що вони достатньо потужні, й не тільки його не підпускатимуть, а й запечатають йому рота, коли він захоче розповісти про цей будинок. Проте
Того вечора на кухні зібралося стільки людей, що важко було орудувати ножами й виделками. Гаррі опинився пліч-о-пліч із Джіні. Згадка про те несказане, що майнуло між ними, викликала в нього бажання опинитися бодай через кілька душ від неї. Він як міг уникав торкатися її руки, і тому ледве міг різати курку.
– Нема новин про Дикозора?
– спитав Гаррі в Білла.
– Жодних, - відповів Білл.
Вони не могли влаштувати йому похорон, бо Білл з Люпином так і не знайшли його тіла. Важко було з’ясувати, де він упав, беручи до уваги темряву й хаотичність бою.
– У «Щоденному віщуні» не було ані слова про його смерть чи про те, що знайшли його тіло, - вів далі Білл.
– Та це ще нічого не означає. Зараз багато чого замовчується.
– І досі ще не скликали слухання про неповнолітні чари, які я насилав, рятуючись від смертежерів?
– через стіл запитав Гаррі в містера Візлі, і той похитав головою.
– Тому, що розуміють, що в мене не було іншого вибору, чи тому, що не хочуть, щоб усі знали про Волдемортів напад на мене?
– Гадаю, що друге. Скрімджер не хоче визнавати ні того, що Волдеморт знову при силі, ані масової втечі з Азкабану.
– Ну, так, навіщо ж казати людям правду?
– скривився Гаррі, так міцно стискаючи ножа, що на правій руці проступив білий, ледь помітний шрам зі словами: «Я не повинен брехати».
– Невже в міністерстві нема кому з ним боротися?
– сердито запитав Рон.
– Та є, Роне, але люди залякані, - відповів містер Візлі, - бояться, що наступними зникнуть вони, і що нападуть на їхніх дітей! Скрізь ходять паскудні чутки; я, наприклад, не вірю, що викладачка маґлознавства з Гоґвортса пішла у відставку. Її вже кілька тижнів не бачили. Тим часом Скрімджер цілими днями сидить, замкнувшись у кабінеті. Сподіваюся, що він там розробляє хоч якийсь план.
У паузі місіс Візлі чарами відсунула порожні тарілки й подала яблучний пиріг.
– Нам тгеба вигішити, як тебе замаскувати, ’Аггі, - сказала Флер, коли всім подали десерт.
– Для весілля, - пояснила вона, побачивши його розгублений вигляд.
– Сегед наших гостей, згозуміло, не буде смегтешегів, але не можна гагантувати, що після к’елиха шампанського в когось не гозв’яжеться язик.
Гаррі зробив з цих слів висновок, що вона й далі підозрює Геґріда.
– Слушно, - сказала місіс Візлі з чільного місця за столом. Начепивши на кінчик носа окуляри, вона переглядала велетенський перелік справ, які треба було зробити, нашкрябаний нею на довжелезному
– Роне, ти нарешті прибрав у своїй кімнаті?
– Навіщо?
– вигукнув Рон, спересердя кинувши ложку.
– Навіщо прибирати в моїй кімнаті? Нам з Гаррі вона подобається така, як є!
– Юначе, за кілька днів - весілля твого брата...
– Вони що, братимуть шлюб у моїй кімнаті?
– лютував Рон.
– Ні! То навіщо, заради Мерліна, з його обвислим лівим...
– Не говори так з матір’ю, - суворо урвав його містер Візлі.
– І роби, що сказано.
Рон сердито зиркнув на батьків і накинувся на останні шматочки яблучного пирога.
– Я допоможу, там же й мої лахи, - сказав Гаррі Ронові, проте місіс Візлі заперечила:
– Ні, любий Гаррі, краще допоможи Артурові почистити курник, а тобі, Герміоно, я буду вдячна, якщо ти перестелиш постіль для мосьє й мадам Делякурів, ти ж знаєш, вони прибувають завтра, об одинадцятій ранку.
Та виявилося, що біля курчат роботи мало.
– Не варто, е-е, казати про це Молі, - попросив містер Візлі Гаррі, заступаючи вхід у курник, - але, е-е, Тед Тонкс прислав мені те, що лишилося від Сіріусового мотоцикла, і я, е-е, переховую... тобто зберігаю його тут. Фантастичні речі: там є вихлопна ніжка... здається, так воно називається... є чудесний акумулятор і є чудова нагода з’ясувати, як діють гальма. Я хочу його скласти знову, якщо Молі не... тобто, якщо я матиму час.
Коли вони повернулися в дім, місіс Візлі ніде не було видно, тож Гаррі крадькома піднявся до Ронової кімнатки на горищі.
– Та прибираю, прибираю!.. А, це ти, - полегшено зітхнув Рон, коли в кімнату зайшов Гаррі. Рон знову ліг на ліжко, з якого, здається, щойно встав. У кімнаті був такий самий розгардіяш, як і впродовж усього тижня. Єдина зміна - що в кутку сиділа Герміона, в ногах якої муркотів її пухнастий рудий Криволапик, а вона сортувала на дві величезні купи книжки, з яких деякі, як упізнав Гаррі, належали йому.
– Здоров, Гаррі, - привіталася дівчина, коли він сідав на свою розкладачку.
– А як тобі вдалося змитися?
– Ой, просто Ронова мама забула, що вчора ми з Джіні вже перестелили постіль, - пояснила Герміона, кинувши на одну купу «Нумерологію і граматику», а на другу - «Розквіт і занепад темних мистецтв».
– Ми саме говорили про Дикозора, - сказав Гаррі Рон.
– Я думаю, він вижив.
– Але ж Білл на власні очі бачив, як у нього влучило смертельне закляття, - засумнівався Гаррі.
– Воно-то так, але Білла теж обстрілювали, - не здавався Рон.
– Може, він щось не те побачив?
– Навіть якщо смертельне закляття й не влучило, він усе одно впав метрів із трьохсот, - додала Герміона, зважуючи в руці «Квідичні команди Британії та Ірландії».
– Він міг захиститися закляттям «щит»...
– Флер казала, що йому вибило з руки чарівну паличку, - заперечив Гаррі.
– Ну, якщо вам так хочеться, щоб він загинув, - роздратовано буркнув Рон, кулаком поправляючи зручніше подушку.