Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– Ну, дивись мені. Я б хотіла запросити Ремуса й Тонкс, можна? А що скажеш про Геґріда?
– Було б добре, - зрадів Гаррі.
– Тільки нащо вам зайва морока.
– Та що ти таке кажеш,... яка там морока...
Вона окинула його довгим пильним поглядом, сумно всміхнулася й пішла. Гаррі дивився, як вона змахнула чарівною паличкою біля мотузки для сушіння білизни, як вологе прання вистрибнуло з кошика й само розвісилось, і раптом відчув, що його гризе сумління за всі ті незручності й увесь той біль, що він їй завдав.
–
Заповіт Албуса Дамблдора
Він брів по гірській дорозі, омитій холодно-синім світанковим сяйвом. Далеко внизу, повите туманом, лежало село. Чи той чоловік, якого він шукав, там? Чоловік, такий йому потрібний, що ні про що інше він не міг і думати; чоловік, який знав відповідь на те, що його турбувало...
– Гей, прокидайся.
Гаррі розплющив очі. Він знову лежав на розкладачці в брудній Роновій кімнатці на горищі. Сонце ще не зійшло, і в кімнатці було досить темно. Левконія спала, сховавши голівку під крихітне крильце. Шрам на Гарріному чолі поколював.
– Ти бурмотів крізь сон.
– Справді?
– Ага. «Ґреґорович». Весь час повторював «Ґреґорович».
Гаррі був без окулярів, і Ронове обличчя трохи розпливалося.
– Який Ґреґорович?
– Хіба я знаю? Це ж ти казав.
Гаррі замислився, потираючи лоба. Йому здавалося, що він десь чув це ім’я, однак не міг пригадати де.
– Здається, його шукає Волдеморт.
– Йому не позаздриш, - співчутливо сказав Рон.
Гаррі сидів на ліжку і розтирав шрам, остаточно прокинувшись. Намагався пригадати, що саме бачив уві сні, проте в уяві виникали тільки гори на обрії та обриси маленького села в глибокій долині.
– Думаю, він за кордоном.
– Хто, Ґреґорович?
– Волдеморт. Думаю, він десь за кордоном, шукає Ґреґоровича. На Британію це було не схоже.
– Ти знову зазирав йому в голову?
Голос у Рона був стурбований.
– Тільки не кажи, будь ласка, Герміоні, - попросив Гаррі.
– Хоча як вона може заборонити мені бачити сни...
Дивився на клітку з маленькою Левконією і думав... чому ім’я «Ґреґорович» йому знайоме?
– Здається, - проказав помалу, - він якось пов’язаний з квідичем. Тільки я не можу... не можу згадати, як саме.
– З квідичем?
– перепитав Рон.
– Може, ти про Ґорґовича?
– Про кого?
– Драґомир Ґорґович, загонич, його два роки тому за рекордну суму купили «Гармати з Чадлі». Лідер сезону з незабитих квафелів.
– Ні, - заперечив Гаррі.
– Я точно не думав про Ґорґовича.
– І я намагаюсь не думати, - зітхнув Рон.
– До речі, з днем народження.
– Справді, я й забув! Мені сімнадцять!
Гаррі схопив чарівну паличку, що лежала біля розкладачки, націлився на захаращений столик, де вчора поклав окуляри, й сказав: – «Акціо окуляри»!– Хоч до них можна було дістати рукою, він невимовно зрадів, коли вони метнулися до нього - принаймні, до того моменту,
– Класно, - пирхнув Рон.
Насолоджуючись зняттям Сліду, Гаррі примусив літати по кімнаті різне Ронове добро, від чого Левконія прокинулась і збуджено затріпотіла в клітці крильцями. Ще Гаррі спробував чарами зав’язати шнурки на кросівках (потім кілька хвилин розплутував той вузол руками) і просто для розваги перетворив на Ронових плакатах жовтогарячі мантії гравців «Гармат із Чадлі» на блакитні.
– Ширіньку раджу застібати вручну, - порадив Рон, і захихотів, коли Гаррі негайно перевірив, чи все там гаразд.
– Це тобі дарунок. Тільки розгорни тут, бо це не для маминих очей.
– Книжка?
– здивувався Гаррі, беручи в руки прямокутний пакунчок.
– Це що, відхід від традицій?
– Це не просто книжка, - відповів Рон.
– Вона на вагу золота: «Дванадцять абсолютно надійних способів причарувати відьму».Пояснює все, що треба знати про дівчат. Якби я її мав торік, то точно знав би, як позбутися Лаванди і як ходити з... словом, мені її дали Фред із Джорджем, і я багато чого навчився. Ти здивуєшся, але чарівною паличкою там багато не вдієш.
Зайшовши на кухню, вони побачили на столі цілу гору подарунків. Білл і мосьє Делякур уже закінчували снідати, а місіс Візлі балакала з ними, чаклуючи над сковорідкою.
– Гаррі, Артур просив поздоровити тебе з повноліттям, - усміхнулася місіс Візлі.
– Він мусив раненько їхати на роботу, але на вечерю повернеться. Там нагорі наш даруночок.
Гаррі сів за стіл і почав розгортати квадратний пакунок, на який вона вказала. Там був годинник, дуже схожий на той, що містер і місіс Візлі подарували на сімнадцятиліття Ронові. Він був золотавий, а замість стрілок на циферблаті кружляли зірки.
– Це традиція - дарувати чарівникові годинника на повноліття, - пояснила місіс Візлі, стурбовано поглядаючи на нього від плити.
– На жаль, він не такий новий, як Ронів, він, власне, належав моєму братові Фабіану, а той не дуже дбав про речі, тому він трошки погнутий ззаду, але...
До кінця свою промову місіс Візлі не виголосила, бо Гаррі встав і обійняв її. Він намагався вкласти в ці обійми багато несказаних слів, і вона, мабуть, їх зрозуміла, бо незграбно поляпала його по щоці, а коли він її відпустив, трохи недбало змахнула чарівною паличкою, від чого половина бекону вилетіла зі сковороди на підлогу.
– З днем народження, Гаррі!
– Герміона вбігла на кухню й додала до гори подарунків і свій.
– Нічого особливого, але маю надію, що тобі сподобається. А ти йому що подарував?
– запитала вона Рона, однак той вдав, що не чує.
– Ану, що там принесла Герміона?
– вигукнув Рон.
Вона йому купила новенький стервоскоп. У інших пакунках були зачарована бритва від Білла й Флер («О, вона голить дьюже глатенько, - запевнив мосьє Делякур, - тільки тгеба вигазно казати, що тобі потгібно... інакше в тебе виявиться тгохи менше волосся, ніж ти спотівався...»), шоколадні цукерки від Делякурів і величезна коробка найновіших виробів фірми «Відьмацькі витівки Візлів» від Фреда з Джорджем.