Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі
Шрифт:
Проте над усім цим стояло головне. Цар Петро І проводив в Україні колоніальну політику. Уніфікуючи всі частини своєї імперії, він почав ліквідовувати особливий лад України, нищити усталені форми її управління, обмежувати старшинське самоврядування й гетьманську владу, маючи на меті їхнє остаточне скасування. У віддаленіші плани Петра І входило також і знищення збройних сил України, які він поки що використовував у своїх війнах. У 1705 р. спеціальним указом Петро І перевів козацьке військо в безпосередню компетенцію царського командування, запровадив контроль за витратами на утримання козацького війська, частково реквізував його артилерію. Цар мав намір обернути козаків
Взагалі, Україна для Петра І була своєрідною розмінною монетою в його зовнішньо-політичних комбінаціях, козирною картою у військово-дипломатичній грі. Ціною розшматування України цар прагнув заручитися підтримкою Польщі (якій віддав Правобережжя) для спільної боротьби зі шведами. Зробивши з Гетьманщини князівство, цар мав намір віддати його англійському герцогу Мальборо, через якого сподівався втягнути у свої плани Англію, щоб вона сприяла успішним переговорам зі шведським королем Карлом XII.
Якщо раніше Мазепа, може, й сподівався, що своєю службою царю він зуміє скористатися й витягнути Україну з руїни, зміцнивши гетьманську владу, й посприяти цим розквіту науки та культури, підйому престижу Української держави в європейському світі, її шляху до майбутньої незалежності, то згодом він почав усвідомлювати нездійсненність цих прагнень. Імперська політика Петра І, яка з перших років XVIII ст. набула особливої агресивності, спрямовувалася на те, щоб зробити з України звичайнісіньку російську провінцію, а також знищити головного носія менталітету українського народу — козацтво. П'яту частину його цар мав намір зарахувати в царські регулярні полки й розчинити в солдатській масі своєї імперії, решту ж перевести в селянство й закріпачити.
Треба було рятувати Україну, виривати її із лещат деспота й поневолювача. Розмірковуючи над долею України, Мазепа замислювався й над власною долею. Вона була під загрозою. Можна було використати європейську політичну обстановку, яка склалася несприятливо для завойовницьких планів царя. Шведський король Карл XII переміг Данію, що разом з польським королем Августом II, який водночас був і саксонським курфюрстом, першою розпочала Північну війну в 1700 р. Данія окупувала Шлезвіг-Голштинію. Август зі своїм військом узяв у облогу Ригу. Карл XII висадився з військом у Копенгагені й примусив датського короля укласти мир і вийти з антишведської коаліції.
Цар Петро оголосив Швеції війну 19 серпня 1700 р. і обложив 40-тисячною армією фортецю Нарву на південному березі Фінської затоки. 20 листопада шведський король на чолі восьмитисячного війська несподіваним рішучим наступом розгромив царську армію. Всі генерали і офіцери Петра І, серед яких переважали іноземці, здалися в полон. Царська армія втратила увесь обоз, артилерію, військовий скарб.
За велінням царя 12-тисячний козацький корпус під командуванням полковника Обідовського вирушив під Нарву, але встиг дійти тільки до Пскова, коли все було скінчено. Кілька тисяч козаків, хоч вони й не воювали, загинули від голоду і холоду або повернулися в Україну скаліченими.
У 1702 р. Карл XII у Лівонії подолав і третього свого ворога — польського короля Августа, прибічника царя, а, розбивши його армію, переніс військові дії в Литву. Однак Петро І, незважаючи на нищівний розгром його війська під Нарвою й поразки союзників, із непохитною рішучістю й енергією намагався продовжувати війну. Новим договором цар зміцнив свій союз з польським королем Августом. Петро готовий був іти назустріч
Нового, ще нищівнішого, розгрому військовим силам польського короля завдав Карл XII у 1702 р. Шведські війська захопили Варшаву і Краків. Багато польських магнатів перейшло на бік познанського воєводи Станіслава Лєщинського, котрий претендував на королівську корону і якого підтримували шведи. Мазепа за наказом царя змушений був у 1703 р. послати до Білорусії на підтримку креатури Петра І — Августа II велике військове з'єднання (12 тисяч козаків), очолене полковником Міклашевським.
Сам гетьман весною 1704 р. на чолі всього свого війська (40 тисяч козаків) вирушив у Правобережну Україну для виконання наказів Петра І та Августа II приборкати магнатів — прибічників Станіслава Лєщинського. Але Іван Мазепа, зайнявши козацькими військами Київщину й Волинь, а в наступному році — Поділля й Галичину, дійшовши аж до Сандомира, здійснював, як уже зазначалося, свою давню мету, свою національну програму — об'єднання обох частин України. Фактично він став гетьманом усієї України і вживав титул — «гетьман обох сторін Дніпра».
Водночас 17-тисячний український корпус під проводом полковників Апостола та Мировича за розпорядженням Мазепи приєднався до саксонських військ Августа й діяв разом із ними проти шведів на Познанщині. Козаки Апостола розбили шведські частини Лейбнгельма й захопили у полон 300 шведів. Козаки Мировича брали участь у здобутті Варшави.
Однак Карл XII продовжував діяти досить успішно. Він знову розгромив військові сили Августа, а його самого вигнав із Польщі й переніс війну на територію Білорусії і Литви, а потім і Саксонії. Литовські магнати й шляхта в масі своїй переходили на бік шведів, визнаючи Станіслава Лєщинського, який третього вересня 1705 р. був проголошений польським королем.
Цар, намагаючись затримати просування шведів, викликав Мазепу з козацьким військом. 14 тисяч козаків привів український гетьман до Мінська, де їх поставили залогою, а також у Слуцьку, Несвіжі, Ляховичах. Шведам і тут посміхнулося військове щастя. Вони взяли Несвіж, у боях за який загинув стародубський полковник Міклашевський. Після довгої облоги шведи здобули Ляховичі, де потрапив у полон переяславський полковник Мирович.
У 1706 р. Карл XII вирішив остаточно покінчити з Августом Саським. З головними своїми військовими силами Карл вирушив до Саксонії, рідної спадщини Августа, й окупував її аж до Лейпціга. Августу нічого не залишилося, як почати переговори, в результаті яких був укладений сепаратний мир 14 вересня 1706 р. зі шведським королем. Август розірвав свій союз із Москвою, зрікся польської корони на користь Станіслава Лєщинського, увільнив своїх підданих від присяги йому на вірність. Карл XII дістав змогу повернути всі свої збройні сили проти останнього члена антишведської коаліції — царя Петра.
Восени 1708 р. шведський король вирушив із Польщі через Литву і Білорусію на Московщину. Варто зазначити, що напередодні 1707 р. Мазепа остаточно утвердився в думці: для врятування України необхідно заздалегідь розірвати з Москвою (розгром котрої тоді здавався неминучим) і шукати забезпечення самостійності України через союз зі Швецією. Ще раніше український гетьман установив контакти зі шведським королем через довірених посередників. Робилося це з надзвичайною обережністю. Докладно передати перебіг цих подій, особливо початок, неможливо через брак достовірних історичних джерел.