Хотин
Шрифт:
Раптом повз козацькі ряди, порушуючи рівний неквапний рух, пролетів загін польської гусарії. Стрункі білолиці вояки, у блискучих панцирах, щиро оздоблених золотом шоломах, із червоними ратищами списів у руках, нещадно гнали породистих тонконогих коней, прикрашених багатими рондиками [3] . З'явившись із хвоста колони, вони стрімко чвалали до її голови, залишаючи позаду все нові підрозділи.
Через півгодини, минаючи відділи війська, гусари наблизилися до гурту багато вбраних старшин, що їхали на чолі війська. Молодий польський шляхтич, який очолював загін, стримав баского огиря і крикнув, не знаючи до кого звернутись:
3
Рондик – збруя бойового коня.
– Маю лист до гетьмана Бородавки!
А до нього вже летіли три десятки комонних козаків з особистої охорони гетьмана. Спинилися щільною стіною перед здивованими поляками. Стояли спокійно, з ніг до голови оглядаючи прибулих.
– Хто такі будете? – у спокійному голосі козака вчувалася криця.
Поляк спалахнув.
– Я єстем хорунжий його величності, Марек Грабовський. На цю хвилю – посол його ясновельможності коронного гетьмана Кароля Ходкевича. Геть із дороги, лотри!
Він замовк і розгублено закліпав очима. Здавалося, що козаки не чули сказаного. Вони все ще похмуро позирали на поляків, не збираючись рухатися з місця. Грабовський не чув себе від люті, але не знав, що діяти.
– Ви не чули?! – ще раз гнівно зблиснув він очима. – У мене лист до гетьмана Бородавки.
– І чого ти, пане, особисто і твій гетьман Ходкевич разом із тобою хочуть від пана гетьмана?
– Але ж це образа! Свята Діво, я не подарую такої мови мерзенному хлопу!!!
На козака крики Грабовського не справили ніякого враження. Він спокійно припалив люльку.
– Вибач, пане. Але я маю знати, кого допускаю до свого гетьмана… То що у вас? Я передам.
Грабовський вибухнув.
– О, стонадцять дзяблів! З дороги, лайдаку! Я мушу говорити з гетьманом, а не з його хлопами! – бризкаючи слиною, він вихопив шаблю.
Козаки не рухнулися з місця. Грабовський хвилину дивився в очі, що нагадували зрізи мушкетних стволів, після чого з лайкою закинув шаблю назад у піхви. На гомін обернувся кремезний старшина, на вигляд років п'ятдесяти, з різким, укритим зморшками обличчям, який їхав під розвернутим гетьманським штандартом. Він, узявши вбік, спрямував коня до посланців. Козаки, які щойно стояли непорушною стіною, без слів розступилися, даючи йому дорогу. Грабовський нервово стримував коня і невідривно дивився на новоприбулого.
– У мене немає хлопів, прошу пана. Тут скрізь вільне козацтво, тож козаки мають право знати, за якою справою турбують їхнього гетьмана, – пролунав низький і владний голос. – Я Яцько Бородавка, кажи, що маєш казати.
Грабовський трохи знітився і опустив очі. У голосі Бородавки він почув силу та крицеву волю.
– Лист від його ясновельможності! – мовив він, прокашлявшись.
Бородавка простягнув руку.
– Давай, – кинув коротко.
Грабовський розшпилив кілька ґудзиків на оксамитовому каптані й видобув з-за пазухи сувій цупкого паперу. З ледь помітним поклоном простягнув гетьману. Бородавка недбало оглянув лист. Темний відтиск гербової печатки на сургучі. Сумнівів не було, на печатці герб Кароля Ходкевича. Мовчки зламав крихкий сургуч і заходився читати.
Ходкевич не писав нічого нового. Ті самі стримано ввічливі формули, ті самі побажання здоров'я і довгих років життя. За ними тон одразу мінявся й сухо інформувалося, що військо його королівської милості, у якому він має честь бути рейментарем, зосереджено біля Жванця і Браги. Активно будується міст для переходу через Дністер. Стурбовано цікавився місцем знаходження реєстрового козацького війська. Інтерес цей був викликаний тим, що з турецького табору приходили невтішні новини. Армія султана, до якої приєднався бейлербей [4] Анатолії, уже переправилася через Дунай і форсованими маршами просувається у напрямку кордонів Речі Посполитої. Дуже скоро турки будуть на Поділлі. Наприкінці Ходкевич, відкинувши ввічливість і дипломатичні виверти, прямо наказував якнайшвидше приєднуватися козакам до його війська.
4
Бейлербей (тур.) – намісник султана у провінції.
Бородавка звернув сувій і подав генеральному писареві, який сидів верхи поряд із ним. Холодним поглядом подивився на посланця.
– Пане…
– Грабовський! – підказав хорунжий.
– Пане Грабовський, дякую за листа. Можете вирушати у зворотному напрямку.
Бородавка повернув коня. Від здивування Грабовський розгублено закліпав очима.
– Але, прошу пана… Його ясновельможність очікує на вашу відповідь!
Бородавка кілька хвилин дивився на річку військового обозу, що повільно пропливала повз них. Потім повернувся до Грабовського.
– Можеш передати Ходкевичу на словах: я співчуваю його важкому становищу. Але до того, поки він не ступить на землю Волощини, я козаків не приведу! Які матиму гарантії, що ляхи з турками за нашою спиною не домовляться?
– Слово гонору! – підскочив у сідлі Грабовський.
– Чиє?.. Якщо Османа бити задумали, треба у Волощині ставати, під Хотином. А якщо зраду для нас підготувати, то й на Поділлі краще було б… Ще скажи, що козацтво пошарпає волохів, щоб отоманину не служили. Воно їм на користь… А потому під Хотином і веселіше боронитися буде, коли у козака кишені не порожні… Все, можеш їхати!
Бородавка наздогнав голову колони і зайняв своє місце позаду хорунжого. Кілька хвилин він їхав мовчки, потім покликав джуру:
– Михайла Дорошенка до мене.
Джура повернув коня і розчинився між рядами козаків. Через кілька хвилин полковник Дорошенко під'їхав до гетьмана.
– Слухаю, батьку, – промовив він, стримуючи коня.
Бородавка озирнувся на полковника. Дужий чолов'яга років сорока. Багате вбрання, вороний кінь, що витанцьовував під вершником. Дорога шабля, оздоблена коштовностями. Він пам'ятав Михася Дорошенка й у гірші його часи.
– Хочу порадитися з тобою, Михаиле… Їдь поруч.
– Слухаю, батьку, – Дорошенко помітив за спокійним виразом обличчя гетьмана збуджений блиск очей.
– Знову були.
– Від ляхів?
– Так. Усе підганяють… Я відмовився йти у Жванець. Що скажеш?
Дорошенко відповів не відразу, але коли спрямував погляд на гетьмана, у ньому читалося напруження:
– Отже, до Хотина не йдемо?
– Я такого не говорив. Михаиле… Ми давно знайомі. Як вважаєш, нам потрібна ця війна?