Хранителі Персня
Шрифт:
— Тому що ти спав. Я ж бо на тебе вже намилувався вдосталь, сидячи щодня із Семом біля твого ліжка… А щодо бенкету, я тепер такими речами не цікавлюся. В мене інші справи.
— Чим же ти займався?
— Сидів і думав. Останнім часом я часто так сиджу, а тут це найзручніше. «Прокидайся», от ще! — пирхнув Більбо, скоса глянувши на Елронда. Очі його блищали живими вогниками, без будь-якої сонливості. — Я зовсім не спав, пане Елронде! Якщо бажаєте знати, ви занадто рано відбенкетували і завадили мені закінчити складати пісню. Мені аж ніяк не давалася пара рядків, і я їх обмірковував, а тепер, мабуть, нічого не вийде. Підуть співи, і мої думки розбіжаться. Доведеться просити Дунадана про допомогу. А де він?
— Ми
Елронд послав кількох ельфів шукати приятеля Більбо, хоча ніхто не знав, де він та чому не був на бенкеті. Тим часом Фродо й Більбо сиділи поруч, Сем теж до них підсів; забувши про музику й веселощі, вони неголосно розмовляли. Більбо майже нічого не міг про себе розповісти. Залишивши Гобітанію, він безцільно мандрував, то звертаючи з дороги, то повертаючись, й якось само собою його весь час відносило в бік Рівенделлу.
— Дістався я сюди без будь-яких ускладнень, — сказав він, — трохи відпочив та й вирушив разом з гномами до Дейлу. Старого Баліна я не побачив. Тоді я повернувся і з того часу живу тут невилазно. Займаюся всім потроху. Написав ще дещо для своєї книги. Ну й, ясна річ, склав кілька пісень. Ельфи їх час від часу співають — скоріше за все, щоб зробити мені приємно. Адже для Рівенделлу вони насправді занадто недосконалі. Час тут наче не плине; і все ж таки місце чудове! Новини можна почути будь-які — з-за гір, з Півдня, тільки з Краю — нічого. Звичайно, про [244] Перстень я чув. Гандальф часто сюди навідувався. Зі мною він, щоправда, не був зовсім відвертим — за ці роки він зробився більш потайним, ніж раніше. Дунадан і той казав більше. Подумати тільки, скільки галасу наробив цей перстеник! Жаль, що Гандальф не знав про нього раніше. Я б сам вже давно приніс цю штуку сюди, без особливих турбот. Кілька разів я збирався повернутися за ним до Гобіта-нії, але я старішаю, і вони мене не відпустили; тобто Гандальф з Елрондом. їм, бач, здається, що Ворог мене всюди розшукує й зробить з мене фарш, якщо зловить десь у глухомані. І Гандальф сказав: «Персня там уже немає, Більбо. Ані тобі, ані іншим не принесе добра нове втручання в цю справу». Чудове зауваження, цілком у дусі Гандальфа. Але він запевняв, що приглядає за тобою, ну, я й передумав. Дуже радий бачити тебе живого й здорового… — він запнувся й нерішуче подивився на Фродо.
— Він при тобі? — пошепки спитав він. — Так мені забаглося, розумієш, після всього, що я чув… Дуже хотілося б подивитися, хоча б одним оком!
— Так, він зі мною, — відповів Фродо мимохіть. — І на вигляд анітрохи не змінився.
— Все одно, витягни його на хвилинку!
Одягаючись вдень, Фродо побачив, що Перстень на новому ланцюжку, легкому й міцному, наділи йому на шию, коли він спав. Тепер він повільно витяг його. Більбо простягнув руку. Але Фродо тут же відсмикнув Персня: переляканий, вражений, побачив він замість Більбо, крізь тінь між ними, маленьку зморшкувату істоту із зажерливою пикою й кістлявими, хижо напруженими пальцями. Ще трохи — і Фродо вдарив би його!
Музика й співи навкруги наче обірвалися, настала тиша. Більбо кинув швидкий погляд на племінника і провів рукою по очах.
— Тепер я розумію, — шепнув він. — Забери його! Дуже жаль; жаль, що на тебе поклали такий тягар, жаль усього. Невже пригоди ніколи не закінчуються? Мабуть, на чиюсь долю завжди припадає тягти історію далі. Ну, нічого не поробиш. Я все думаю, чи варто старатися й закінчувати мою книгу? Але давай не будемо зараз тривожитися про це — займемося справжніми новинами. Розповідай, що діється в Краї!
Фродо сховав Перстень, і тінь безслідно розтанула. Світло і музика Рівенделлу знов оточували їх. Більбо посміхався [245] й щасливо сміявся при
— Еге, ось і ти, Дунадане!
— Блукач? — здивувався Фродо. — Скільки ж у тебе імен?
— Знаєш, а «Блукача» я ще не чув, — сказав Більбо. — Звідки таке ім'я?
— Так мене прозвали в Бригорі, - засміявся Слідопит, — так і з паном Торбинсом познайомили.
— А чому ти звеш його якимось «Дунаданом»? — спитав Фродо.
— Він зовсім не «якийсь»! — виправив Більбо. — Його тут часто так звуть. Як же ти не розібрав — адже ж вивчав ельфійську! «Дун-Адан» — це «людина Заходу», нуменорець. Але зараз не до уроків! — Він звернувся до Блукача. — Де ти був, друже мій? Чому не бенкетував з усіма? Там була Арвен…
— Знаю, — спохмурнів Блукач. — Але життя спонукає забувати про веселощі. Несподівано повернулися з Глухомані Елладан і Ерлоїр, а я хотів одразу ж розпитати їх.
— Ну, дорогий мій, тепер ти про все дізнався, може, приділиш мені хвилиночку? Терміново потрібна твоя допомога! Елронд велів виступити наприкінці свята, а я з місця ані руш. Відійдемо-но кудись і займемося доробкою!
— Не заперечую, — знов посміхнувся Блукач. — Підемо зараз, і дай мені послухати свою пісню!
Фродо тепер залишився без товариства — Сем заснув. Він чогось відчував себе самотнім серед безтурботних мешканців Рівенделлу. Зовсім близько від нього сиділи ельфи, але вони мовчали, насолоджуючись музикою та співом, забувши про все інше. Фродо теж став прислухатися.
Спочатку його зачарувала краса мелодій, переплетених з чудовими голосами, та співучої ельфійської мови, хоч він і розумів її погано. Йому здавалося, буцімто слова стають видимими, втілюються у картини далеких земель та дивних речей, недоступних навіть уяві. Замість освітленої каміном зали Фродо бачив золотавий серпанок над пінними морями, зітхаючими біля берегів Недосяжного Світу. Потім видіння [246] все більше стали подібними до сну, аж нарешті нескінченна, золота й срібна ріка, що примхливо грала невловимими, мінливими хвилями, підхопила Фродо, потопила та пронизала його. Під вагою блискучого валу затремтіло й відлетіло повітря, і Фродо потягло до безодні сну.
Довго блукав він у царстві плинної води, поки вона не змінилася спершу на музику, а потім на голос, дуже знайомий — немов Більбо співуче читав вірші. Слова, спочатку ледь чутні, мало-помалу залунали виразніше:
В Арвернієні корабельПобудував Еаравділ,З дерев найкращих, що знайтиВін міг у лісі Німбретіль.Вітрила срібні виткав він,Кріпив вогні — світити шлях,Був лебединим ніс човна,На щоглі ясно сяяв стяг.У срібні лати королівВін огорнув могутній стан,Взяв щит з плетінням давніх рун —Щоб захиститися від ран,Взяв стріл надійних сагайдак,І ріг дракона — вірний лук,І меч, що блискавкою був,Коли його він брав до рук.Взяв адамантовий шолом,Що гребінь мав з орлиних крил,Й смарагд на грудях зеленівУламком океанських хвиль.