Измена. ZRA DA made in Ukraine
Шрифт:
– Ти так гучно розмовляв по телефону, що мені аж стало страшно, - власниця квартири несміливо відчинила двері до кімнати. Вона й досі не могла прийти до пам’яті від усвідом лення того, що в її домі став на постій такий мужчина.
– Мені винні гроші. Вже давно винні. І багато грошей.
Поїду розбиратися.
– Я переживатиму за тебе. Бережи себе, Адику! Може, вип’єш узварчику перед дорогою? Я свіженький зварила, він уже охолов!
Ще одна причина, чому цієї жінки неможливо терпіти.
Вона щодня варить узвар із сухофруктів. А цей напій, м’яко кажучи, не належить до числа його улюблених…
Після вистави «Дорога Зради» Вікторія зосталася зі своїми знайомими, а Дмитро пішов провести додому Наталю Никонівну. По дорозі розповів їй і про бабу Зосю, і про загадкові телефонні дзвоники
Зізнався, що безпорадний у цих пошуках істини і що в якомусь розумінні починає пізнавати свою дружину тільки після її смерті. Наталя Никонівна казала, що вірить: його зусилля не марні. Адже сильне бажання саме по собі підкаже, в якому саме напрямі слід зосередитись, щоб досягти результату. Дмитро йшов на спектакль у поганому гуморі, а провівши Наталю Никонівну, повернувся додому з надією.
Треба починати діяти. Хоч і неприємно, а треба зв’язатися з матінкою того Женика, якщо вона і справді лікар з досвідом.
Баба Зося могла перебратися тільки до іншої лікарні, отож можна розшукати її. Він має зробити все можливе і неможли ве, щоб з’ясувати причину смерті його Вероніки. Наталя Никонівна має рацію, сильне бажання підкаже, як діяти.
Коли Дмитро повернувся додому, Вікторії ще не було. Він вийшов на балкон, той, з якого рік тому впав Іван Раєвський, запалив цигарку, швидко викурив її, запалив другу. Нав круги тисячами вогнів блимало каламутне передвесняне місто.
У ринві захрипіла крига. Внизу ревли авта. Було рано і темно, але дні вже збільшуються. Вероніко, мила! Сьогодні твій останній день на грішній землі! Всі ми грішники, але не всі шукають свою дорогу в безвісті! Більшість іде дорогою зради. Але я вкотре починаю шукати дорогу з безодні. І знайду її! Ти побачиш!.. Я! Я знайду правду про твою загибель! Бо я дуже хочу цього!
Дмитро довго вдивлявся в млу, палив цигарки, кидав недопалки з балкону вниз, і думав, що його великі прагнення зазвичай досягалися, хоч і ціною занадто великих зусиль. Він облазить навколішки все місто, обійде всі його лікарні, їх тут десятки, а не сотні, і знайде в цьому згубному зрадливому місті ту жінку, яка колись віддавала йому через вікно два клунки з речами Вероніки, а потім була, вочевидь, остан ньою, хто бачив її живою. Баба Зося могла перебратися тільки до іншої лікарні, і треба докласти всіх зусиль, щоб знайти її. Треба буде, хоч би як неприємно це було, зв’язатися з матінкою того Женика, якщо вона і правда лікар з досвідом і має колег у інших лікарнях. І тут Дмитро розпачливо жбурнув з балкона не недопалок, а ледь почату цигарку. Він і раніше думав про це. Але він ніколи ні за що не зв’яжеться із матір’ю коханця своєї дружини. А більше знайомих лікарів він не знайде. Шукати без допомоги буде дуже важко, майже неможливо… Короткий злет закінчився, Дмитро зайшов до кімнати, безнадійно грюкнувши балконними дверима.
Вистава Вероніки Раєвської за п’єсою Євгена Мурченка «Дорога Зради», а особливо його змінений фінал, дивним чином збурив каламутну імлу навколо загадкової смерті покійної молодої режисерки. В кількох оселях Стольного града запрацювали думки: як це так: один єдиний епізод настільки змінив настрій вистави, поміняв акценти, зробив іншим тлумачення ЗРАДИ.
А поки що в подвір’ї сірого будинку біля потрібного під’їзду стоїть «Рено» кольору гнилих вишень. У неї останній шанс. Вона може визирнути у вікно, побачити його авто і домовитися з ним. А якщо цього не станеться, власник цього заїждженого «Рено» почне діяти. Скільки можна перебувати в стані бездіяльності? Він розкаже матусиному синочкові всі таємниці його любої матусі. Спочатку давню. А потім недавню. Тут він і сам усього не знає, але відчуває, що там теж були якісь сухофрукти з узвару. Між іншим, своє авто, оце стареньке «Рено», яке, однак, його вже стільки років не підводить, він здобув саме завдяки шантажу. Отже, хай живе шантаж! Хай він допомагає справжнім мужчинам.
У подвір’я в’їхало таксі і посигналило, щоб він посунувся.
Він проїхав трохи вперед і побачив у дзеркалі заднього виду білявого хлопця в золотих окулярах, що розплачувався з таксистом. Ото ж, мабуть, і є її син.
– Молодий чоловіче! Я перепрошую, ви не Євген Мур ченко?
– Так, це я.
– То чи не прийшов час нам з вами десь поговорити?
– Про що?
– Про все. Я забув репрезентуватися. Адріян Борич.
– Послухайте, то часом не ви чіплялися до Вероніки Раєвської?
– Ні, то був якийсь інший Адріян. Я не знав жодної жінки на ймення Вероніка. Зате дуж же добре знав жінку по імені Тетяна.
– Тетяна?..
– Сідайте до моєї машини. І не бійтесь. Ви такий гар ненький, але в мене традиційна орієнтація.
– Послухайте, я вже одного разу говорив з вами по телефону і сказав, що ви не дочекаєтесь моєї уваги до вашої персони!
– А чому б ні? Вам буде цікаво, я вам обіцяю…
– Відчепіться від мене! Я не слухатиму жодного вашого слова! Жодного! Що мені може бути цікавим? Наклепи на мою матір? Ви помиляєтесь! Мені це не буде цікаво! Заби райтесь геть!
– Женик рішуче рушив до дверей під’їзду, а власник старого «Рено», який не чекав такого повороту по дій, безпорадно схопив хлопця за рукав.
– Заберіть руки, мерзотнику! І припиніть телефонувати нам! Нічого у вас не вийде! Я вас не слухатиму! Не слу ха ти му!
У під’їзді сірого дому лунко загуло Женикове «не слуха тиму!» Ну й матусин синочок! От же ж виховала собі слухня ного песика! Такого Адріян не чекав. Треба вертатися на Воскресенку і думати, що робити далі. Якщо синочок зараз усе розповість матінці, діяти буде зовсім важко. Одна надія, він мовчатиме, бо не захоче, щоб кохана матінка нервува лася…
Наталя Никонівна повернулася додому після вистави «Дорога Зради» вражена історією Вероніки Раєвської, яку до того знала фрагментарно. Вона згадала, як до неї ходила та молода перелякана жінка, і їй було нелегко переконати її, що чоловік не прийде по неї, щоб силоміць забрати її додому до попереднього життя. А одного разу прийшла дочка, Вікто рія, і вона дуже хотіла почути, що мамі треба рішуче порвати із батьком і негайно зосередитися на пошуках достойнішого чоловіка. Звичайно, вона не сказала такого, радила зачекати, розібратися, зосередитися на роботі, на творчості, а особисте життя може, вирішиться саме собою. Потім вони перестали ходити до неї, і, хоча в Наталі Никонівни було багато клієн тів, ті мама й дочка запам’яталися. Втім, якщо проблемні клієнти перестають ходити до психоаналітика, це, зазвичай, означає, що внутрішні проблеми розв’язані, пацієнт зосере дився на зовнішніх, де вже потрібен не психолог, а роботода вець, коханий чоловік, правник, книжки, музика, келих вина… Лариса розповідала про їхнє помешкання в середмісті, і про Америку, і Наталя Никонівна пораділа за них. А потім була смерть Вероніки Раєвської, і був запізнілий візит її чоловіка Дмитра Стебелька. Якби він прийшов до неї на рік раніше, можливо, все було б по іншому. Таки справді Веро ніка була обдарованою. А якби вона раніше почала… Господи, невже не можна було суміщати її роботу і щасливе подружнє життя з Дмитром? А для Женика, з яким вона б все одно познайомилась, стала б тільки далекою прекрасною дамою, а не земною коханкою. Втім, якщо вплинути на майбутнє психолог, буває, може, то на минуле - ніяк…
Вистава несподівано дуже сподобалась. Наталя Никонів на любила театр, і відзначила внутрішній ритм «Дороги Зради», завдяки якому аматорська вистава тримала увагу глядачів. Але як усе міняє фінал! Мати, яка із рятівниці перетворюється на тиранку! Вона діє не заради безмежно коханого сина, а заради себе. Наталя Никонівна довго не могла заснути, думаючи про новий фінал п’єси. Завтра - її робочий день у фірмі, де працює Лариса. Треба буде під час обіду поговорити з нею про Вероніку - це ж саме вона колись познайомила їх.
А в цей самий час за декілька кварталів від будинку На талі Никонівни, але по той бік від Хрещатика, також осмис лювали зміну фіналу вистави «Дорога Зради». Коли Женик, вирвавшись із цупких лап підлого шантажиста, повернувся додому, мати зустріла його холодним мовчанням. А потім спитала крізь зуби:
– Ну, то ти таки змінив фінал п’єси?
– Змінив, - винувато відповів Женик.
Напередодні він радився із матір’ю, давав їй прочитати новий варіант, запрошував її на виставу, але мати сказала, що в неї робота, а фінал вона радить не міняти. Він відповів, що вже поміняв, актори вивчили новий кінець.