Кінець Вічності
Шрифт:
— Як поживає мій Учень? — Харлан постарався говорити невимушено, аби в запитанні не відчувалося зв’язку з словами Твісела.
Чудово, чудово! — відповів Обчислювач, але думки його тим часом ширяли десь далеко. Він поквапливо зробив останню затяжку, відпустив Харлана коротким кивком голови, а сам швидкою ходою попростував своєю дорогою.
Епізод третій. Учень.
На вигляд він здавався старшим. Його зрілість відчувалась у кожнім русі і навіть у тому, як він подав Харланові руку і сказав:
— Радий, що ви повернулися, Харлане.
А може, йому тільки так здалося, адже тоді Купер був для нього всього-на-всього
Харлан намагався не виказувати свого враження. Вони сиділи в Харлановій кімнаті, де молочна білизна порцелянових стін тішила Технікове око після строкатих барв 482-го. Хоч як він прагнув поєднати буйну пишноту барокко 482-го зі спогадами про Нойс, у нього нічого не виходило; цей недоладний стиль пов’язувався в нього тільки з образом Фінджі. А Нойс у його пам’яті асоціювалася з атласно-рожевим присмерком і, як не дивно, із суворим аскетизмом Секторів «Прихованих Сторіч».
Він поквапно заговорив, мовби хотів приховати свої небезпечні думки.
— Ну, Купере, що ти тут робив без мене?
Купер засміявся, зніяковіло погладив пальцем підкову своїх вусів й сказав:
— Учив математику. Тільки математику.
— Так? І далеко забрався?
— Далеченько.
— А як успіхи?
— Поки що все гаразд. Мені математика дається легко. Вона мені до вподоби. От тільки задачі стають з кожним днем дедалі складніші.
Харлан кивнув головою, відчуваючи задоволення.
— Матриці Темпоральних Полів і таке інше?
Купер зашарівся, повернув обличчя до книжкових полиць і ухилився від відповіді.
— Побалакаймо про Первісну історію, — запропонував він. — У мене є до вас кілька запитань.
— Яких?
— Мене цікавить життя городян у 23-му Сторіччі. Особливо — в Лос-Анджелесі.
— Чому саме в Лос-Анджелесі?
— Дуже цікаве місто. Вам так не здається?
— Чому ж? Я з вами згоден. Але чи не краще тоді почати вивчення з 21-го Сторіччя, пори найвищого розквіту згаданого міста?
— Все-таки спробуймо з 23-го.
— Гаразд. Я не заперечую.
Харланове обличчя здавалося безтурботним. Але коли б можна було зішкребти зовнішню безтурботність, під нею прооступив би вираз похмурої впевненості. Його страшний, інтуїтивний здогад тепер був не тільки здогадом. Все підтверджувало його.
Епізод четвертий. Пошуки. Подвійні пошуки.
По-перше, треба мати точну інформацію. Щодня жадібними очима він переглядав усі повідомлення, що лягали на Твіселів стіл. То були копії проектів імовірних або вже запланованих Змін Реальності в різних Сторіччях. За давно заведеним порядком ці копії неодмінно надсилали Твіселові як члену Ради Часів, і Харлан був певен, що нічого не пропустить. Передовсім його цікавив характер Зміни в 482-му, а ще він прагнув одержати відомості про будь-які інші Зміни, в будь-яких Сторіччях, що мали б у собі якусь ваду, помилку, найменше відхилення від довершеності, помітні для натренованого ока талановитого Техніка.
Власне кажучи, Харлан не мав права читати ці повідомлення, але Твісел тепер рідко бував у своєму кабінеті, а більше ніхто не насмілився, б утручатися в справи його особистого Техніка.
То була перша частина його пошуків. Друга здійснювалася у філіалі центральної бібліотеки, що розташувався в Секторі 575-го.
Вперше він зважився вийти за межі тих бібліотечних відділів, які досі цілком поглинали його увагу. В минулому він найчастіше навідувався у відділ Первісної історії — бідненький на першоджерела, а тому Харланові доводилося виписувати їх з далекого минулого, переважно з третього тисячоріччя. Тепер його понад усе цікавили полиці з матеріалами, присвяченими власне Зміні Реальності — її теорії, методам, історії. Тут, до речі, завдяки Твіселові, було зібрано найкращу колекцію у Вічності.
Харлан з цікавістю никав серед полиць з фільмокнигами. Вперше він почав вивчати 575-е Сторіччя: його географію, яка майже не змінювалася від Реальності до Реальності, історію, яка змінювалася трохи помітніше, і соціологію, яка зазнала найбільших змін. То були не звіти Спостерігачів чи висновки Обчислювачів (з тими матеріалами Харлан почасти був знайомий), а книги, написані самими Часів’янами.
Тут зберігалися й художні твори 575-го. Вони сколихнули в Харлановій пам’яті палкі дискусії про вплив Змін Реальності на духовні цінності. Чи вплине Зміна на той чи той шедевр? Якщо вплине, то як? Якою мірою минулі Зміни завдали шкоди мистецтву? Такі запитання Харланові доводилося чути не раз. І взагалі, чи може бути єдиний погляд на мистецтво? Чи можна вбгати мистецтво в прокрустове ложе кількісних показників, які піддаються механічній обробці на Обчислювальних машинах?
Головним опонентом Твісела в дискусії з цих питань був Обчислювач на ім’я Огест Сеннор. Твісел запально критикував погляди Сеннора, й ця критика пробудила в Харлана бажання прочитати Сеннорові праці. Він був вражений прочитаним.
На превеликий Харланів подив, Сеннор поставив запитання відкрито: чи не може з’явитися в новій Реальності особа, аналогічна тій, яку взяли у Вічність із попередньої Реальності? Відтак він проаналізував можливість зустрічі Вічного зі своїм аналогом у Часі, в тих випадках, коли той знає і коли не знає про це, і висловив припущення щодо можливих наслідків у кожному випадку. (Тут він зовсім близько підійшов до того, чого найбільше боявся в душі кожен Вічний, і Харлан, стрепенувшись, поквапливо пропустив це місце у фільмокнизі. І, звичайно, Сеннор у своїх дискусіях приділяв чимало уваги долі літератури та мистецтва за найрізноманітніших Змін Реальності.
Твісел не сприймав Сеннорових поглядів.
— Якщо мистецтво не піддається Обчисленню, — кричав він Харланові, — тоді на якого біса оті безконечні дискусії?!
Харлан знав, що думку Твісела поділяє переважна більшість членів Ради Часів.
А тепер Харлан стояв перед полицями з романами Еріка Лінколью, якого називали найвидатнішим письменником 575-го Сторіччя, і дивувався. Він налічив п’ятнадцять різних «Повних зібрань творів», узятих, безперечно, з різних Реальностей. Було очевидно, що вони відрізняються одне від одного. Один комплект, наприклад, був менший, ніж. решта. Либонь, добра сотня Соціологів, подумалось Харланові, заробили собі звання, проаналізувавши різницю між ними з погляду соціологічного тла кожної Реальності.
Харлан пройшовся тим крилом, де експонувалися прилади й механізми з різних Реальностей 575-го. Він знав, що багато з них вилучено з Часу й збережено тільки у Вічності як зразки людської винахідливості. Вічність оберігала людину від наслідків її власної, надміру жвавої технічної уяви. То була найголовніша турбота Вічності. Не минало й біороку, як десь у Часі ядерна технологія підходила так близько до небезпечної точки, що Вічності доводилося зупиняти її.
Харлан вернувся до бібліотеки й підійшов до полиць з фільмокнигами з математики й математичної історії. Він пройшовся пальцями по кількох назвах, трохи подумавши, відібрав п’ять плівок і розписався за них.