Код Да Вінчі
Шрифт:
Радіоповідомлення для Фаша перекрикувало сигнали тривоги.
– Він вистрибнув! – закричав Колле. – Сигнал свідчить, що він на площі Каррузель!
Фаш чув ці слова, але вони не мали для нього сенсу. Він усе біг. Цей коридор, здається, ніколи не закінчиться. Пробігаючи біля тіла Соньєра, він побачив нарешті вогники перегородки в самому кінці крила Денон.
– Зачекайте, – по радіо до нього знову долинув голос Колле, – він рухається! Боже мій, він живий! Ленґдон рухається!.. Він прямує по Каррузель! Зачекайте!.. Він набирає швидкість. Рухається занадто швидко!
Добігши
Тепер звук сирен зовсім перекрикував радіотелефон:
– Він має бути в машині! Я гадаю, він у машині! Я не можу…
Слова Колле розчинилися в ревінні сигналізації, коли Фаш увірвався до чоловічого туалету з револьвером напоготові. Здригаючись від пронизливого виття, він оглянув приміщення.
Там було порожньо. Фаш умить спрямував погляд до вибитого вікна. Підбіг до нього і визирнув через край. Ленґдона ніде не було видно.
Знову виник голос Колле, а виття сирен нарешті припинилося.
– Рухається на південь, усе швидше, перетинає Сену по мосту Каррузель!
Фаш глянув праворуч. Єдина машина на мосту Каррузель – величезний трейлер з причепом, який їхав на південь від Лувру. Причеп було накрито вініловим тентом, який здаля був схожий на гігантський гамак. Фаш здригнувся, уявивши собі, як трейлер, певне, лише на якусь мить зупинився на червоне світло прямо під вікном туалету.
«Божевільний ризик», – подумав Фаш. Ленґдон не міг знати, що там, під тентом. Стрибок з висоти сорока футів? То було божевілля.
– Він повернув праворуч, до мосту Сент-П’єр, – повідомив Колле.
Звичайно ж, трейлер, який проїхав по мосту, сповільнить швидкість і поверне праворуч до мосту Сент-П’єр. Здивований, Фаш дивився, як трейлер зникає за рогом.
«Зараз усе скінчиться», – був переконаний Фаш. За кілька хвилин трейлер буде оточений. Він передав по рації Колле:
– Підженіть мою машину з-за рогу. Я хочу бути там, коли його заарештують.
Поквапливо рухаючись Великою галереєю, він думав, чи лишився Ленґдон живим після стрибка.
Але справа не в цьому.
Ленґдон утік! Отже, він справді винний.
За якихось п’ятнадцять ярдів від туалетів Ленґдон і Софі стояли в темному кутку Великої галереї, притискаючись спинами до однієї з великих перегородок, яка ховала туалети від галереї. Вони ледь встигли сховатися, коли Фаш промчав неподалік них із револьвером і влетів до туалету.
Попередні шістдесят секунд пролетіли, наче в імлі.
Ленґдон стояв у туалеті, не бажаючи тікати з місця злочину, якого він не чинив, а Софі розбиралася із сигналізацією на дзеркальному вікні.
– Невелике зусилля, – сказала вона, ігноруючи дзвінок мобільника, – і ви зможете вибратися звідси.
Зусилля? Ленґдон тривожно визирнув з вікна.
Там, на вулиці, зупинилася на червоне світло величезна вісімнадцятиколісна вантажівка.
Ленґдон сподівався, Софі не подумала про те, про що подумав він.
– Софі, то не вихід. Якщо я стрибатиму, то…
– Дайте сюди «жучок».
Приголомшений Ленґдон
Вручивши мило Ленґдону, вона витягла з-під умивальника важку циліндричну урну для сміття. І, перш ніж Ленґдон зміг висловити протест, Софі побігла до вікна, тримаючи урну перед собою, як стінобитну зброю. Спрямувавши днище урни в центр вікна, вона вибила скло.
Сигнали тривоги заверещали на таких децибелах, що аж заболіли вуха.
– Дайте сюди мило! – гукнула Софі, ледь перекрикуючи сирени.
Ленґдон простяг їй мило.
Взявши мило в долоню, вона прицілилась на покривало вісімнадцятиколісної вантажівки, яка спокійно стояла собі внизу. Тільки-но світлофор став зеленим, як Софі глибоко зітхнула і жбурнула мило в ніч за вікном.
Мило полетіло вниз, упало на блакитну вінілову поверхню, яка накривала вантаж у трейлері, і ковзнуло всередину, коли вантажівка рушила з місця.
– Вітаю! – сказала Софі, потягши його до виходу. – Ви щойно втекли з Лувру.
Вибігши з чоловічого туалету, вони сховалися в темряві, коли повз них промчав Фаш.
Розділ 16
– Тут десь метрів за п’ятдесят у задній частині Великої галереї є пожежні сходи, – сказала Софі. – Тепер охорона не ходить по периметру, ми можемо скористатися ними.
Вийшовши з тіні, вони, ховаючись, рушили порожнім коридором Великої галереї. Дорогою Ленґдон мав таке відчуття, ніби він складав у темряві якийсь філігранний пазл.
– Чи не думаєте ви, – прошепотів він, – що це сам Фаш написав послання на підлозі?
Софі навіть не обернулась до нього.
– Це неможливо.
Ленґдон не був настільки певним.
– Він чомусь хоче зробити мене винним. Можливо, моє ім’я на підлозі допомогло б йому?
– А числа Фібоначчі? А P. S.? А весь цей символізм богинь да Вінчі? Це напевне почерк мого діда.
Ленґдон погодився, що Софі має рацію. Всі символи зчіплювалися один з одним дуже вправно – пентаграма, «Вітрувіанська людина», да Вінчі, богині і навіть числа Фібоначчі. Ідеальний символічний ряд.
– А ще він зателефонував мені сьогодні. Мій дідусь сказав, що має щось повідомити мені. Я певна, це послання з Лувру було його останньою спробою передати мені щось дуже важливе, щось таке, що допоможе мені розібратися де в чому.
Ленґдон нахмурився. O, Draconian devil! Oh, lame saint! Він хотів би розшифрувати це послання і заради Софі, і задля себе самого. Ситуація однозначно погіршилася відтоді, як він уперше побачив ці слова. Його удаваний стрибок з вікна туалету ніяк не допоможе йому налагодити стосунки з Фашем. Він сумнівався, що капітан французької поліції сприйме з гумором те, що він переслідував і намагався заарештувати шматок мила.