Кораловий острів
Шрифт:
Тепер ми й самі могли легко дати раду вітрилам, до того ж виявилося, що й мої пристрої подеколи ставали нам у пригоді, хоча Пітер і реготався, споглядаючи незграбне, як на моряцьке око, сполучення мотузів і блоків. Та не буду докучати читачеві подробицями нашої подорожі. Досить сказати, що після приємного плавання, яке тривало тижнів зо три, ми досягли острова Манго. Біл якось розказав був його прикмети, тож я впізнав острів зразу.
Угледівши його на обрії, ми поклали судно в дрейф і зібралися на військову раду.
— Ну, хлопці, — почав Джек,
— До дідька небезпеку! — вигукнув Пітер. — Дивно мені, Джеку, що ти про неї торочиш. Коли людина починає товкти про небезпеку, то вона зростає вдесятеро в її очах, а коли та небезпека й справді наближається, людина з ляку стає безпорадна, як немовля, і вже не годна з нею боротися.
— Е ні, Пітере, — поважно відмовив Джек. — Жартами мене ти не переконаєш. Будь певен: якщо ми зважимося на це діло і виробимо план, то про небезпеку й думати забудемо. Але передньо треба подивитися їй у лице, вивчити її, розглянути з усіх боків, бо коли ми завагаємося нині, то, зустрівши її віч-на-віч, певна річ, схарапудимось і втечемо. Ти, Релфе, здається, казав, що острів залюднений запеклими людожерами, які дотримуються правила: «Хто дужчий, той ліпший».
— Атож, — відмовив я. — Так мені казав Біл. Проте він розповідав, що на південному березі серед невеличкого племені здобули вплив місіонери. Вони прислали тубільного вчителя, і той навернув вождя на християнську віру. Та це нам аніскілечки не допоможе, навіть навпаки — стане на заваді: Тараро — переконаний поганин і гнобить християн, яких на острові обмаль, а всіх білих вважає за агентів, що прагнуть навернути остров'ян на нову віру.
— Шкода, що те християнське плем'я нечисленне, нам, очевидячки, годі сподіватися на його захист. Якщо Тараро забагнеться захопити наш корабель або нас повбивати, він зможе його пересилити. Ти кажеш, що той учитель уміє розмовляти по-англійському?
— Гадаю, що вміє.
— Тоді я пропоную зробити так. Ми попливемо до південного берега й кинемо кітву біля того селища. Шхуна так далеко від острова, що ніхто з тубільців не може нас укмітити, тож ми дістанемося туди непомітно й матимемо час виробити план дій, перш ніж Тараро довідається, що ми на острові. Але ми ризикуємо попасти у ворожі руки; тоді нам буде непереливки, а може, нас і…
— Живцем засмажать і з'їдять, — підказав Пітер. — Чого ж ти замовк, Джеку? Ти ж запевняв, що треба сміливо дивитися небезпеці в обличчя!
— Атож, може статись і так. Чи ти зважишся піти на такий ризик?
— Я вже давно на все зважився й підготувався до найгіршого! — вигукнув Пітер, засунувши руки в кишені штанів і міряючи палубу кроками. — Казати правду, мені не віриться, що Тараро такий невдячний. Невже він може нас з'їсти? Я певен, що він залюбки вдовольнить будь-яке наше прохання. Отож що швидше ми почнемо свого домагатися, то краще.
Проте, як показало майбутнє, Пітер аж надто переоцінив дикунову вдячність.
Шхуна повернулася проти вітру, і, виписавши широку дугу, ми підпливли перед заходом сонця до південного берега Манго й стали в дрейф за кораловим рифом. Тут ми зачекали пірогу, яку тубільці негайно спустили на воду. За мить вона підійшла до шхуни, на борт завітав лагідної вдачі тубілець, років десь сорока, і, скинувши солом'яного бриля, низько вклонився. На ньому було пристойне вбрання європейського крою; він підступив до Джека, потиснув йому руку й мовив:
— Добридень, джентльмени. Ми раді бачити вас у Манго. Ласкаво просимо.
Джек привітався з ним і сказав:
— То це ви, мабуть, той тубільний учитель, про якого мені довелося чувати?
— Так, я маю щастя бути тутешнім учителем.
— Саме вас я й хотів бачити, — відмовив Джек. — Отож мені поталанило. Ходімте, друже, в каюту та вип'ємо по склянці вина. Мені конче треба з вами побалакати. Мої підлеглі, — додав він, показуючи на нас із Пітером, — привітають ваших людей.
— Дякую, — мовив учитель, простуючи за Джеком у каюту, — але я не вживаю ані вина, ані інших міцних напоїв.
— Ну що ж, тоді у нас є доволі води, а може, галет скуштуєте?
— Слово честі, це вже нахабство! — вигукнув Пітер. — Які ми в біса підлеглі? Та коли він охрестив нас підлеглими, то давай якнайпривітніше зустрінемо темношкірих гостей. Агов, хлопці! — крикнув він до півдесятка тубільців, що стояли на палубі, здивовано озираючись довкола. — Ось призволяйтеся.
І Пітер подав їм тацю потрошених галет та цеберко води. По тому він застромив руки в кишені й почав походжати палубою, задерши носа й гучно насвистуючи.
Десь за півгодини Джек з учителем вийшли на палубу; учитель попрощався з нами, сів у пірогу, й тубільці повеслували до берега. Коли вони відпливли, Пітер підступив до Джека, віддав честь і запитав:
— Ну, капітане, чи ви скажете що-небудь своїм підлеглим?
— Атож, — сказав Джек. — Поверніть шхуну, пильнуйте стерна й припніть язики, доки я проведу її крізь пролам у рифі. Учитель — а він видається мені гарним хлопцем — каже, Що там досить глибоко, і в лагуні біля самісінького берега є зручне місце, де можна кинути кітву.
Поки легенький бриз поволі гнав шхуну до стоянки, Джек пояснив нам, що Аватея й досі живе на острові і Тараро тримає її в ув'язненні.
— До того ж, — провадив Джек, — учитель розповів мені, що бідолашна дівчина закохалася в одного вождя, котрий живе на острові за п'ятдесят миль на південь, і що вона хоче будь-що втекти звідціля. Як бачите, ми прибули саме вчасно. Гадаю, про того вождя ти, Релфе, чував на острові Емо. Крім того, тубільці-погани саме воюють між собою, і післязавтра має бути бойовисько, а Тараро в них за воєводу; отож ми зможемо розпочати з ним переговори тільки наступного дня по тому.