Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
павутиночка ума
*
Ліси та гори
мудрі як Тагори
Ще кажуть мудрі камінь і сова
Де чудодійний корінь мандрагори
щоб переклав ту мудрість на слова?
*
Неправда хлопці
слава — не аванс
Усе це ігри на один сеанс
Люблю свободу
слава теж залежність
*
І сум
і жаль
і висновки повчальні
І слово непосильне для пера
Душа пройшла всі стадії печалі
Тепер уже сміятися пора
*
Десь там планети в просторі без меж
Яка сумна у безвісті ночівля!
А може ми їм світимося теж?
А може ми їм зіронька вечірня?
*
Ніч одягає на груди
свій старий медальйон
Місто спить як строфи Верхарна
Скільки років землі —
і мільярд
і мільйон
а яка вона й досі ще гарна!
*
І смог
і СНІД
і чорний дим Бхопала
В Червоній книзі сірі журавлі
Не бійтеся ліси
іще не все пропало
Останній вільний зубр
ще ходить по землі
*
І знов те ж саме
знову за своє
І дух людський знемігся
одкрилатів
Христос
не знаю
може де і є
Зате в очах рябіє од Пілатів
*
Гуманність добігає свої кроси
Задумалась на фініші століть
Тхорезний дід
котрий писав доноси —
такого теж за старість пожаліть?
*
Не боягузи
не дебіли
Тоді овації гриміли
Тепер овації гримлять
*
Ура!
Дозволено бути сміливими
Ох же ж і поговоримо
ох же й покричимо
Між іншим вовка уже підсмалили
Уроків історії не вчимо
*
Людей на світі смуток не трима
Розвію хмару над життям навислу
Іронія —
це блискавка ума
котра освітить всі глибини смислу
*
Режими хунти і Преторії
Минало все
лишалися народи
А грати що ж
це канва історії
Треба ж на чомусь вишити
обличчя свободи
*
Ви думали —
поет
ні за холодну воду
Сидить собі поет
пописує «стишка»
Поети — це біографи народу
а в нього біографія тяжка
*
Чорний сон віків не збудеться
що мине
а що й забудеться
що засне
а що й розбудиться
Чорний сон віків не збудеться
"Летючі крони голубих дерев"
* * *
Летючі крони голубих дерев.
Із року в рік дожити до неділі.
Ріка. Багаття. Озеро. Курінь.
Аборигени Острова Надії.
Босоніж діти бігають малі.
Пройшла гроза і не була озонною.
А де тепер не зона на землі?
І де межа між Зоною й не зоною?
"Летять на землю груші, як з рогаток"