Літа зрілості короля Генріха IV

Манн Генрих

— А хто мене зрадив, того хай судить бог.

Усе це він виклав перед дамою в масці, немовби не сама вона була з ним у цій кімнаті, а весь народ, не довіряти якому він не хотів — байдуже, чи той народ показує йому своє справжнє обличчя, чи ні. А потім він попрощався з нею; маски вона так і не скинула. Вона вийшла, закутана в широкий плащ, і так пройшла між придворними. А вони провели її аж до карети. Двоє зостались осторонь, вони не зазирали до карети і між собою не перезирались. Один був Агріппа д'Обінье, другий — такий собі пан де Сен-Люк, що служив у короля.

Тим часом над'їхав запилюжений

верхівець — поспів якраз до від'їзду дами в масці, що сподобилась довіри короля. Той верхівець у шкіряному колеті, певне, вважав, що теж гідний такої довіри. Він увійшов без церемоній. Король стояв посеред порожньої зали, не гордий, не самовпевнений: він дивився в підлогу й підняв голову, тільки почувши гупання важких чобіт.

— Пастор Дамур! — сказав він. — Оце вас мені бракувало — саме в таку митть.

— Величносте! Отже, ви й матимете якраз те. чого хотіли. До вас промовляє суворий голос із давніх часів.

— У слушну мить, — додав Анрі.

— Величносте! Я це бачу, бо щойно звідси поїхала якась особа, що не відкрила свого обличчя. Тільки ви бачили її й тільки ви знаєте, чи то не був сам диявол.

— З дияволом я не знаюся. Краще вмерти. Краще позбутися всякої влади.

Пастор стоячи ляснув себе по стегнах і хрипко засміявся.

— Влада! Задля влади ви зреклися віри — що проти цього смерть! Задля влади ж таки ви тепер щохвилини розігруєте хитру комедію. Про ваші хитрощі вже гомонять люди, а часом і сміються — з певним виразом. Не хотів би я, щоб про мене так говорили і так з мене сміялися.

— Невже я не маю успіхів, пасторе?

— В тому ж бо й річ. Ви ловите людей. Я не хотів би вловити так і пічкура.

І враз пастор гордо випростався, скинув капелюха (досі він цього не зробив) і заспівав, так, заспівав, як колись у бою:

О господи, яви свій вид — І зразу щезне навіть слід По ворогах навіки.

Голос гримів на всю залу. Пастор Дамур підняв праву руку й виставив уперед ногу. Ще раз у бою, ще раз попереду старих гугенотів, і їхні полеглі крокують поряд, і всі підхоплюють псалом, вирішальний псалом гучнішає, ворог, охоплений страхом, лякається й відступає. Перемога борців за віру.

Хто дише злобою на нас, Погибель тих спіткає враз, Наш господи великий.

Голос гримів на всю залу. Король махнув рукою, і спів урвався. Пастор не тільки опустив руку — він понурив голову. Він отямився. Зате Анрі тепер забув про довколишню дійсність, і обидва мовчали, споглядаючи в думці свої давні діла — чесні й нелукаві.

Тоді Анрі взяв пастора за руку й промовив:

— Ваша голова й борода посивіли, а гляньте на мої. Обличчя у вас не тільки суворе, воно скорботне. А тепер я відверто показую вам своє. Чи воно веселе? І все ж я вам признаюся: здобуття влади — це де в чому сміхота.

— Так, сміхота, — повторив він і квапливо додав: — Люди варті того, щоб владу над ними здобували саме так. І сама влада схиляє до того.

— А

ви — якраз підходяща людина для цього, — докінчив старий.

Король лагідно відповів йому:

— Кожен діє, як йому призначено. Тому я й дозволив вам вилити душу до кінця, пасторе Дамур.

— Ви мусите дати вилитись гнівові господньому! — сказав старий запально, і на скронях у нього випнулись жили.

— Так, мушу. — Король говорив ще лагідно, але пасторові час уже було знайти інший тон. Він це зрозумів, і кров відлинула йому від скронь.

— Хай простить ваша величність простій людині, Габрієлеві Дамуру, що він з'явився перед ваші очі.

Тоді Анрі розкрив обійми.

— Впізнаю вас. Отаким я хотів би завжди вас бачити: з гнівом господнім у всіх помислах і з непохитною вірністю в серці.

Він чекав з розкритими обіймами. Це була вирішальпа мить для всіх його протестантів. Від докорів ще можна очиститись, він прагне в це вірити. Як усе зважити, то постійна недовіра більше шкодить королям, ніж прислужується їм. Якби й усі давні друзі це зрозуміли, хоча їх уже зраджено й позбавлено привілеїв! Але в розкриті обійми ніхто не кинувся. І Анрі опустив руки, але сказав іще:

— Пасторе, те, що я мушу робити, робиться і для вас. Ви отримаєте свої права, коли я здобуду владу.

— Величносте! Пробачте бідному Габрієлеві Дамуру, але він вам не вірить.

Анрі зітхнув. Він іще сказав примирливо:

— Тоді вислухайте одну веселу історію — про даму в масці. Вона вже безперечно правдива, бо хвалитися мені тут нема чим.

Але пастор уже був коло дверей.

— То чого ж ви хочете? — гукнув услід йому Анрі.— Щоб я розвалив свою столицю з гармат? Щоб я всіх силоміць навернув до протестантства? Щоб я, поки живу, провадив війну й чинив як нелюд?

— Величносте, відпустіть з миром бідного Габрієля Дамура, — Це прозвучало вже не докором і не гнівом господнім, аж ніяк. Той, хто там, уже далеко від короля, стискав рукою дверну клямку, неначе поменшав, і не тільки через відстань, ні,— він весь зіщулився.

— Я хочу висповідатись перед вами, Габрієлю Дамур, — сказав здаля король.

— Величносте! Не я, а тільки ваше сумління має почути правду. — Слова суворі, але голос тихий. Анрі зрозумів тільки тому, що, власне, сам казав собі таке. Він відвернувся. А коли глянув до дверей — знову був сам.

Тоді він став обличчям до стіни, наскрізь пройнятий свідомістю того, що це було прощання з його протестантами. Та ні, це прощання не на все життя, він іще покаже їм, що в нього було на думці і яким він залишився. Але за нинішніх обставин йому не вірив ніхто; інші вірили не більше, ніж цей. «І стережися зрадників! — нагадав собі Анрі.— Ніхто не годиться для цієї ролі так, як давні друзі». Він дивився на стіну й перебирав в уяві всіх, хто міг би його зрадити. Дивно — з'явився образ Морнея, а він же був такий певний саме за нього! Морней, або Чеснота, — цей служитиме тобі й далі вірою і правдою. Тільки не жадай, щоб він схвалив твій спосіб здобуття влади і став хоч на дрібочку менш доброчесним. І це дуже дошкуляло королю, бо в ті дні зрада й зрадники стали для нього зручні і звичні. Йому неприємно було бачити перед собою сократівське обличчя свого Морнея, і Анрі стер з уяви той образ, викликав інший.