Лялька

Прус Болеслав

На ньому був новий сюртук і капелюх, в руці — елегантна палиця з головкою в вигляді кінського копита. Він здавався спокійним, але за цим зовнішнім спокоєм вірний слуга помітив сильне хвилювання. Ще в передпокої пенсне, двічі злетіло з його носа, а ліва повіка здригалась набагато частіше, ніж перед дуеллю і навіть за партією штоса.

— Повідом про мене пані баронесу, — сказав пан Кшешовський трохи здавленим голосом.

Леон відчинив двері в вітальню і майже грізно вигукнув;

— Вельможний пан!..

Коли барон увійшов,

він зачинив за ним двері, випровадив Маріанну, що прибігла з кухні, й почав підслухувати.

Баронеса, що сиділа на канапі з книжкою, побачивши мужа, встала. Коли барон низько вклонився їй, вона хотіла відповісти теж поклоном, але знову впала на канапу.

— Мужу-мій!.. — прошепотіла вона, затуляючи руками обличчя. — О, що ж ти робиш…

— Мені дуже неприємно, — сказав барон, кланяючись вдруге, — що змушений засвідчити вам своє шанування в таких обставинах…

— Я вже готова пробачити, якщо…

— Це дуже похвально для нас обох, — перебив її барон, — бо я також готовий забути вам усе, що стосується моєї особи… На великий жаль, ви не спинились перед тим, щоб зловжити моїм ім’ям; і хоч воно нічим особливим не вславилось у світовій історії, але все ж таки варте того, аби до нього ставитись з більшою пошаною.

— Ім’ям?.. — повторила баронеса.

— Так, пані, ім’ям, — відповів барон і вклонився втретє, так само тримаючи капелюха в руці. — Даруйте мені, пані, що нагадаю про ту неприємну справу, але… від певного часу моє ім’я фігурує по всіх судах… Наприклад, в даний момент вам хочеться вести аж три судові справи: дві проти мешканців і одну проти колишнього вашого адвоката, нехай не в прогнів йому буде — справді неймовірного пройдисвіта.

— Але ж, чоловіче! — закричала баронеса, підхоплюючись з канапи. — У тебе ж самого зараз одинадцять судових справ за тридцять тисяч боргів!..

— Перепрошую!.. Якщо пам’ять мене не зраджує, то в мене сімнадцять судових справ за тридцять дев’ять тисяч боргів. Але ж то судові справи за борги! Серед них немає жодної, яку я порушив би проти чесної жінки за крадіжку ляльки… З-поміж моїх гріхів немає жодного анонімного листа, який опаскудив би невинну людину, а з-поміж моїх кредиторів жодному не довелося втікати від наклепів з Варшави, як це сталося з пані Ставською завдяки заходам баронеси Кшешовської…

— Ставська була твоєю коханкою…

— Перепрошую! Не заперечую, що не прагнув її прихильності, але присягаюсь честю, що вона — найпорядніша жінка, яку мені довелося зустріти в житті. Не ображайтесь, пані, на таку високу похвалу сторонній особі й ласкаво повірте мені, що пані Ставська не зважила… навіть на мої домагання. А оскільки, пані баронесо, я мав честь досить добре знати жінок звичайного типу, то… моя думка чогось та варта…

— Чого ж ти, чоловіче мій, кінець кінцем хочеш? — запитала баронеса вже впевненим голосом.

— Хочу… боронити ім’я, яке ми обоє носимо. Хочу… щоб у цьому домі поважали баронесу

Кшешовську. Хочу покінчити з судами й бути вам опікою. З цією метою я змушений просити вас про гостинність. А коли ми врегулюємо стосунки…

— Покинеш мене?

— Напевне.

— А твої борги?

Барон устав з стільця.

— Про мої борги можете не турбуватися, — відповів він тоном глибокого переконання. — Якщо пан Вокульський, звичайний шляхтич, зміг протягом кількох років нажити мільйони, то барон Кшешовський зможе сплатити сорок тисяч боргів. І я доведу, що вмію працювати…

— Чоловіче мій, ти хворий, — відповіла баронеса. — Ти ж знаєш, що я сама з сім’ї, яка зуміла нажити багатство, через те й кажу тобі, що ти не зможеш заробити навіть на власний прожиток… Куди там! Ти не заробиш навіть, щоб прогодувати найубогішого бідняка!..

— Отже, ви одмовляєтесь від моєї опіки, яку я пропоную вам на прохання князя, щоб врятувати честь свого імені?

— Навпаки! Почни ж нарешті мною опікуватись, бо досі…

— З свого боку, — перебив її барон і вклонився, — я намагатимусь забути про минуле…

— Ти давно вже забув про нього… Ти навіть не був на могилі нашої дочки…

Таким чином барон знов отаковився в домі своєї дружини. Він ліквідував судові справи з мешканцями, колишньому адвокатові баронеси обіцяв, що відшмагає його нагаєм, якщо той насмілиться коли-небудь без належної пошани висловитись про свою клієнтку, до пані Ставської написав листа з перепрошенням і надіслав їй (аж під Ченстохов!) величезний букет квітів. Нарешті він найняв кухаря і разом зі своєю дружиною зробив візити багатьом особам з вищого товариства, сказавши перед цим Марушевичеві, який розніс це всьому місту, що, коли котра-небудь з дам не віддасть їм візиту, барон зажадає від її чоловіка сатисфакції.

В салонах обурились з диких претензій барона, проте всі віддали Кшешовським візити і майже всі стали підтримувати з ними стосунки.

За це баронеса (ознака величезної делікатності з її боку), нічого нікому не кажучи, почала сплачувати чоловікові борги. Одним кредиторам вона влаштовувала сцени, перед другими плакала, майже всім чогось недоплачувала, посилаючись на лихварські відсотки, казилася, але платила.

В окремій шухляді її стола вже назбиралось кілька фунтів векселів барона, коли сталася така пригода.

Магазин Вокульського в липні мав перейти в руки Генріка Шлангбаума; а тому що новий власник не бажав брати на себе ні боргів, ні позичок колишньої фірми, то пан Жецький нашвидкуруч виправляв рахунки.

Серед інших боржників був і барон, якому Жецький також надіслав листа з проханням якнайшвидше сплатити кількасот карбованців боргу.

Лист, як і всі такі документи, потрапив в руки баронеси, і вона, замість заплатити, відписала Жецькому брутального листа, в якому згадала про шахрайство, про нечесну купівлю скакового коня і таке інше.