Лялька
Шрифт:
— Отже, просимо шанованого пана Вокульського, — озвався якийсь новий голос, — аби ту громадську справу, яка зібрала нас тут, у гостинному домі князя, він виклав нам з властивою йому ясністю і стислістю.
Вокульський глянув на чоловіка, який визнавав у нього ясність і стислість думки. Це був знаменитий адвокат — друг і права рука князя; він любив висловлюватись велемовно, завжди відбиваючи рукою такт і прислухаючись до своїх фраз, які йому самому здавалися добірними.
— Тільки щоб усім нам було зрозуміло, — буркнув хтось з кутка, де сиділа шляхта,
— Шановному панству відомо, — почав Вокульський, — що Варшава є торговельною базою між Західною і Східною Європою. Тут скупчується і проходить через наші руки частина французьких і німецьких товарів, призначених для Росії, з чого ми могли б мати певні прибутки, якби наша торгівля…
— Не знаходилась в руках євреїв, — півголосом сказав хтось біля стола, де сиділи купці і промисловці.
— Ні, — заперечив Вокульський. — Ми мали б прибутки в тому разі, якби в нашій торгівлі був певний порядок.
— З євреями порядку не буде…
— Але сьогодні, — перебив адвокат, — пан Вокульський дає нам можливість умістити християнські капітали замість єврейських…
— Пан Вокульський сам залучає євреїв до торгівлі, — кинув опонент з купецького табору.
Зробилось тихо.
— Про те, як я веду свої справи, я ні перед ким не звітую, — відказав Вокульський. — Я вказую вам спосіб упорядкування торгівлі Варшави з закордоном, що становить першу половину мого проекту і створює одне з джерел прибутку од вітчизняних капіталів. Другим джерелом є торгівля з Росією. Там є дешеві товари, яких нам не вистачає.
Торговельна спілка, яка взялася б за цю справу, могла б одержувати від п'ятнадцяти до двадцяти процентів на вкладений капітал. На перше місце я ставлю тканини.
— Це підірвало б нашу промисловість, — озвався опонент з купецької групи.
— Мене цікавлять не фабриканти, а споживачі… — відповів Вокульський.
Купці і промисловці почали перешіптуватись між собою, недоброзичливо поглядаючи на Вокульського.
— От ми й дійшли до громадської сторони справи, — схвильовано вигукнув князь. — Отже, питання стоїть так: чи визнаємо проект шановного пана Вокульського корисним для нашої батьківщини?.. Пане адвокат… — звернувся князь по допомогу, відчуваючи, що хтось мусить його виручити в складній ситуації.
— Шановний пане Вокульський, — взяв слово адвокат, — поясніть, будь ласка, з властивою вам докладністю, чи не заподіє довіз згаданих вами тканин з таких далеких місць шкоди нашим фабрикам?
— Насамперед, — сказав Вокульський, — ті наші фабрики — не наші, а німецькі…
— Ого!.. — вигукнув опонент з купецької групи.
— Я готовий, — казав далі Вокульський, — зараз же перелітати фабрики, де вся адміністрація і всі краще оплачувані робітники — німці, де капітал — німецький, а правління перебуває в Німеччині, де, нарешті, наші робітники не мають можливості вдосконалювати свою кваліфікацію, їм мало платять, з ними погано поводяться й до того ж понімечують…
— Це дуже важливо!.. — озвався сутулуватий граф.
— Те-ек… — прошепотів граф-англієць.
— Їй-богу,
І він вийшов з кабінету, ступаючи так важко, що підлога аж угиналась під його ногами.
— Хочете, щоб я назвав прізвища? — спитав Вокульський.
На цей раз група купців і промисловців виявила незвичайну стриманість і не зажадала прізвищ. Адвокат, швидко вставши з крісла й замахавши руками, вигукнув:
— Я вважаю, що з питанням про місцеві фабрики можна покінчити. Тепер, шановний пане Вокульський, поясніть нам, будь ласка, з властивою вам виразністю, яку позитивну користь матиме від вашого проекту…
— …наша нещасна батьківщина, — докінчив князь.
— Прошу панство, — казав Вокульський, — якби лікоть мого ситцю коштував лише на два гроші дешевше, ніж зараз, то на кожному мільйонові куплених ліктів населення заощадило б десять тисяч карбованців…
— А що таке десять тисяч карбованців?.. — спитав маршалок, який уже повернувся до кабінету, але ще не розібрав, у чому річ.
— Це багато… дуже багато!.. — вигукнув сутулуватий граф. — Нам треба навчитись цінити і копійчані прибутки…
— Те-ек… пенс — батько гінеї, — додав граф-псевдоанглієць.
— Десять тисяч карбованців, — говорив далі Вокульський, — це фундамент добробуту щонайменше для двадцяти родин…
— Крапля в морі, — буркнув один з купців.
— Але на це можна подивитися і з другого боку, — сказав Вокульський, — правда, це цікавить тільки капіталістів. Я маю товарів на три або чотири мільйони на рік…
— Оце я розумію!.. — прошепотів маршалок.
— Це не мій особистий капітал, — зауважив Вокульський. — Мій набагато скромніший.
— Люблю таких!.. — сказав сутулуватий граф.
— Те-ек, — додав граф-англієць.
— Ці три мільйони становлять мій кредит і дають мені, як посередникові, дуже невеликий процент, — мовив Вокульський. — Але якби замість кредиту я мав стільки готівки, то вона давала б мені прибутку від п’ятнадцяти до двадцяти процентів або й більше. Отож це мусить зацікавити тих людей, які тримають гроші в банках за низький процент. Ці гроші пускають в обіг інші люди, а прибуток беруть собі. А я пропоную вам безпосередньо пустити ваші капітали в обіг і збільшити ваші прибутки. Я скінчив.
— Чудово! — вигукнув сутулуватий граф. — А чи не можна б ознайомитися з деталями?
— Про них я можу говорити тільки з моїми спільниками, — відповів Вокульський.
— Вступаю, — сказав сутулуватий граф і подав йому руку.
— Те-ек, — додав псевдоанглієць і простягнув Вокульському два пальці.
— Шановні панове! — озвався чисто поголений мужчина з групи шляхти, що ненавиділа магнатів. — Ви тут говорите про торгівлю ситцем, яка нас абсолютно не цікавить… Але, панове… — говорив він далі плаксивим голосом, — зате у нас є зерно в коморах, у нас є горілка на складах, і посередники наживаються на нас, — скажу одверто, — зовсім безчесним способом…