«Ілюстрована Історія України»
Шрифт:
Самі по собі се були дуже тяжкі заборони, а на ділї цензура ще додавала до того своєї пильности, і якийсь час українські книги не пропускали ся таки зовсім—хіба десь припадком, через недогляд.
Доходило до всяких сміховий: вичеркували українські слова з оповідань писаних по росийськи; веліли, щоб на концертах українські піснї співали ся словами перекладеними на росийську або французьку мову, і т. ин. Скоро одначе саме начальство київське і харківське звернуло ся до правительства з виясненнями, що заведені заборони занадто гострі і безпотрібно тільки дражнять громадянство. Через те зроблено було потім деякі полекші, дозволено українські представлення, хоч і з усякими обмеженнями (напр. в українських губерніях, що належали до київського генерал-губернаторства, українських вистав довго не дозволяли зовсім,
Все теки в отсих обставинах яка-небудь літературна чи громадська работа українська була неможлива і заборона 1876 року мала той наслїдок, що свідомійші і енергічнїйші Українцї з Росії переносять свою роботу до Галичини ще в більших розмірах, анїж в 1860 роках.
127. Українська робота на галицькім Грунті
Ще перед указом 1876 р. кілька тямущих Українців з Росії заходилося заснувати у Львові інституцію для розвою українського письменства і науки, щоб вона могла працювати тут свобідно, не знаючи цензурних утисків, для цїлої України; так виникло „Товариство імени Шевченка", засноване у Львові 1873 року. На зібрані гроші засновано при нїм друкарню для українських видань; але зібрано було грошей мало, так що довгий час прийшло ся ще сплачувати друкарню, поки вона стала на ноги і тотовариство могло роспочати власні видання—се стало ся тільки при кінцї 1880-х років. Потім громадка талановитих і енергічних людей— Мих. Драгоманів з кількома молодшими товаришами, покинувши через ріжні наклепи Україну, осіли ся в Женеві, і тут за помічю Українцїв з Росії повели виданнє журнала чи збірника „Громада", присвяченого українським питанням політичним і національним, і завязали близші зносини также з галицькою суспільністю. Декотрі Українцї знов приїздили і перемешкували довгий час таки безпосереднє в Галичині, розвиваючи більш або меньш живу літературну і політичну діяльність (Кулїш, потім Кониський, Нечуй й ин.).
Впливи сих Українцїв на галицькім грунтї йшли в ріжних напрямах: зовсїм в иньшім напрямі впливали напр. Драгоманів і його однодумцї, пробуджуючи українське громадянство Галичини до освідомлення народніх мас і організації боротьби за свої права, а знов в иньшім Куліш, Антонович, Кониський—стараючи ся сотворити більш прихильні обставини для розвою українського житя порозуміннєм з польськими владущими верствами. Але кінець кінцем всї сі ріжнородні впливи, весь сей приток духових сил, а по части—і матеріальних засобів з росийської України дуже зміцнив українське жите Галичини і богато йому причинив розвитку. Протягом 1870-х і 1880-х років українські народовці дуже зростають в числі і в силї. Почавши від роботи літературної та — видавання популярних книжечок та засновування читалень, вони переходять до політичної дїяльности, з малозначних громадок витворяють сильну партию, котра своєю енергією і духовою силою відтіснює на другий плян останки старих консерваторів та москофілів і надає тон і напрям житю галицьких Українцїв. Невважаючи на слабкі сили і засоби, в нїм почувала ся сила руху, енергія поступу і тому все живійше починає приставати до неї, і скоро народовці починають грати першу ролю в Галичині і на Буковині, невважаючи на поміч, яку партия москвофільська мала з Росії—далеко богатшу, ніж народовці від Українцїв.
З другого боку для України росийської Галичина з сього часу стає справді вікном на світ, що не давало їй заснути в темряві тодішніх заборон. Позбавлені можности скільки небудь свобідно обговорювати питання української політики, завдання і змагання її, росийські Українці користували ся для сього галицькими виданнями, котрі хоч і були заборонені в Росії, про те поширювали ся на росийській Україні досить значно. На галицькім грунтї, на галицьких відносинах, в галицьких виданнях ставили ся, випробовували ся й рішали ся ріжні питання соціальні, політичні, національні. Через те галицькі відносини викликали незвичайне заінтересованнє серед свідомійших росийських Українцїв. Не маючи можности у себе дома зайняти ся справами політичними і національними, вони якийсь час—можна сказати—жили галицькими подіями й інтересами, особливо з початком 1890-х років, коли між галицькими Українцями-народовцями зачала ся боротьба між більш уміркованими і більш поступовим, радикальним напрямом. І се давало користне доповненнє до культурних справ росийської України, заховуючи її від повної односторонности.
З початком 1880-х рр. в Київі на місце закритого географічного відділу вдало ся наладити науковий історичний орган „Кіевскую Старину" (1882), і коло нього згромадили ся наукові і культурні сили українські. Журнал вів ся по досить широкій програмі (росийською мовою), займаючи ся і етнографію, і мовою, і письменством; пізнїйше, з 1890-х рр. він мав часами й суспільну закраску, містив і українську белетристику. Для неї були тодї взагалі тїсні часи, бо хоч нїби то белетристику можна було друкувати, але цензура так пильно придивляла ся, шукаючи потайної крамоли, що дуже мала частина проходила через цензурне сито. Для широкої публіки, при недостачі книжок, мав велике значіннє український театр. Українські трупи почали ся з одної, але з часом множили ся, ставали все більш росповсюдненим явищем і невважаючи на убогість репертуару і невисокі прикмети більшости пєс (цензура театральна була незвичайно сувора), вони підтримували память народнього слова і любов до нього винародовленої міської людности. Осибливо
Найбільш прикре було, що унеможливлено не тільки всяку громадську і політичну діяльність, але й обговорюваннє таких питань. Етнографічні, язикові чи історичні студії не могли захопити цїлої суспільности, і найбільш живі й енергічні елементи зневажливо покидали українство, бо воно здавало ся їм якимсь застарілим романтизмом. Ішли в росийські партиї, де була хоч видимість якоїсь живійшої дїяльности, смілі завдання і гострий риск небезпеки, що завеїди вабить смілих, а не було всього того в культурницьких гуртках росийського українства. І се власне надавало особливу ціну галицьким справам: на галицьким ґрунті, бодай хоч посередно, через органи преси, через особисті звязки можна було брати участь в відкритій партийній борогьбі, в політичній і громадській роботі.
128. Політичний рух в Галичині в 1890-х рр
1890—5 рр. були поворотними роками українського житя Галичини. За вісімдесяті роки, як я вже сказав, народовецький український рух дуже поширив ся між галицьким громадянством, запанував над ним і як звичайне в таких обставинах буває—притягнув до себе богато народу нейтрального, що йде за тим напрямом, який бере гору, хочби внутрішнім своїм змістом він був йому навіть зовсім чужий. Разом з тим як український напрям виступав все показнїйше, на зверх, як сильна політична партия, та проторював собі дороги в ширші народнї маси, — в самій середині його мусїв зазначити ся певний розлом, через велику неоднаковість тих елементів, які спинили ся тепер під одною спільною фірмою українського народовства.
Елементи більш поступові, що хотіли йти далі в тїснім союзі з поступовими елементами росийської України і разом з ними—з поступовими європейськими напрямами, бажали на украліськім національнім ґрунті передбачні і економічні відносини в дусї справжнього демократизму і соціалізму. Елементи більш помірковані і консервативні, священики і урядники та иньші представники буржуазних верств (між Українцями дуже невеликих), прийнявши національну форму—народню мову і до певної міри — українські національні традиції, бажали під сек) зверхністю заховати старий зміст житя, консервативний склад відносин, панованнє української національної церкви (уніатськоі в Галичині) і релігійну правовірність. На сім грунті виникає досить різка боротьба, що й вела ся при живій участи і навіть під сильними впливами росийських Українців. Сблизо Драгоманів, хоч не жив ч жінчині, через гуртки своїх однодумцив, людей більш енергічних і здібних, вів галицьке громадянство в напрямі і впливи його на серед селянства все більше зростали.
Рішучим моментом було, коли більш консервативна частина народовців в 1890 р., не без впливів і участи декотрих росийських Українців, розірвала політичний союз з Москвофілами, з котрими разом виступала в галицьким соймі й австрийськім парляментї против Поляків і правительства, — а війшла в порозуміннє з правительством, чи краще сказати-галицьким намісником (гр. Бадені). Поступо війша частина галицьких Українців уже перед тим відлучила ся від більш консервативних народовців і стала формувати ся в осібну партию, під назвою „радикалів". Коли ж проголошений був новий союз народовців з правительством, сї радикали різко виступили против нього і повели дуже енергічну агітацію против такої „угодової" політики народовців. Опозиція їх була справедлива, бо на ділї сей союз з правительством мав бути союзом Українців з правлящою польською шляхтою Галичини, а властиво і не союзом, а відступленнем від боротьби з шляхетським польським панованнєм за ціну деяких національних уступок, дуже дрібних як на таку принціпіальну справу (одна українська гімназія, одна українська катедра р унїверситетї й таке иньше). Кінець кінцем проводирі народовців, розглядївши, куди веде їх сей союз, та й уступаючи нагиску громадської думки, розірвали сю спілку, сю„угоду", і при нїй зістала ся тільки невеличка Група консервативно-клерикальна.
Загал народовців рішив стати в рішучій опозиції до польського пановання і до центрального правительства, що віддавало Галичину Полякам на поталу, за те що вони підтримували правительство в парляментї.
За прикладом радикалів народовнї рішили також іти як енергічнїйше в нарід, освідомляти його політичне, загрівати до боротьби за свої права та орі-анїзувати до участи в політичнім житю і політичній боротьбі. З сього власне погляду вплив радикалів на галицьке житє був дуже важний, що він не давав народовцям пересувати ся на право, куди їх тягли консервативні й клерикальні елементи, а вів бодай середнею лїнїєю між сим консервативним і радикальним напрямом. В 1900 р. народовці навіть постановили формально злити ся до купи з радикалами, прийнявши поступові і соціальні домагання радикальної програми, заразом перейменували отсю обеднану партию на „національно-демократичну". Розуміеть ся, само приймленнє радикальної програми не зробило сих народовцїв справжнїми поступовцями, в дусї радикальнім; праві елементи не стратили своїх впливів і нераз потім аж до останнього часу тягнули до угодових порозумінь з правительством та польськими правителями. Але все таки лївійші елементи галицького українства стримували народовцїв від занадто різкого і відкритого маршу направо, до котрого тягнуло їх праве крило.