Іміджмейкер із Москви
Шрифт:
Вальс скінчився. Підвальський у цілковитій тиші розірвав конверт, пробіг очима по аркушеві, витримав добрячу паузу і поступово нарощуючи силу голосу, промовив речитативом:
– Гм-гм… Ну що ж, цей результат не можна вважати несподіваним. Більш того, усі серйозні політологи передбачали, що виборці округу проголосують за соціальну стабільність, ідеали демократії і наступність курсу реформ. Отже, набравши шістдесят відсотків голосів виборців округу, депутатський мандат завоював… – Підвальський зробив маленьку паузу, -…голова державної адміністрації Центрального району Анатолій Степанович Макогон! – урочисто завершив він оприлюднення остаточного результату виборів.
Широко розвівши
– Ну что, Артур, на сегодня все чудеса, кажется, закончились… Рассчитайте нас, пожалуйста… – сказав він, простягаючи бармену картку.
Бармен взяв пластикову картку «Каравай-банку» і почав здійснювати з нею необхідні маніпуляції у своєму електронному пристрої за барною стійкою. За хвилю він простягнув її іміджмейкеру і з професійною посмішкою повідомив:
– Извините господа, но эта карточка заблокирована.
– Как!!? – стривожено вигукнув Нестор Євграфович.
– Сейчас уточним… – промовив бармен і зосередився на моніторі зчитувального пристрою. – Конечно, заблокирована. Ведь это карточка «Каравай-банка», – так само професійно посміхаючись, сказав він. У політтех-нологів здивовано витягнулися обличчя.
Бармен почергово поглянув на своїх оторопілих клієнтів і вирішив розтлумачити ситуацію докладніше. Він присів на стійку позаду себе і запитав:
– Разве вы не слышали – Бабай еще три дня назад сбежал и вчера налоговая заблокировала счета всех его структур…
Артурчик, запинаючись від недобрих передчуттів, поцікавився:
– Н-но п-при чем здесь «К-каравай-банк»?
– А-а, так вы не местные! – похитуючи головою, промовив бармен. – У нас все знают, что главный банк Бабая был именно «Каравай». Он просто записал его на свою любовницу Ангелину Караваеву…
Ошарашені новиною, цілковито пригнічені політтехнологи розплатилися, витрусивши з кишень останні зім'яті гривні. Перебуваючи десь у прострації, іміджмейкер відчужено продекламував:
– Страшна украинская ночь…
Артурчик оговтався від жахливого чергового удару долі першим. Він узяв свого напівнепритомного шефа під лікоть і повів його на посадку.
Політтехнологи вийшли з будівлі аеропорта, де залишалася їхня виборча ніч, їхні світлі надії і сподівання. Останній день березня зустрів їх холодним непривітним світанком і, здавалося, мертвим льотним полем. Виснажені тривалими нервовими перевантаженнями і шоковані втратою усіх зароблених нелегкого творчою працею грошей, іміджмейкер з асистентом здолали шлях до літака мовчки у гнітючому настрої. Нестор Євграфович почав потроху приходити до тями, лише коли ступив разом з іншими пасажирами на трап літака. Політтехнологи підіймалися трапом останніми. Втомлено переставляючи ноги і похмуро вдивляючись кудись у вранішню далечінь, іміджмейкер філософськи зауважив:
. – Да, Артур Андреевич, это была ночь ужасов. Однако даже после самой страшной ночи рано или поздно наступает утро…
Раптом іміджмейкер помітив якусь галасливу юрбу, що вибігла на поле з будівлі аеро-порта. Політтехнологи мимоволі зупинилися, намагаючись – зі зрозумілих причин – роздивитися цей, на вигляд доволі агресивний натовп, який досить швидко наближався до їхнього літака. За кілька секунд політтехнологи вже змогли розпізнати лідера найближчого галасливого натовпу. Це був їхній клієнт-невдаха Симорозенко, який біг попереду, значно випереджаючи свою групу підтримки. І тут Нестор Євграфович з жахом побачив ще два натовпи, що услід за першим загрозливо і невблаганно наближалися з боку аеровокзалу. З усього було зрозуміло, що ці два натовпи очолюють двоє інших клієнтів-кандидатів – Сливка і Бабай. Люди, що бігли полем, розмахували обрізками труб, арматурними прутами та бейсбольними бітами. До політтехнологів долинали їхні грізні вигуки: «Ганьба!», «Зрадників на палю!!», «Смерть имиджмейкерам!», «Выбить ему мозги!» та інші. Асистент нервово заметушився: – Нестор Евграфович, кажется, ужасы продолжаются тут даже после третьих петухов!!! – спробував пожартувати помічник і знітився, упіймавши себе на думці, що його жарт невчасний і не смішний.
Іміджмейкер у розпачі дивився на юрбище і раптом, зірвавшись від нервового перенапруження, обурено вигукнув:
– Да это просто Хеллоуин какой-то!! Господи! Когда же окончатся эти разборки!?
– Ой, мамочка!!! – зойкнув Артурчик, миттєво змоделювавши в уяві ймовірний розвиток подій у найближчі три-п'ять хвилин.
Політтехнологи спохопилися і не змовляючись рвонули сходами до рятівних дверей літака. Вони відчайдушно розштовхували пасажирів, що підіймалися трапом попереду них. Але навіть у цю мить смертельної небезпеки іміджмейкер з асистентом примудрялися встигати вибачитися перед кожним пасажиром за стусани, потоптані ноги та вибиті з рук валізи – що, власне, віддзеркалювало глибину їхньої інтелігентності та висоту внутрішньої культури. Проте, інші пасажири, здебільшого, були неспроможні оцінити благородні прояви високих внутрішніх якостей Нестора Євграфовича і Артура Андрійовича, оскільки за ними (за іншими пасажирами) ніхто з обрізками труб не гнався. Принаймні цього разу. А тому реакція потенційних попутників політтехнологів на їхні щирі, нехай і лаконічні, вибачення була схожою: від матюків – до тумаків.
Втім, пори все, іміджмейкер з помічником за якихось 12 секунд вже віталися з красу-нею-стюардесою при вході до салону лайнера. Позаду них на трапі сварилися пасажири, частина з яких намагалася зійти на землю за своїми валізами, які попадали з трапу, а інші намагалися, врешті-решт, дістатися заповітних округлих дверей лайнера.
Тим часом Нестор Євграфович з Артурчиком вже швидко вмостилися на свої місця. Затамувавши подих, вони спостерігали через віконце за подіями біля літака, де три групи переслідувачів, злившись в одну і дещо стишивши ходу, рішуче наближалися до трапу.
«Об'єднані ворогуючі групи підтримки», ОВГП… – охрестив, за звичкою, іміджмейкер новоутворену коаліцію. Раптом увагу політтехнологів привернув шафоподібний здоровань – це був один із пасажирів, котрий першим збіг зі трапу і вже відшукав свій багаж, вибитий з його рук іміджмейкером чи асистентом. Побачивши оскаженілий натовп всього за 50 метрів від себе, здоровило миттєво відімкнув одну зі своїх валіз, дістав звідти новенький гранатомет і, зарядивши натренованим рухом заряд, націлив смертоносну трубу на розлючених галасливих і невихованих візитерів.
– Что, догнали, волчары позорные!! Врешь! – проревів озброєний пасажир так, що його почули навіть політтехнологи в салоні літака.
Бандитська зовнішність здорованя та його лаконічна емоційна фраза подіяли одразу. Натовп зупинився і завмер на місці від несподіваного повороту ходу подій. Жодна людина з «Об'єднаних ворогуючих груп підтримки» ні на мить не взяла під сумнів, що цей чоловік не жартує, він таки і справді вистрілить.
– Леху Жмеринского так просто не возьмешь!! Козлы! Считаю до двух: раз!… – попередив і, налаштовуючи приціл, одразу ж почав відлік озброєний гратометом пасажир.