Міфи Давньої Греції
Шрифт:
Багатьох померлих царів і героїв бачив в Аїді Одиссей, але не міг там довше затримуватися, бо боявся гніву могутньої Персефони. Отож він швидко повернувся до корабля, зіпхнув його у воду й відчалив від берега.
ОСТРІВ СИРЕН
Тільки — но на небо випірнула вранішня зоря, як Одиссей збудив своїх супутників, гребці дружно налягли на весла, і корабель помчав у відкрите море. Недалечко вже був острів Сирен, про який Одиссеєві оповідала чаклунка Кирка. Сирени були навжінками — напівптахами і своїми чарівними співами заманювали моряків, а тоді вбивали їх, як справжнісінькі хижаки. Все узбережжя їхнього острова засіяне було людськими кістками.
Одиссей, пам’ятаючи
Він дав товаришам розтоплений віск, і вони позаліплювали собі вуха, а самого Одиссея так міцно припнули до щогли, що він і поворухнутися не міг. Далі греки сіли на весла й погребли вперед. Ось уже й острів видно на обрії. Зненацька до Одиссеєвих вух долинув чарівний спів сирен. «Пливи до нас, Одиссею! — співали Сирени. — Жоден моряк нас не мине, всякого зачарує наш спів! Все ми знаємо, і ти можеш багато від нас дізнатися…»
Сирени так солодко співали, що Одиссей утратив розум. Він почав давати знаки товаришам, щоб мерщій відв’язали його й прямували до острова Сирен. Та вони, пам’ятаючи його застереження, тільки дужче його
припнули й почали щосили гребти геть від острова. Й коли вже острів Сирен зник на обрії, вони зважилися повиколупувати віск із вух і відв’язати Одиссея.
СЦИЛА І ХАРИБДА
Щойно проминув Одиссей страшний острів Сирен, як на його корабель уже чигала нова небезпека — чудовиська Сцилла і Харибда. Корабель був уже зовсім близько від Сицилійської протоки, яка в ті часи називалася Тринакрійською. Тут на одному березі в печері мешкала страшна потвора з дванадцятьма ногами, з шістьма головами, з трьома рядами гострих зубів у кожній пащі, яка називалася Сциллою. А на протилежному боці мешкало чудовисько Харибда, отож вузька протока поміж двох небезпечних берегів лякала Одиссея тим більше, що чаклунка Кирка попередила його: якщо корабель наблизиться до Харибди, загинуть усі моряки, а якщо до Сцилли — загинуть тільки шестеро з команди.
Але Одиссей нічого не сказав своїм супутникам, щоб не лякати, натомість наказав їм прямувати до Сцилли, а сам вихопив спис і почав виглядати потвору. Корабель швидко плив вузькою Сицилійською протокою. Вода бурунилася навколо скель, і здалеку добре видно було, як розлючена Харибда ковтає солону морську воду, намагаючись поглинути грецький корабель. На мить Одиссей забув про Сциллу, очі його з жахом зупинилися на протилежному березі, де пантрувала Харибда.
Аж тут із — за скелі на іншому березі потворна Сцилла вистромила шість своїх голів і, клацаючи жахливими пащеками, підхопила гострими зубами шістьох Одиссеєвих супутників. Тільки й мигнули в повітрі руки — ноги, тільки й зірвався зойк над Сицилійською протокою, але ревище моря вмить заглушило його. Одиссеєві супутники злякано налягли на весла — і нарешті проминули небезпечну протоку.
ОСТРІВ ТРИНАКРІЯ
Удалині показався острів Тринакрія, на якому бог Геліос — Сонце випасав свої череди. Сьогодні ми називаємо острів Тринакрію Сицилією. Одиссей згадав про віщування сліпого Тиресія в підземному царстві і почав благати своїх супутників не причалювати на острові, а швиденько проминути його. Проте греки були такі потомлені після небезпечної Сицилійської протоки, що й слухати не хотіли про дальшу дорогу.
Еврилох спрямував корабель до берега і пообіцяв Одиссеєві, що моряки перепочинуть тільки одну ніч і покріплять сили, а завтра на зорі знову вирушать у путь. Довелося
Але вночі могутній Зевс наслав на море шалену бурю, й моряки ледве дочекалися ранку, щоб завести корабель у тиху й безпечну бухту, аби його не побило хвилями. Цілий місяць буря не вщухала, й Одиссей не міг продовжити путь на Ітаку. Одного дня Одиссей пішов углиб острова, щоб на самоті попросити олімпійських богів послати нарешті його кораблеві попутний вітер. Він довго молив і благав олімпійців і сам незчувся, як заснув.
А поки Одиссей спав, Еврилох підмовив зголоднілих греків вкрасти кількох биків із череди Геліоса — Сонця й забити їх. Супутники послухалися його, зарізали кілька биків, частину м’яса принесли в жертву богам, а решту посмажили на вогні. Але німфи лісу швидко наскаржилися Геліосові — Сонцю, як учинили греки з його чередою. Геліос страшенно розлютився. Він помчав на Олімп жалітися Зевсу й почав навіть погрожувати, що більше ніколи не світитиме в небі ні смертним людям, ні безсмертним богам. Довелося Зевсові, щоб утихомирити Геліоса — Сонце, пообіцяти, що він жбурне блискавку в Одиссеїв корабель і спалить його дощенту.
А тим часом Одиссей прокинувся і побачив, що накоїли його супутники. Він звелів мерщій ладнатися в дорогу, і зовсім скоро судно готове було відчалити од берега. Та греки не змогли відплисти: здійнялася страшенна буря, яка не вщухала шість днів. Тільки на сьомий день вітрила підхопили попутний вітер, і корабель нарешті залишив острів Тринакрію.
Але біди греків насправді тільки почалися. Тільки — но земля зникла з очей, як Зевс наслав другу бурю, страшнішу за першу. Вода заливала корабель, він тріщав по швах. Зненацька ударила могутня блискавка — і розчахнула корабель навпіл. Усіх Одиссеєвих товаришів поглинуло море, а самому Одиссеєві на щастя вдалося зачепитися за уламок щогли і таким чином врятуватися. Хвиля погнала його у відкрите море через страшну Сицилійську протоку, де чатували Сцилла і Харибда, і тільки дивом Одиссеєві пощастило уникнути зажерливих пащек чудовиськ.
Дев’ять днів носило Одиссея морем на уламкові щогли, дев’ять днів мучився він без питної води. Але боги змилостивилися над ним, адже не з його вини нерозумні греки забили Геліосових биків, отож на десятий день Одиссея викинуло на берег німфи Каліпсо.
НІМФА КАЛІПСО
На десятий день щоглу, за яку з останніх сил тримався Одиссей, прибило до острова Огігія. Тут мешкала могутня чаклунка — німфа Каліпсо, дочка могутнього Океана. Каліпсо радо прийняла Одиссея у своєму чудовому гроті, зарослому виноградними лозами, з яких звисали стиглі грона винограду. На острові Огігія він не знав жодних лихоліть. Навпаки: Каліпсо прагнула одружитися з Одиссеєм, навіть обіцяла йому навзамін вічну молодість і безсмертя. Сім довгих років тримала вона Одиссея в ув’язненні, все ще сподіваючись, що він згодиться поєднати з німфою свою долю. Та Одиссеєві снилася рідна Ітака.
Нарешті войовнича Атена, яка покровительствувала Одиссеєві, дочекалася, коли на Олімпі не було Посейдона, і почала благати Зевса повернути Одиссея додому. Олімпійські боги довго радилися й кінець кінцем погодилися допомогти Одиссеєві дістатися Ітаки. Зевс одразу послав вісника богів Гермеса, щоб повідомити німфі Каліпсо волю богів.
Гермес увійшов у грот Каліпсо, коли чаклунка ткала золотим човником покривало з небаченими візерунками. Одиссея не було в гроті, бо він здебільшого блукав островом, мріючи про далеку Ітаку. Гермес передав Каліпсо рішення богів, і хоч як вона засмутилася, мусила скоритися. Вона розшукала Одиссея і повідомила йому, що відпускає його додому. «Одиссею, ходи зрубай кілька дерев і змайструй собі з них міцний пліт. Коли ти вирушиш на ньому в путь, я пошлю тобі попутний вітер».