Музиканти сміються
Шрифт:
Ось як про це згадує сам композитор в «Автобіографічній записці»: «Привели мене до Чеснокова… Знайшлося в нього якесь мізерне фортепіано. Сів він, сів і я. і все, що було у мене на серці гіркого, всю злість і обурення на все, що зі мною робиться, я вилив, вибиваючи це на клавішах отого інструмента! Я так гримів, що фортепіано ледь не луснуло під моїми ударами, і удавалось, що воно ось-ось розвалиться на двадцять чотири шматки. А втім, інструмент був найпідліший, і моїй злості не було меж. Чесноков, однак, терпеливо прослухав і відправився зі мною до обериоліцмеистера.
—
На гастролях у Відні Антону Рубінштейну довелося мати справу з неймовірно скупим антрепренером. Переговори про оплату концертів затягнулись. Тоді Рубінштейн заявив:
— Добре, я візьму вдвоє менше тієї суми, яку я звик одержувати, але й гратиму в два рази тихіше.
Композитор-початківець прийшов до Антона Рубінштейна і попросив дозволу програти йому дві свої п’єси. Рубінштейн погодився. Автор зіграв одну п’єсу і хотів був розпочати другу, та Рубінштейн хутенько
сказав:
— Дякую, шановний, не турбуйтесь, друга п’єса мені значно більше до вподоби, ніж перша!
Антон Рубінштейн не дозволяв своєму учневі Й. Гофманові навіть вдруге грати вже пройдений твір. Якось Гофман скромно запитав, чи не згодиться той ще раз його прослухати, аби перевірити: все він, Гофман, зробив гак, як радив йому маестро? А. Рубінштейн відмовився на тій підставі, що вдруге він скаже йому «зовсім інше».
Що ж, поради також треба економити!
Ганса фон Бюлова довго й марно умовляли диригувати новою виставою в Берлінському оперному театрі. Бюлов відмовлявся, бо новий твір був зовсім бездарний і його ставили лише тому, що авторові протегував сам кайзер Вільгельм II. Однак Бюлов змушений був скоритися.
На прем'еру диригент прибув зодягнутий, як на похорон, з чорною траурною пов'язкою на рукаві.
— Що трапилось? — спитали фон Бюлова стривожені музиканти. — Ви когось поховали?
— Поки що ні,— відповів диригент. — Але зараз ви побачите, як я буду ховати оцю оперу…
Під час оркестрової репетиції Ганс фон Бюлов закричав тромбоністові:
— Форте!
Коли музикант зіграв голосніше, диригент ще раз крикнув:
— Форте!
Так повторювалося декілька разів. Зрештою тромбоніст, у якого від дуття ледь не луснули щоки, признався, що голосніше він грати вже не може. У відповідь Бюлов спокійно йому пояснив:
— У цьому немас потреби, мій любий. Справа в тому, що з самого початку ви грали фортіссімо, а я вимагав від вас грати форте.
Цілковита протилежність
— Яка відмінність між гарним диригентом і поганим? — запитали якось у Бюлова.
— Бачите, гарний диригент партитуру тримає в голові, а поганий — голову в партитурі,— відповів Бюлов.
Один співак, що репетирував з Бюловим, постійно запізнювався на репетиції. Диригент тактовно, але не без іронії запитував:
— Оркестр і я, певне, приходять зарання, чи не так? Але одного разу співак прийшов своєчасно. Натомість oркестранти, які звикли вже його очікувати, розбрелися хто куди.
— Браво, — вигуискнув Бюлов, — нарешті весь оркестр з'явився згідно вашого розкладу.
Брамс був слабенький оратор. Після виконання його Першої симфонії влаштували банкет, на якому був присутній чеський віолончеліст і композитор Давид Поппер. Брамса попросили виступити, і він почав:
«Творити музику — дужо важка справа… Так, панове, творити дужо важко». Ці слова він повторив декілька разів, очевидно, не знаючи, що говорити далі.
Нарешті він сказав не без сарказму: «Наслідувати значно легше, однак про це може більш детально розповісти вам мій друг Давид Поппер».
Попнер підвівся і, посміхаючись відповів:
— Панове, мій друг Брамс стверджує, що я спеціаліст у наслідуванні: не знаю, чи це точно. Знаю лише, що єдиний композитор, якого варто наслідувати — до Бетховен. Однак про це мій друг Брамс може розповісти більш детально…
— Чому ви пишете таку журливу музику? Слухач хоче відпочити, повеселитися, піти з концерту в доброму гуморі. А ви? Напишіть що-небудь веселе, життєрадісне. І… продаж піде веселіш, — казав видавець молодому Брамсові.
— Спробую, — відповів композитор.
За декілька днів він прийшов у видавництво з величезним пакунком.
— Ну, що вийшло? — зустрів його видавець запитанням.
— Не знаю, — відповів Брамс і поклав перед видавцем ноти.
Новий твір починався так: «Весело іду я в могилу».
Один композитор-початківець звернувся до Брамса з проханням оцінити його твір. Брамс уважно переглянув партитуру, похитав головою, погладив бороду і, нарешті, добродушно запитав:
— Де ви купували такий гарний нотний напір?
Відомо, що Брамс високо цінував талант Йоганна Штрауса. Якось дружина Штрауса попросила його написати кілька рядочків в її сімейний альбом.