Музиканти сміються
Шрифт:
— Чому це — так просто? — в свою чергу здивувався Гендель. — 3 картоплею, овочами і ще, що там у вас знайдеться…
Перший концерт Генделя в Лондоні не мав успіху.
Це дуже стурбувало друзів композитора, але сам Гендель був спокійний:
— Не хвилюйтесь! — підбадьорював він. — У порожній залі музика звучить краще.
Генделеву
— Послухайте, — сказав Гендель, — щоб між нами не було скривджених, наступного разу ви напишіть оперу, а я її видам.
Якось Йоганн Себастьян Бах зіграв на органі одну із своїх прелюдій учневі, що прийшов його провідати. Учень не міг приховати свого захоплення чудовою грою маестро.
— А це ж зовсім просто. — перебив його учитель, — потрібно лише своєчасно ударяти по відповідних клавішах, а решту зробить сам орган.
Чеський композитор Франтішек Бенда — дуже доброзичлива людина, дізнавшись про приїзд до міста молодого, невідомого і, зрозуміло, бідного композитора. вирядився до нього додому, але господаря не застав. Тоді Франтішек Бенда залишив на дверях такий напис: «Добродію, красненько Вас прошу прийти завтра до мене на обід». Композитор-сердега не забарився. знайомство відбулося. Але Бенда дуже здивувався, коли й наступного дня він знову побачив за обіднім столом молодого невдаху… Так тривало два тижні, поки Бенда, добродушно посміхаючись, не запитав:
— Для мене дуже приємні ваші постійні відвідини, добродію, але я трохи здивозаний, коли ви дозволяєте це собі без запрошень.
— Ви мене повинні зрозуміти, вельмишановний пане, — заперечив гість. — Щодня, коли я повертаюсь додому, я читаю запрошення, написане вашою шляхетною рукою на своїх дверях. А стерти його я не можу, бо зберігаю як найдорожчий автограф. Тому самі подумайте, як же я маю не з'явитися до вас на обід: адже запрошення такої великої і поважної особи, як ви, — закон для бідного музиканта.
Коли знаменитий французький письменник, філософ і музикант XVIII ст. Жан Жак Руссо був у Фонтенбло на виставі своєї опери «Сільський чаклун», до нього підійшов якийсь вельможа і шанобливо сказав:
— Дозвольте, пане, зробити вам комплімент.
— Будь ласка, якщо він гарно складений, — відповів Руссо.
Знічений вельможа мовчки пішов геть, а друзі стали дорікати Руссо:
— Як ви йому відповіли!
— Цілком слушно, — заперечив той. — Хіба є на світі щось жахливіше за незугарний комплімент?
Одразу по смерті Людовіка XV його наступник, нудьгуючи на концерті, наказав закінчити його раніше і оголосив:
— Доволі з нас музики!
Один з оркестрантів сказав своєму сусідові:
— Друже, яким жахливим буде нове царювання!
І він не помилився.
Французький історик і письменник XVII–XVIII ст. Фонтенель написав оперу і в ній, обурюючи святенників, вивів хор жерців. Архієпіскоп паризький вимагав зняти цей номер. Фонтенель відповів:
— Я ж не чіпаю його попів, хай і він не чіпав моїх.
Один дуже багатий та знатний вельможа написав оперу і показав її Христофорові Глюку.
— Ну, що ж, вельмишановний пане, — сказав Глюк, ознайомившись з партитурою, — опера непогана, але для того, щоб це був шедевр, вам бракує бідності.
Композитор Фелікс Мендельсон був онуком філософа Мойсея Мендельсона. Доживши похилого віку, батько композитора бурчав:
— Коли я був молодий, мене називали «сином філософа Мендельсона», а тепер, коли я старий, ніхто мене інакше не зве, як «батько музиканта Мендельсона».
Бомарше, що чудово грав на арфі, якось було запрошено до двору французької королеви. Під час виконання він, природно, сидів на дзиглику, тоді як ніхто з вельмож ще не мав честі сидіти в присутності королеви. Один з цих «державних мужів», пригадавши, що батько Бомарше був звичайний собі годинникар, запитав з явним викликом:
— Скажіть, пане Бомарше, скільки може коштувати такий годинник?
Бомарше взяв годинника, підніс до очей і… несподівано випустив з рук. Скалки бризнули вусебіч.
— Ви погано виховані, любий, — процідив крізь зуби вельможа.
— Гадаю, що в цю хвилину ми з вами відчуваємо однаковий жаль від того, що мій батько не передав мені свого досвіду. Чи не так? — спокійно відказав Бомарше.
До старого віденського капельмейстера прийшов молодик і, простягаючи конверт з листом від свого вчителя музики, соромливо попросив навчити його контрапункту.
Капельмейстер розірвав конверт і прочитав: «Подавець цього — нікчемний фантазер, який вбив собі в голову, що може зробити переворот у музиці. Він зовсім не має хисту. І, звичайно, за все своє життя він не створить нічого путнього. Ім’я йому — Йозеф Гайдн».
Капітан одного корабля далекого плавання прийшов до композитора й запитав:
— Ви пан Гайдн?
— Так, — відповів композитор.
— У такому разі,— сказав капітан, — прошу вас написати марш для моїх матросів, щоб трохи підбадьорити їх. Я заплачу вам тридцять гіней, але марш я маю одержати сьогодні ж, бо завтра відпливаю до Калькутти.