Музиканти сміються

Муха Антон Иванович

І нині актуально

До Россіні прийшов молодий композитор і запросив оцінити його новий твір. Россіні уважно переглянув партитуру і сказав:

— Що ж, у вашому творі є і чудесне, і нове. Але тільки… те, що чудесне, — не нове, а те, що нове, — не чудесне.

Найлегший шлях

Розповідають, що Россіні любив поспати і часто писав музику в ліжкові. Одного разу він мусив

терміново закінчити арію для головної героїні в новій опері. Блаженно розлігшись, мурмочучи щось собі під ніс, він засівав нотний аркуш дрібними нотними значками. Арія майже готова… Та раптом нотний аркуш вилетів з рук і впав на підлогу.

Вставати з ліжка не хотілось. Не довго думаючи, Россіні взяв зі столика, що стояв поруч, чистий листок паперу і… написав зовсім нову арію, що нічим не поступалася попередній.

Пожартував

Россіні був у вітальні барона Л. Сорді. Сюди ж запросили і Альфреда де Мюсее, щоб він прочитав новий свій вірш «Не забувай». Тоді Россіні, який мав феноменальну пам'ять, вирішив пожартувати з поета і нібито ненавмисне запитав:

— Чий це вірш? Ніяк не пригадаю автора!

— Ваш покірний слуга, — відповів Мюсее.

— Та облиште, — лукаво сказав Россіні,— я ж цю поезію ще в дитинстві знав напам'ять, — і без найменшої запинки, слово в слово, повторив тільки що почуте.

Умовила…

Россіні обідав в однієї дами, яка була настільки скупою, що він піднявся з-за столу зовсім голодний. Господарка люб'язно посміхаючись сказала:

— Дуже хотілося б, щоб ви коли-небудь ще раз пообідали в мене.

— З задоволенням, — відповів Россіні,— хоч зараз.

Благородний намір

Слухаючи в неаполітанському театрі опору маловідомого композитора, Россіні несподівано дістав з кишені аркуш нотного паперу і швидко почав щось записувати.

— Що ви пишете, маестро? — поцікавився сусіда.

— Ось цю арію. Мила мелодія! Для цієї опори вона занадто гарна. А я саме зараз пишу оперу, і мені здається, що можу надати цим милим дамам, — Россіні лукаво підморгнув, — дрібненьким нотам на папері — більш вишукане товариство.

Незважаючи на жертви

— Сіньйоре Россіні,— сказав якось композиторові директор Неаполітанської консерваторії,— ви занапастили усіх моїх учнів.

— Як же це трапилось? — здивувався Россіні.

— Вони всі наслідують вас.

— Цей пресумний випадок не робить честі вашому педагогічному досвідові, маестро, серйозно відповів Россіні.— Учні повинні наслідувати свого вчителя, чого б це їм не коштувало!

Недогляд колекціонера

Приятель Россіні розповів знаменитому композиторові, що один його знайомий колекціонує знаряддя тортур.

— Цікаво, чи є в цій колекції фортепіано? запитав Россіні.

— Ні.

— Отже, в дитинстві він не вчився на ньому грати!

Не за призначенням

Після смерті Джакомо Мейєрбера його небіж звернувся з проханням до Россіні, щоб той вислухав створений ним жалібний марш, присвячений пам'яті покійного дядька.

— Ну, як? — запитав автор маршу.

— Що вам сказати? — задумався Россіні.— Гадаю, було б набагато краще, коли б ваш дядько створив жалібний марш на вашу честь.

Непорозуміння

Антрепренер Россіні приніс композиторові газету з рецензією і зауважив:

— Тут мовиться, що ви не ладнаєте з теорією.

— Звичайні світські плітки, — засміявся Россіні.— Єдина дама, з якою я ніколи не дозволю собі посваритися це теорія.

Чудесний дует

У 1821 році під час карнавалу в Римі увагу публіки привернула група мандрівних музикантів. Особливо виділялась комічна пара — неприродно товстий мужчина і худа жінка. Вони віртуозно грали на гітарах, а їх супутники співали пісеньку:

Ми сліпі й родились ми Жити для страждання. Веселітесь і не лиште Нас без подаяння.

Публіка не могла зрозуміти: звідки у мандрівних музикантів така майстерність?

Жодна душа так і не здогадалася, що мужчина був не хто інший, як Джоаккіно Россіні, а жінкою вирядився Нікколо Паганіні…

Сумирний Отелло

Коли опера Россіні «Отелло» вперше появилася на сцені, значна частина публіки виявилася непідготовленою до сприйняття цього твору. Особливе невдоволення викликала розв'язка. У деяких театрах фінальну сцену опери змінили. Саме тоді, коли Отелло заносить свій кинджал над розпластаною Дездемоною. щоб умертвити її, бідна жертва вигукує:

— Що робити, нещасний? Я не винна!

— Не винна?! Це правда?

— Так, присягаюсь на цьому! — відповідав бідна дружина. Тоді Отелло бере Дездемону за руку, виводить її на сцену і співає з нею любовний дует, запозичений з іншої опери Россіні.

В опері, як і в житті, правді важко пробити собі шлях!

Приємна зустріч

Біографи Шуберта зазначають, що великий австрійський композитор байдуже ставився до своїх творів: те, що було написане, втрачало для нього інтерес.

Якось відомий австрійський співак Йоганн Фогель показав Шубертові одну з його недавніх пісень, транспоновану копіювальником, Переглянувши ноти, композитор вигукнув:

— Славна пісенька! Хто її написав?