На каравелі "Улюбленець Нептуна"

Росін Веніамін Юхимович

А тим часом змовники обговорювали далі свій план.

— Ти добре придумав, — повернувшись на своє місце, казав Педро. — О свята Мадонно! Як я чекаю того дня, коли поряд із Кривим повішу і герцога!

— З малим герцогом треба бути особливо обережним, — застеріг астролог. — Він до біса хитрий. Не знаю, в якому університеті його навчали, та тільки видно з усього, що в нього блискуча освіта.

І Гуго розповів Педро про ліки від зубного болю, про чарівні палички, які самі займаються.

— Може, нам краще його не чіпати? Він, мабуть, знає чорну магію! — стурбувався Педро.

— Хай знає, я його не боюся. Ми з тобою вже півроку плаваємо разом, і ти мав нагоду пересвідчитись, що я можу заткнути

за пояс будь-якого чародія. Не турбуйся, хлопчиська я беру на себе. Є в мене такий порошок… — зловтішно хихикнув Гуго. — Бугая за хвилину з ніг звалить, не те що людину… Ну, здається, про все домовились, — підбив підсумок алхімік. — Бувай здоров!

Але Педро все ще топтався на місці. Федя збагнув це по хвилинній паузі, що сталася в балачці змовників. Певно, бородатий матрос не все вияснив, чого хотів. “Чому ж він не йде? Що хоче він іще сказати?” — думав Кудряш.

Нарешті Педро рушив до дверей. Вже біля самого виходу, він круто повернувся й несподівано сказав:

— Гаразд, мені потрібна каравела… Ну, а ти, Гуго, чого хочеш? Навіщо тобі бунт? Хіба тобі погано у Дієго?

Алхімік не чекав цього запитання і на мить розгубився. Зібравшись з думками, він якомога спокійніше відповів:

— У мене від тебе таємниць немає, сам знаєш. На твоє питання відповім просто. У Дієго мені й справді непогано, тільки ж він тримає мене, як пташку в позолоченій клітці. Навіть на берег не відпускає… Боїться, що втечу. Він тільки й чекає того дня, коли я знайду філософський камінь і зможу добувати золото з морської води. Тоді йому начхати на мене — вже він знайде спосіб, як відрядити мене до пращурів… Та я й сам, признатися по правді, не забарюся залишити корабель. Моя мета така: ти стаєш капітаном, даєш мені пару тисяч суельдо і висаджуєш на берег… З мене вистачить, я зможу нарешті добудувати свій вічний двигун…

Педро лишився задоволений таким поясненням і вже було взявся за ручку дверей, коли Гуго дав йому останню настанову:

— Пам’ятай, що нас із тобою не повинні бачити разом. Нам не слід розмовляти між собою в присутності інших… Коли я побачу, що все готово і можна розпочинати виступ, то у верхньому правому кутку дверей своєї каюти намалюю вугіллям кружечок з двома крапками. Це буде знак того, що ти негайно мусиш з’явитися до мене…

В каюті запанувала тиша. Потім алхімік обережно прочинив двері і виглянув, чи немає кого поблизу. Переконавшись, що кругом спокійно, він випустив Педро.

Лишившись на самоті, астролог кілька хвилин нервово міряв каюту вздовж і впоперек. Трохи заспокоївшись, він усівся в крісло і непомітно для самого себе став розмірковувати вголос:

— Поки що все йде гаразд, як я й сподівався… Скоро збудуться мої мрії… Мета зовсім близько… Тільки раз мені пощастило підгледіти, що везе в своїй скрині цей клятий купець, і відтоді не можу заспокоїтись… О, я помітив усе, що там було! Які персні, оздоблені діамантами. А серги, кулони, медальйони, браслети! Скільки там золота… А які чудові перли… Цей йолоп Педро вирішив, що всі багатства дістануться йому, що за жменю суельдо я стану ризикувати власною головою! Тільки б пощастило збунтувати команду, а там уже я швидко з ним зведу рахунки. Дві-три краплі в кубок вина — і катай, Восьминоже, на дно — рибок морських годувати… Все, все має бути моїм! І буде, буде! Нема дурних, ділитися я ні з ким не збираюсь… Всіх круг пальця обведу…

Не знав Гуго, що й у Педро був свій план захоплення корабля. Той теж не бажав ділитися ні з ким скарбами Дієго. В голові Педро один по одному з’являлися все страшніші й підступніші задуми, як знищити алхіміка…

Сидячи тихенько за скринею, Федя здогадувався й про те, чого не почув у каюті, що змовники приховали один від одного. Важко сказати, хто з них був віроломніший

і підступніший. Обидва вони, не замислюючись, могли вчинити яку завгодно підлоту, піти на будь-який злочин, тільки б здобути владу, стати володарями золота…

Розділ дванадцятий

На чиєму боці стерничий?

Гуго, певно, ще довго сидів би в кріслі, обмірковуючи деталі задуманого ним бунту. Але раптом двері відчинилися і з’явився капітан.

В алхіміка затремтіли руки, коли він вгледів несподіваного гостя, на чолі виступив рясний піт. Поява капітана страшенно налякала страхополоха Гуго. Йому здалося, що Дієго прийшов не просто так, що змову розкрито. Можливо, Педро, рятуючи свою шкуру, зрадив його?.. Астролог уявив собі на мить, як тугий зашморг здушив його шию, очі полізли з орбіт. Він уже хотів було кинутись на коліна і благати помилування, але ноги не слухались його, а язик неначе прилип до піднебіння…

В напівмороку капітан не розгледів стану свого підневільного. Втягнувши в себе повітря, він зморщив носа і пробурчав невдоволено:

— Ну й пахощі ж у тебе! Ходімо до мене зіграємо в кості…

Збагнувши, що страхи його марні, алхімік швидко опанував себе і підвівся з крісла.

— Ваша милість, — улесливо мовив він, — я не знаходжу слів, щоб передати свою сердечну подяку за виявлену мені увагу. Ваша прихильність сповнює невимовною радістю моє старе серце. Я щиро вдячний, що ви не погребували переступити поріг моєї скромної келії. Вважаю за велику честь для себе зіграти з вами в кості… Ви, як завжди, маєте рацію, дон Дієго: повітря в мене справді тяжке. Щойно я скінчив дослід. — І алхімік, розчинивши вікно, слідом за капітаном вийшов із каюти.

Федя полегшено зітхнув. Нарешті він залишився сам. Хлопчик, не гаючи ні хвилини, вибіг би з каюти, в якій стільки довелося пережити, але почуття обережності стримало його. Він боявся, що Гуго може раптом повернутися, і тому ще хвилину-другу сидів у своїй схованці.

Цього часу було досить, щоб поспіхом оглянути помешкання алхіміка. На столі, поряд із пісочним годинником, у спеціальних підставках, стояли великі й малі колби, повні різноколірних рідин. На полицях уздовж стін було чимало пробірок, лійок, різних пляшечок, глеків, чудернацько зігнутих металевих і скляних трубок. Біля вікна стояли жаровня, тигель, чималий мідний таз, двоє барил. Тут же знаходилась велика бронзова ступка. В кутку купою лежали згортки пергаменту. До стелі на спеціальному гачку були підвішені терези…

Коли на думку Феді небезпека минула, він поволі розправив свої задерев’янілі ноги й руки і вишмигнув із каюти. Палуба була порожня. Присівши на в’язку канатів, Кудряш замислився. Тепер усе було зрозуміло: Гуго й Педро готують змову. Вони збираються збунтувати команду, вбити капітана, а його, Федю, отруїти. Тепер потрібна особлива пильність: усе обертається дуже серйозно… Досі про змову знає тільки він. Що ж робити далі?

Федя страшенно шкодував, що на каравелі йому ні з ким порадитись. Багато б він дав за те, щоб хоч протягом кількох хвилин поговорити з батьком або із Всеволодом Петровичем. Та нічого не вдієш — треба шукати виходу самому… Звичайно, найпростіше розповісти про все капітанові, тим паче, що той запідозрює Педро і наказав Доменіко стежити за ним. Але тоді головний організатор змови — Гуго — залишиться осторонь. Хитрий і підступний ошуканець обплутав капітана, за допомогою всяких нісенітниць заручився його довір’ям, задурманює йому голову різними гороскопами й користується його невіглаством як йому заманеться… Цей пройдисвіт Гуго, посилаючись на розташування зірок, може в чому завгодно переконати капітана… Як довести капітанові, що Гуго зрадник, коли алхімік може викрутитись із будь-якого становища та ще й звести на Федю наклеп?