На каравелі "Улюбленець Нептуна"

Росін Веніамін Юхимович

“Що зараз роблять Гуго й Педро? — подумав він. — Треба негайно знайти Ніанга і розповісти йому про все…”

Зіславшись на голод, Кудряш поспіхом залишив стерничого.

Розділ тринадцятий

Ліворуч по носі “португалець”!

Розшукуючи Ніанга, Федя обійшов усю каравелу. Негра ніде не було. Залишалася лише капітанська каюта. Звідти долітали збуджені вигуки, розкотистий сміх, прокльони. Кудряш відчинив двері й побачив Дієго, алхіміка, Доменіко, Луїса та Ніанга, що слугував їм.

Стіл

був заставлений олив’яними кухлями і глеками з вином. З одного боку столу капітан і Гуго кидали кості. Гравці були у піднесеному настрої. Обличчя Дієго розчервонілось від напруження, алхімік же був ще блідіший, ніж звичайно. Біля кожного з гравців лежали купки золотих монет.

Глядачі бурхливо реагували на гру. Голосніше за всіх кричав темпераментний Габріель. Стоячи за спиною капітана, він за кожним вдалим кидком Дієго підскакував, плескав себе долонями по боках і підсміювався з Гуго. Коли ж хазяїн програвав, кок стогнав, хапався за голову, пускав очі під лоб, не забуваючи однак попросити в Ніанга черговий кухоль вина.

Веселу гру обірвала несподівана поява боцмана, що, важко відсапуючись, кинув з порога:

— Ліворуч по носі “португалець”!

— Усі на палубу! За мною! — похапцем, сунувши в кишеню вигране золото, наказав капітан.

Він перший вибіг з каюти.

Слідом за ним, тримаючи в руках пістолети, кинулись Доменіко і Габріель. Гуго, збентежений несподіваною звісткою, тремтячими руками став збирати монети у шкіряний гаманець. В ту ж мить почулася голосна команда капітана:

— Додати вітрила! Змінюй галс, іржавий якір тобі в бік! Курс на північ і чверть на північний захід! Забирайся геть, брудна каналія! Франсіско, ставай за стерно!

Каравела різко нахилилась. Монети сповзли зі столу і з дзенькотом розкотилися по підлозі. Повзаючи на колінах, алхімік став їх збирати. Луїс не забарився з допомогою.

Скориставшись з того, що Гуго забрався під ліжко, конопатник схопив з підлоги й поспіхом сховав до рота дві золоті монети.

Помітивши це, хлопчики тільки перезирнулися.

Залишатися далі в каюті Луїс, очевидно, не мав бажання, тому що, хитро блиснувши своїми маленькими очицями, вигукнув:

— Час на палубу! А то Кривий… — не договоривши, він мерщій зник за дверима.

Гуго все ще повзав під ліжком. Поспішати йому було нікуди; він навіть радів, що випадок давав змогу лишатися в каюті якомога довше й не брати участі в побоїську, яке ще невідомо чим скінчиться.

Зате хлопчики більше залишатися в каюті не могли. Їх, немов магнітом, тягло на палубу — на власні очі побачити справжній морський бій. Федя вирішив, що він іще матиме час, щоб розповісти Ніангу про змову, порадитись, як упередити бунт. Тепер же, схопивши друга за руку, він мерщій вибіг із каюти.

Каравела нагадувала стривожений мурашник. Сюди й туди бігали люди — всі готувалися

до бою. Матроси одягали лати, кольчуги, натягували шоломи, хапали сокири, абордажні гаки, метальні списи. Хлопчики ледве впізнали Габріеля — так змінився він, натягнувши на себе блискучі лати. Вимахуючи абордажним гаком, кок закричав:

— Зараз намнемо боки цим ліссабонським пацюкам! Хай знають, як воювати з іспанцями!

Біля бізань-щогли голий до пояса високий матрос у червоній хустці намагався натягти на товстуна-конопатника лати, без сумніву тісні для нього. Бідолаха Луїс тільки важко дихав, як риба, що її хвилею викинуло на берег. Матрос лаявся:

— Тобі, Тюлень, ченцем бути, а не моряком! Забирайся геть у свій трюм! Від тебе все одно користі, як із цапа молока…

Луїс став виправдовуватись, але матрос у хустці більше не слухав його і поспішив на ніс каравели.

Гармаші вже стояли біля гармат готові до бою. Кілька матросів, обливаючись потом під промінням пекучого сонця, бігцем підносили з трюму до гармат свинцеві й кам’яні ядра, порох…

Боцману здалося, що матроси підносять боєприпаси надто повільно, і він підганяв моряків, не скуплячись на лайки й прокльони.

— Швидше ворушись! — хрипко кричав Луїс. — Давай, давай!.. Король Іспанії ваших заслуг не забуде!

Альфонсо, який не визнавав лат, що стримували рухи, стояв у своєму звичайному вбранні. Видершись на ванти, він погрозливо вимахував толедським клинком і, люто блимаючи білками очей, щось відчайдушно вигукував. Однак голос його тонув у неймовірному галасі, що панував на палубі.

Високий моряк, який допомагав Луїсу одягати лати, вже встиг натягнути на себе кольчугу. Він стояв біля борту й незважаючи на те, що до португальського корабля було ще далеко, стріляв із пістолета, ще більше посилюючи хаос, який здійнявся на палубі.

— На якого дідька стріляєш?! — підбіг до матроса боцман і, не роздумуючи, вліпив йому ляпаса. — На вас, чортів, пороху не настачиш!

Хлопчики намагалися підійти до підвітряного борту, де мав бути португальський корабель, який досі їм не щастило побачити, але гармаші відігнали їх.

— Ходімо краще на корму, — запропонував Федя.

— З носа видніше, — несміливо заперечив Ніанг, що не звикся ще з думкою, ніби Федя його рівноправний товариш.

— Як ти не можеш зрозуміти, що там змовник! — шепнув Кудряш на вухо Ніангові, й показав на Педро, який метушився серед матросів, готуючись до бою.

Скориставшись з того, що в цю гарячу хвилину ніхто не звертав уваги на хлоп’ят, Федя відвів негра до камбуза й розповів йому все, що вдалося почути в каюті алхіміка.

Ніанга дуже налякала ця розповідь. Він боявся за Федю — першу білу людину, що так тепло, по-дружньому поставилась до нього. Ніангу було жаль товариша, який наражався на смертельну небезпеку.

— Вони вб’ють тебе!.. — схвильовано прошепотів негр, коли Федя скінчив.

— Нічого, — заспокоїв його Кудряш, — ми їх виведемо на чисту воду. Адже ти мені допоможеш?