На каравелі "Улюбленець Нептуна"
Шрифт:
А капітан вів своє:
— Тільки такий бовдур, як Восьминіг, не зміг допетрати, що перед ним син герцога або князя. Хто з вас бачив, щоб звичайний хлопчисько мав стільки нагород, як він?
Дієго ткнув пальцем у Федині груди, на яких виблискувало емаллю з десяток різних значків, що їх хлопчик полюбляв носити. Був тут і значок добровольця протипожежної охорони, і БГТО, і юного туриста, і спортивних товариств “Спартак”, “Динамо”, “Іскра”… Правду кажучи, Федя нерідко й сам не знав, що мали означати ті чи інші значки. Та що поробиш? У кожного є своя слабина. Один
Проте йому і на думку не могло спасти, що вони справлять таке враження на Дієго!
— А ця пурпурна хустка на шиї, — казав далі капітан. — Погляньте на панталони — вони ж із найтоншого сукна! А де вам ще доводилося бачити такі застібки на куртці і пряжки на черевиках?.. Це не одежа безпритульного пеона, так одягаються тільки короновані особи… Та що казати про дурня Восьминога! Жоден із вас не змикитив, яка знатна особа потрапила на наш корабель. Дармоїди, живете в шістнадцятому столітті від Різдва Христового! Скільки ж вас, ослів, можна вчити?..
Матроси мовчали, ніби школярі, що не підготувалися до уроку. Федю страшенно вразили слова капітана. Йому здавалося, що це сон, він не вірив власним вухам. Як?! Невже й справді здійснилося його бажання і він потрапив у ту епоху, про яку так багато читав? Щоправда зустріли його тут не зовсім привітно, та це ж, певно, просто від непорозуміння… Мине небагато часу, і всі переконаються, що він справжній моряк…
“Але як же все-таки могло статися, що я опинився в шістнадцятому столітті?! — намагався збагнути Кудряш. — Можливо, я сплю, а може, в мене галюцинація, і все це тільки мариться?”
У відчаї хлопчик прикусив собі язик і ледве не скрикнув від болю. Сумніву не було. Він на справжній середньовічній каравелі, серед іспанських моряків, відчайдушних, хоробрих людей, про яких написано так багато…
Несподіваний здогад, мов блискавка, сяйнув у голові. “Казковий птах у підземеллі фортеці! Ось де секрет! Дзьоб, звичайно ж, потайний важіль. Схопившись за нього, я змусив діяти механізм якоїсь дивовижної машини… А цифри XIX, XVIII, XVII, без сумніву, означають не що інше, як століття, повз які мене проносила машина… Її, очевидно, винайшов генуезький учений, та з якихось причин цей чудесний винахід лишився невідомим для історії…”
— Юний герцог мій бранець, — владно мовив капітан. — Жодна волосинка не повинна впасти з його голови. Хто зачепить герцога хоч пальцем, матиме справу зі мною. Альфонсо, зніми вірьовки!
Альфонсо, а за ним і товстун конопатник кинулись виконувати наказ. Заважаючи один одному, вони поспіхом розв’язали Феді руки, зняли з шиї петлю.
Кудряша здивувала поведінка Альфонсо. Щойно він охоче допомагав Педро чинити розправу над ним, Федею, а тепер цей височенний на зріст моряк у зеленій хустці, з важким срібним хрестом на грудях, по-дружньому посміхався, кумедно морщачи свій плескувато-широкий ніс.
— Ковток доброго кастільського вина, — хрипко вимовив Альфонсо, протягуючи хлопчикові баклагу, — ще ніколи нікому не зашкодив…
На обличчі матроса
— Ваша високість, — покірним голосом шепнув Феді на вухо конопатник, — коли повертатиметесь додому, візьміть із собою нещасного Луїса. Я буду вірним слугою…
Стоячи поряд із капітаном, Федя не знав, як йому бути далі. Ясна річ: капітан каравели помиляється, вважаючи його за герцога. Адже Федя ніколи навіть у вічі не бачив цих герцогів і князів. Тільки в книгах про них читав. Його тато не якийсь там вельможа, а інженер-технолог на заводі… Тато, мама, сестричка… Чи доведеться ще коли-небудь зустрітися з ними?.. Федя відчув, як на очі йому мимоволі навертаються сльози.
Та роздумувати довго не доводилось. Треба було негайно вирішувати, що чинити далі. Сказати правду про себе Федя не міг; він був певен, що, збагнувши свою помилку, Дієго віддасть його на розправу Педро. Тоді вже рятунку не буде… Та й які тут можуть бути вагання! Адже проникали герої громадянської війни Котовський, Дундич, Пархоменко у середовище ворогів, видаючи себе за їхніх спільників… А невловимий розвідник Кузнецов, про якого він читав у книзі “Сильні духом”! Ходив же він по Львову в мундирі гестапівця… Отже, вирішено: нехай його вважають за герцога, навіть за сина самого короля, якщо їм це так до вподоби, — Федя не стане їх переконувати в протилежному. Тепер не час…
Розділ шостий
Алхімік і його гороскоп
Педро, який нерухомо лежав на палубі, застогнав. Однак ніхто не звернув на нього уваги. Охаючи й підтримуючи руками голову, бородатий матрос підвівся, обперся спиною об щоглу, на якій ще кілька хвилин тому збирався повісити Федю.
Відкривши баклагу, Педро кілька разів ковтнув із неї. Вино, очевидно, повернуло йому сили, і він, вихопивши з піхов криву турецьку шаблю, з прокльонами кинувся на капітана, що стояв відвернувшись.
Федя з жахом заплющив очі. Він уявив собі, як падає на палубу відрубана голова капітана, як потім розбійник Педро повернеться до нього, Феді, щоб поквитатися за все…
Але бородач не встиг опустити шаблю. Його руку схопив рябий матрос. Кисть у Педро миттю побіліла, ослаблі пальці випустили шаблю. Вона впала, брязнувши, на палубу.
Капітан повільно повернув голову. Хоч йому щойно загрожувала смертельна небезпека, однак жоден м’яз не ворухнувся на його суворому обличчі.
— Я твій боржник, Доменіко, — тихо мовив Дієго.
— Вважаю для себе за честь зробити послугу вам, — відповів моряк.
— Ми з тобою не один рік плаваємо по морях-океанах, і ти знаєш, я не забуваю послуг. Відпусти цього боягуза, що, мов шакал, напав ззаду на свого капітана.
Як тільки рябий матрос відпустив руку Педро, той упав навколішки перед Дієго, вимолюючи помилування. Схлипуючи й розвозячи сльози по брудному обличчю, він голосив:
— Клянусь Мадонною, в усьому винен цей клятий хлопчисько! Прости! Прости, мій капітане! Благаю тебе!..