На розпутті
Шрифт:
VII
У слободі Костівці було тільки двадцять п'ять хат,- тим Демид знав усіх костівців, а вони його. І ні разу він не бачив, щоб який костівець держав у руці книжку. А се того, що на всю слободу був тільки один письменний - Охрім. Він вивчився читати якимсь дивним способом, наймитуючи ще замолоду в дяка в Радівці, а писати й зовсім не вмів. Був одначе досить звичною особою на слободі - найбільше, як
– Хороша книжечка,- казав він,- треба почитаться.
І, послинивши чорний палець, він силкувався перегортати картки. Але пальці, задубівши на повсякчасній роботі, не слухались Охріма, не гнулись, і тільки після довгих труднацій картка, нарешті, перегорталася, і Охрім починав читати:
"Грамматика єсть руководство к правильному словоупотреблению в разговоре й письме. Грамматика разделяется на 3 отделения, кои суть сии: первое: словопроизведение, изьясняющее, коим образом слова составляются в речи. Второе: словосочинение, изьясняющее, коим образом слова совокупляются..."
Охрімова жінка (дітей у їх не було) тихенько сідала трохи Далі від чоловіка на лаві і, підперши щоку рукою та журливо похитуючи головою, слухала чоловікове читання.
– Хороша книжечка!
– казав Охрім, дочитавши перший бік і починаючи перегортати картку на другий.- Тут наука!..- Якби її головою постиг (дякове слово), то розуму на це треба повну голову.
Але "постигнути" книжечку Охрімові так-таки й не доводилось, бо далі другої картки він ніколи не читав:
– Хороша книжечка! Тільки в очіх щось мружить - хай удруге колись дочитаю.
І він згортав "хорошу книжечку" та й клав її на полицю, щоб знов зняти місяців через два і знов прочитати першу картку. Зате Охрімова жінка, сівши того дня на призьбі під хатою вкупі з сусідками, зненацька, серед іншої розмови, казала так, мовби це їй було байдуже і зовсім не вдивовижу:
– А мій старий сьогодні все книжку читав.- Спо-о-ди, мудра: і довіку не розбереш! А він її так і чита, так і чита!
І вона скоса поглядала на сусідок, пильнуючи, як вона їм здається. А сусідки думали сами собі, а потім, уж Охрімихи, і казали одна одній:
– А вже й несеться Охрімиха з своїм читанням! Як він учений і всяку мудру книжку зна, так уже й казати щоразу.
На цьому й зупинялася просвіта в Костівці, і всі люди що жили в їй, мали такий погляд на книжку та на письменність, мовби то річ зовсім не цьогосвітна. Тим дуже здивувався Грицько з Грицихою, як одного разу Демид сказав їм:
– А давайте я вивчу Орисю читати та писати!
З дива вони спершу нічого не могли сказати, але Орися зараз же скрикнула:
– Не хочу! Не хочу!
– і вибігла налякана з хати.
Демид знав, що коли сама Орися не схоче, то не поможуть ні батько, ні мати,- тим і облишив її. Але одного разу був він у гостині в Петренка. Петренко, заможний господар, мав трьох дорослих і двох малих синів - та ще й одного онука.
– Чому ви не вчите своїх дітей?
– спитавсь Демид у його.
– А де ж би я їх учив?
– одмовив той питанням.
– Де? А ось давайте, я вам навчу!
– Ви?
– Петренко здивувавсь і більш нічого не сказав.
– Чого ви так дивуєтесь? Хіба думаєте, що в мене не стане розуму навчити?
Господар одказав:
– Ні, не те... А бачите,- як же таки ви, такі вчені, будете дітей учити?
Петренко за увесь свій вік знав тільки одного вчителя. То був радівський старий салдат. Петренко бачив його тоді, як він п'яний лежав коло шинку і старшина звелів "укинути його в темну". І всякий учитель уявлявсь йому саме в такій постаті - тим його й здивувало, що Демид береться вчити дітей. Та потроху Демид вияснив йому справу.
Петренкові це сподобалося. Але обачний господар спитався:
– А яка ж буде плата?
Демид досі не думав про сю річ докладно і відмовив:
– Я ще не знаю, яка вона буде; якщо школярів буде менш, то плата буде більша, а якщо школярів буде більш, то плата буде менша.
Демид одмовив се навмання, та зараз же й подумав:
– А справді: дурно я вчитиму чи за плату? Чи не здасться їм дуже дивним те, що я ні сіло ні впало, берусь учити діти дурно? Та чи не треба, щоб і їм, батькам та матерям, чогось коштувала наука - тоді вона здаватиметься їм дорожчою?
Одначе сказав:
– Собі, я плати не візьму, бо я з того не забагатію, а воно за забавку вивчити скільки там хлопців читати та мені буде за забавку вивчити скільки там хлопців читати та писати - ще веселіше з їми буде - однак зимою нема роботи.
А от на книжки книжки та на папір доведеться вам дати грошей.
– А багато?
Демид порахував і нарахував од кожного школяра сімдесят п'ять копійок.
– А книжки ж нам будуть ?
– спитався Петренко.
– Ні.
– Вам?
– І не мені. Будуть шкільні: даватиму їх читати хлопцям і тоді, як у школі вчитимуться, і тоді, як і не ходитимуть у школу.
– Та се дарма... Тільки якби ж ще хто... А то самому якось ніяково...
– Чому ніяково? До доброго діла й самому можна, а до поганого й гуртом не треба.
– Та се так.
– Та й не сами ви будете. Онисько Шапувал оддасть свого.
– Хіба казав?
– Еге. Та я ще й другим казатиму про це, може, хто й схоче. Хлопці та дівчата є на слободі.