Нащадки скіфів
Шрифт:
Голос Дорбатая лунав переможно — і останні слова він кинув відверто у бік Сколота.
— І сталося це так тому, що вождь Савлій був мудрий. Він знав, що щастя і багатство сколотське — в руках богів. І не можна ображати богів, не можна відступатися від них і нехтувати законами богів. Чи пам’ятають про це нащадки сколотів тепер? Чи пам’ятає це й сам наш мудрий вождь Сколот? Мабуть, пам’ятає, бо інакше не може бути...
— Але про що ж нагадали тобі боги, о Дорбатаю? — незадоволено вимовив Сколот, який явно відчував, що розповідь старого підступного віщуна спрямована проти нього.
— Зараз мудрий Сколот почує й про це, — спокійно відповів Дорбатай. — Були колись тяжкі роки для сколотського народу. Річки висохли і не давали риби, листя на деревах посохло ще влітку від спеки, і звірі повтікали невідомо
Голос Дорбатая знизився і зазвучав загрозливо:
— Та Скілу було всього цього замало. Він бажав знищити цілком сколотські звичаї і завести замість них чужі, грецькі. Він наблизив до себе грецьких купців, він потай ходив із ними в грецькому одязі до грецького міста Борисфенеса, поринав там у розпусті, вчився грецьких звичаїв і молився грецьким богам... Все це робив Скіл, бо він був відступником, а наближені його приховували ті ганебні вчинки вождя від народу сколотів. А потім Скіл, остаточно забувши сором, вирішив навіть присвятити себе грецькому богу Вакху і побудував собі для того в грецькому місті великий дім. Сколоти не знали й цього... Але сколотські боги проявили милість і застерегли відступника Скіла, даючи йому можливість розкаятися й виправити помилки. Вони вдарили в той великий дім вогняною стрілою блискавки! І дім Скіла загорівся від того, і вночі видно було як удень, і сам Скіл ледве встиг вибігти з палаючого дому на вулицю... та сколоти знов-таки нічого не знали про те, бо все це відбувалося в грецькому місті, а наближені Скіла мовчали про його вчинки! І навіть після того попередження богів Скіл все одно не хотів прислухатися до велінь неба. Він все-таки присвятив себе Вакхові, хай буде прокляте його погане ім’я! І ніхто з сколотів знов-таки не знав про це нічого, і всі терпіли лихо і нещастя, які насилали на їхню землю розгнівані боги... І так тривало, аж доки вся та ганьба не виявилася в розмові між сколотськими віщунами і грецькими купцями, які приїхали до сколотів. І от як це сталося. Сколоти докоряли грекам:
«Як можете ви, греки, поклонятися поганому богові Вакху, п’яниці і розпусникові, їм я якого гидко згадувати? Хіба це бог?.. Ви вірите, що Вакх втілюється в вас, коли ви п’яні. Ми, сколоти, не визнаємо таких поганих богів, бо наші боги суворі й поважні!..»
А грецькі купці відповідали глузливо: «Як можете ви, сколоти, сміятися з нас і нашого славного бога Вакха? Ми не хочемо навіть сперечатися з вами і захищати наших грецьких богів. Але як насмілюєтеся ви говорити, що сколоти не визнають таких богів, коли нам достеменно відомо, що ваші найголовніші люди моляться нашому Вакхові?»
Але сколоти все ще не вірили грецьким купцям. І тому ті купці сказали:
«Коли ви не вірите нам, то ми можемо оголосити, про його йдеться. То ваш вождь Скіл! Він поклоняється Вакху і вірить, що бог Вакх втілюється в нього, як і в усіх, хто молиться йому і п’є хмільні напої на його честь».
Та сколоти знову не повірили тим купцям, бо надто поважали свого вождя. І тому купці запропонували сколотам, глузуючи:
«Якщо ви не вірите нам, о сколоти, то йдіть з нами. І ми покажемо вам вашого вождя Скіла в грецькому одязі, як він молиться Вакхові і п’є на його честь!»
І тоді сколотські старшини пішли з грецькими купцями. І греки посадили сколотів у непомітне місце, і сколотські старшини побачили на власні очі, як прийшов до греків їхній вождь Скіл у грецькому одязі, і молився з греками, і пив хмільні напої з ними,
Тоді сколотські старшини обурилися вкрай. Вони негайно повернулися додому і розповіли про все побачене народові. Говорили вони — і обурювалися ще більше:
«Вождь Скіл зрадив сколотських богів і сколотські звичаї. Він хоче, щоб і ми поклонялися поганим грецьким богам. Він дозволяє грекам, тим невірним чужинцям, володіти нами. Чужинці-греки приїздять до нас, знущаються з наших звичаїв і священних законів, а Скіл боронить їх і садовить поруч себе на найпочеснішому місці! Чужинці-чудодії обдурюють нас, а Скіл тільки посміхається і знову боронить їх! Проженемо Скіла, бо він зрадник!..» І весь сколотський народ погодився з старшинами. Бо не можна бути вождем сколотів людині, яка схиляється на сторону чужинців! Боги покарають такого вождя і разом з ним увесь народ! Вождь-бо мусить захищати священні сколотські звичаї, а не зраджувати їх!.. І коли він не робить цього, коли підпадає під руку чужинців, — горе всьому народові, горе всім сколотам! Вогняні стріли готові впасти на них з хмар, і вбити камінням, і покарати страшною смертю. Так кажуть боги!
Дорбатай змовк — несподівано і загрозливо. На майданчику панувала тиша. Здавалося, кожен з слухачів затамував подих. .Адже навряд чи хтось не розумів, про що саме говорить так відверто старий віщун!
— Щось це звучить аж занадто прозоро, як неприхована погроза Сколотові, — мовив Дмитро Борисович, пильно поглядаючи на Дорбатая. — Адже його розповідь — це вже не натяк, це прямо стосується нас і Сколота... Іван Семенович мовчав, хоча й знав, як чекають його думки товариші. Що тут було говорити, коли й без пояснень стало зрозуміло, що старий віщун знову намагається залякати якщо не Сколота, то довірливих, лякливих, коли йдеться про богів, скіфів!..
Геолог помітив, як Дорбатай, не стримавшись, люто зиркнув у бік чужинців, що сиділи поруч з Сколотом. Та й без того поведінка і наміри Дорбатая вже з’ясувалися. Спочатку він заходився наче здалеку, але поступово все більше розперізувався. Лишалося тільки дочекатися, чим скінчить він свою розповідь, чого вимагатиме від старого вождя.
І ще одне непокоїло Івана Семеновича. Він помітив, що під час оповідання Дорбатая до купки старшин і знатних скіфів підходили якісь люди; бачив, як діди з тієї купки віддавали тим людям тихі, нечутні накази — і люди після того зникали так само непомітно, як і з’являлися. Оце було вже зовсім загрозливим, бо нагадувало небезпечну змову...
Дорбатай заговорив знову, переконавшися, що цілком оволодів увагою своїх слухачів:
— Сколотський народ погодився з віщунами й старшинами, бо бачив, що така воля богів! Народ обрав своїм новим вождем славетного Октамасада. А Скілу після того відтяли голову! На честь суворих і грізних сколотських богів Скілу відтяли голову, а тіло зрадника принесли в жертву богам! І жоден сколотський воїн, жоден сколотський мисливець не заперечив проти такої кари відступникові, хоча й був він до того вождем. Бо весь народ знав і розумів, що сповнилася чаша терпіння богів і що тримають уже боги в руках своїх вогненні стріли, щоб жбурнути їх у відступника, і тих, хто його оточує і потурає його ганебним вчинкам!..
Лише на хвилинку спинився ще Дорбатай. Він підніс угору, на всю довжину сухих рук, свій посох з золотою фігуркою сови на ньому і закінчив гучним, урочистим і загрозливим голосом своє оповідання:
— Так зробили в давнину сколоти із зрадником Скілом, що зневажав богів! І боги задоволені були такою жертвою. І настали від того дня для сколотського народу щасливі часи. Боги сказали мені, скромному віщунові Дорбатаю: «Нагадай про це нащадкам сколотів! Хай пам’ятають вони про долю відступника Скіла!» І я, Дорбатай, кажу вам від імені богів: пам’ятайте про це! Адже так само мусять сколоти робити завжди, мусять завжди карати зрадників і відступників, що підкоряються чужинцям, їх звичаям і їх чужим богам. І не врятує тих відступників ніщо, хоча б і були вони найславетнішим людьми. Слухайте мене, воїни та мисливці, слухайте скромного віщуна Дорбатая! Я переказав вам те, що повідали мені боги.. Пам’ятайте і знайте, що ніколи наші боги не дарують нікому зради і знущання з священних стародавніх звичаїв і законів!..