Навіжені в Мексиці
Шрифт:
— Поет?
— Не зовсім. Я якби широкого профілю. Так би мовити просто творча особистість. У цілому.
— Зрозуміло…
— А ти, Джоше? — знічев’я спитав Тьомик.
— Я тільки тиждень тому приїхав з Лас-Вегаса.
— Гм-м-м… — навіть я відчув, як у мого напарника зачесалося одне місце, коли він почув проказане вголос ім’я світової столиці розпусти.
— Ага, — підтакнув Джошуа. — Вважайте, хлопці, щойно звідти. Я там завідую спа-салоном при журналі «Men’s Health». Знаєте ж такий? Надаю їх ідеальним моделям ще більш ідеального вигляду. Тут, у Канкуні, один мій друг
Я підозріло прищурився. Друг якогось місцевого чувака, котрий нібито має гроші, щоб відкрити власний спа-салон, сам ночує в мандрівному гуртожитку і тиняється Канкуном в одних шльопанцях і подраній майці? Щось мені це не дуже подобається.
— Цікаво, цікаво… — прогудів Тьомик.
— Але ж «Men’s Health», — втрутився я, — це журнал, де… ну, там… е-е-е…
— Так, — кивнув Джошуа, читаючи мої думки, — мої моделі — це чоловіки.
Це мені чомусь не сподобалось ще більше.
— Я тому й підійшов до вас зазнайомитись, — правив далі коротун. — Ви мені приглянулись з чисто професійної точки зору. Особливо ось цей парубійко, — Джошуа солодкаво усміхнувся і поплескав Тьомика по коліну. — Дуже в тебе, аміґо, оригінальний і своєрідний типаж лиця. Такого не зустріти в Америці, а тим більше в Мексиці. Артеме, кажу тобі як знавець і видатний експерт, ти міг би легко зробити блискучу кар’єру в модельному бізнесі.
Курдупель влучив у яблучко. Тьомик аж язика висолопив.
— Справді?
— Ти вже повір мені, я свою справу знаю. Часом у Вегасі я беру хлопців прямо з вулиці, кілька місяців доводжу їх до пуття у своєму салоні, а потім представляю босам з «Men’s Health». Ще ні разу не було, щоб відмовили. Кожен з моїх протеже тепер має мільйонні контракти на рекламу спортивного одягу, чоловічої білизни чи парфумів. За минулий рік двоє моїх підопічних потрапили на обкладинку відповідно січневого та липневого номерів журналу.
— Ой-й, — прошепотів Тьомик. — А що для цього треба?
— Бажання і… більше нічого. Якщо надумаєш стати топ-моделлю, приїжджай до мене у Вегас. Я візьму тебе під свою опіку і зроблю з тебе людину, Артеме. Присягаюся, за два роки твоє фото прикрашатиме обкладинку «Men’s Health».
У Тьомика від почутого просто відібрало мову. Тоді Джошуа підвівся і безцеремонно обмацав Тьомикові м’язи на руках та ногах, лапнув його за груди.
— Ну, для початку треба буде трохи підкачатися, ось тут, тут і тут, — напустивши на себе важнющого вигляду, гугнявив коротун. — Потім забрати лишні сантиметри з талії, — коротун поплескав Тьомика по пузі. — У мене є одна чудова, давно перевірена методика тренувань. І, зрозуміло, спеціальна дієта під неї, — затим мексиканець задер догори Тьомикові руки і зазирнув під пахви. — Зробити епіляцію тут і тут, а ще, звісно, ось тут, — сказав тоді курдупель і нахабно зазирнув Тьомику спереду під шорти.
«О май ґад!!!» — подумки заволав я. Ну, звісно, він гей! Я знав це від початку! Тобто не знав, а здогадувався. От зараза! Забив Тьомику мізки, а тепер безсоромно його лапає. Я схопився на рівні ноги — треба мерщій рятувати напарника!
— Так, друже, нам пора, — рішуче сказав я і взяв Тьомика за лікоть. — Джоше, спасибі за пиво.
Тьомик вивільнив руку.
— Мені й тут добре. У хостелі все одно нема чого робити.
— Він же голубий! — крикнув я українською.
— Ну то й що?
«О Боже, — я весь похолов, — невже і Тьомик теж? Ми ж з ним стільки років… О, ні! Тільки не це!» Мене аж знудило, коли я уявив, як вони… Втім, Тьомика зовсім не цікавила ні сексуальна орієнтація недоростка, ні те, що я про все це думаю. Відтепер у його творчій довбешці намертво засіла одна єдина ідея — стати топ-моделлю.
— Я все життя мріяв про такий шанс, — відчеканив мій напарник.
— Пива ще багато, — прогугнив Джошуа до мене. — Залишайся.
А тоді взявся на всі лади розхвалювати життя чоловіка-моделі: зйомки на Гаваях, Тенеріфе чи у Майямі, постійні вечірки, паті, VIP-салони, цілі табуни прихильниць… Тьомик, роззявивши рота, слухав його. Слухав, слухав і розтанув. Поплив, блін, наче сніговик під березневим сонцем.
Наступного ранку ми попхались на пробу до дилера.
Напередодні мексиканець радо повідомив, що Артему неймовірно пощастило. Якраз на цьому тижні одне з відділень журналу проводить зйомки на пляжах Канкуна, тож Джошуа представить його редакційному дилеру, а той в свою чергу може влаштувати пробну фотосесію прямо тут, в Мексиці (звісно, якщо Тьомик йому сподобається).
— Але ж я ще не в формі, — боязко зауважив мій напарник.
— Нічого, це лише проби, — заспокоїв його коротун. — Для форми потрібен час, і дилер це розуміє. Якби ти був у чудовій формі, я б повів тебе відразу до арт-директора, а не до дилера.
…Приймальня редакційного дилера знаходилась у старомодному будиночку в самому кінці авеню Лопес Портійо (Lopez Portillo), глибоко на материку, далеко від пляжів та океану.
На противагу м’якому й простодушному педерасту Джошуа, представник редакції «Men’s Health», так званий модельний дилер, видався мені справжнім фашистом. Вилитий рейхсканцлер Гебельс! Хижий погляд непроникних застиглих очей, орлиний ніс, перебитий посередині, зневажливі тонкі губи (кутики різко загнуті вниз), вдвічі ширша за лоб нижня щелепа, кулачища завбільшки з вазон для квітів кожен — усе це більше личило б нацистському шкуродеру, ніж естету, який знається на прекрасному.
Офіс дилера вселяв ще менше довір’я, більше нагадуючи післявоєнні руїни. Зі стін місцями повідпадала штукатурка, одна ніжка стола трималася, як то кажуть, на шмарклях. Замість кондиціонера в кутку стовбичив старезний вентилятор. Ця доісторична машинерія гарчала, наче танк, що загруз у багнюці, й не несла ніякої прохолоди, марно ганяючи порохняву світлицею.
На недбало розстебнутій сорочці модельного дилера проступав крикливий напис: «I’m the Boss! [27] ».
27
Я — Бос! ( англ.)