Навіжені в Мексиці
Шрифт:
— А по-моєму, цю аркебузу сюди ще Кортес завіз, — заперечив я, нагледівши плямки іржі на стволі.
— Сеньйори! — обурився мексиканець. — Та як ви можете таке говорити? Ця гвинтівка — справжній витвір зброярського мистецтва!
Я відмахнувся і вже збирався послати кудись подалі цього набридливого нахабу, але Тьомик притримав мою руку й відкарбував, неначе солдат на плацу:
— Cu'anto cuesta, se~nor? [33]
«Ого, — думаю собі, — ніколи не бачив, щоб текіла так благодатно впливала на людину. Скоро мій напарник балакатиме іспанською не згірше від мене».
33
Скільки це коштує, пане? ( ісп.)
— Якщо сеньйор розуміється на зброї, а я бачу, що саме так і є, — улесливо почав торгаш, — то він збагне, що ціна цілком справедлива за такий шедевр — усього лиш п’ятсот песо, сеньйоре.
— Що він с-с-сказав? — Тьомик схилив до мене голову і довго водив по колу очима, стараючись намацати моє обличчя в сутінках бару. — А то я щось геть не тойво… не у фокусі. Він що, блін, китаєць?
— Нє, він мексиканець. Він каже, що хоче за цей допотопний мушкет п’ятсот песо.
Тьомик рішуче стукнув кулаком по столу:
— Я беру!
— Не спіши, — остудив я Тьомика і прискіпався до мексиканця: — А як у вас з набоями?
— Е-е-е… Ну, набоїв у мене немає, — промимрив бродячий крамар, і я зрозумів, що ствол крадений, — але… але ви можете прикупити їх у будь-якому мисливському магазині. А щоб зробити пробний постріл, замість дробу достатньо зарядити дробовик сіллю! У мене є два патрони.
— Нє, без набоїв ми не беремо, — промовив я, пихато відкопиливши нижню губу.
— Але й-й-а… — встряв був Тьомик, та я тут же наступив йому на ногу під столом, примусивши заткнутись.
— Нехай так, сеньйори, — покірливо схилив голову мексиканець, — чотириста п’ятдесят…
Я переможно зиркнув на Тьомика, мовляв, кого ти будеш вчити бізнесу, салабоне?
— Чотириста, і ні песо більше, аміґо, — кажу тому замурзаному спекулянтові.
Мексиканець гарненько вилаявся іспанською, сплюнув на підлогу пивнички, але погодився. З якимось тоскним передчуттям я допоміг Тьомику відрахувати купюри, після чого мексиканець хутко сховав їх за пазуху і зник.
— Ґрасіас, аміґо! — кинув йому вслід Артем, з любов’ю притуливши дробовик до грудей. Його обличчя сяяло невимовним щастям.
Затим ми одночасно злодійкувато роззирнулись навкруги — адже щойно придбали вогнепальну зброю без будь-яких документів прямо посеред людного ресторану, — однак ніхто, схоже, не звертав на нас ані найменшої уваги.
— Це діло треба обмити, — нарешті сказав я.
Тьомик ствердно хрюкнув. Ми свиснули офіціантку й хильнули ще по п’ятдесят грам.
— Ти коли-небудь був на полюванні? — зрештою поцікавився мій товариш.
— Нє, — кажу, — а ти?
— І я не був, але відчуваю, що стану запеклим мисливцем. У мене аж руки сверблять. Треба десь випробувати покупку, — від Тьомикової апатії не лишилося й сліду. Мій компаньйон ожив, посвіжішав, підморгував мексиканкам у барі й час від часу любляче погладжував стареньку проржавілу двостволку, яка спокійно лежала поряд з ним на столі.
— Але ж у тебе немає набоїв, — я знав, що це, в принципі, не аргумент, однак чомусь несвідомо передчував, що нам не варто того вечора пертися на полювання.
— Ти ж чув, що сказав мексиканець, її можна зарядити сіллю! Це ж тільки попробувати. А набої якось потім купимо.
Сказавши це, Тьомик безстрашно підвівся, незграбно метеляючи руками, зібрав сільнички з найближчих столиків і безцеремонно розпихав їх собі у кишені. «Все, — думаю собі, — сьогодні будуть трупи…»
— Ну, добре, — прогудів я, коли Тьомик всівся назад за стіл. — На кого підемо полювати?
— На слонів, — не задумуючись, ляпнув Тьомик.
Я почухав голову.
— Чувак, а ти впевнений, що в Мексиці, ну, взагалі в Америці водяться слони? — спитав я, одночасно гарячково копирсаючись у закапелках пам’яті, стараючись відшукати у захмелілій голові залишки знань, отриманих на уроках географії. Я так сильно розмірковував, що аж у очах потемніло.
Тьомик спочатку образився на моє зауваження, але нічого не відповів, призадумався. Хоча, гадаю, в дійсності він теж не знав напевне, чи є у Мексиці слони.
Тож на цьому все могло би й скінчитись. Ми ще погомоніли б трохи, поблювали б у туалеті та й пішли б собі тихенько спати. Однак Фортуна на той момент уже зробила половину справи і геть не збиралася відступати на півшляху.
— У Мексиці є слони, сеньйори, — зненацька долинув чийсь авторитетний голос з-за моєї спини.
Ми з напарником озирнулись. За сусіднім столиком, одним із тих, з яких Тьомик нахабно нахапав сільничок, сидів пристойно одягнутий і порядний на вигляд (я б навіть сказав — інтелігентний) смаглявий чоловічок.
— У Мексиці водяться слони, — впевнено повторив він.
Говорив чоловічок грамотною англійською, хоч і з відчутним іспаномовним акцентом.
— Де? — мене все ще не полишали сумніви.
— Ось тут, в Юкатані. Хіба ви, сеньйори, ніколи не чули про юкатанських слонів — Loxodonta yucatana [34] ?
— Ми ці… як їх… ми бізнесмени, а не ботаніки, — розвів я руками, ледь не перекинувши порожній келих.
— А-а, тоді все зрозуміло, — інтелігентно промовив чоловічок. — Просто хотів, щоб ви знали, що мексиканські слони ні в чому не поступаються африканським чи індійським.
Відтак мексиканець відвернувся від нас і байдужим поглядом почав роздивлятися пляшки у барі навпроти.
34
По аналогії до Loxodonta africana — латинської назви африканського слона.