Навіжені в Мексиці
Шрифт:
Гватемала — країна в Центральній Америці. Найбільша серед центральноамериканських республік. Населення — 13 млн чоловік, з них — 58 % метиси і 40 % корінні індіанці майя. 15 вересня 1821 року була проголошена незалежність Гватемали від Іспанії. На півночі країна межує з Мексикою (одна з ділянок кордону по р. Усумансінта).
Експорт: кава, цукор, банани.
…Військові сили: загальна чисельність — близько 28 тис. чол. (5 піхотних бригад). Військово-повітряні сили: два легких літаки «Cessna», кілька транспортних літаків, вертоліт. Військово-морський флот: сім чи вісім патрульних катерів. [39]
39
Взято з електронної енциклопедії «Wikipedia».
З Тьомиком ніколи не буває нецікаво. Він, тварюка, наділений якоюсь чаклунською, здатністю шукати пригоди на свою дупу.
Після того, як в найкращій стоматології Туксли-Гутієррес, столиці мексиканського штату Чіапас, Тьомику вивалили третього зуба, ми знову повернулися в Сан-Крістобаль де лас Касас — перлину справжньої Мексики.
Мій напарник і далі понуро висвічував трьома незугарними дірами в зубах. На той час я вже остаточно впевнився, що відтепер до дантиста Тьомика можна буде доправити тільки у труні. Тільки-но я, ніби ненавмисно, натякнув йому про стоматологічний кабінет, як Тьомик озброївся табуреткою і настільною лампою й забився у куток кімнати, всім своїм виглядом показуючи, що готовий стояти на смерть, але не дасть завести себе до зубного лікаря.
Щоправда, мене більше не переймали стоматологічні проблеми. На часі були значно важливіші, фінансові питання: грошей було мало, ідей, де їх взяти, ще менше. Я просто не знав, що далі робити.
Того дня все від початку пішло шкереберть.
Почалось усе з того, що в хостелі, де ми ночували вже третю ніч, пропало світло. Довелося нам митися в темряві, причому Тьомик примудрився почистити зуби гелем для бриття і помити голову засобом для чищення вікон. У результаті він нічого не міг їсти за сніданком, а волосся на голові стирчало так, наче він під час того, як начищав зуби кремом для бриття і мив голову засобом для чищення вікон, ще й впустив у ванну фен чи електробритву.
Тож не дивно, що після ленчу у Тьомика почалася чергова хвиля потужної депресії і він подався шукати найближчий бар, щоб напитися.
Скажу відверто, після того, як я остаточно збагнув, що мій конгеніальний бізнес-прожект під назвою «Cabra arom'atica» потерпів нищівне фіаско на полях Чіапасу, депресія почала плющити і мене також. Я так прикинув собі: тепер ми винні бабки Тьомиковому шведському банку, конторі, що здає автомобілі напрокат, а ще дону Педро Сесіліо Раміресу, наркобарону, коротше, чи не половині всієї Мексики. Відтак я пошкріб макітру і пішов слідом за Тьомиком у бар. Напиватися до чортиків.
…Вже третю годину сидимо ми з напарником у якомусь гадючнику на околиці Туксли-Гутієррес, де нас не зможуть розшукати кредитори; жеремо в три горла текілу, мескаль і джин (без тоніка).
— У мене… г-гик… єсть питання, — починає Тьомик, теліпаючи баламутним язиком. — Шостий місяць ми займаємося бізнесом у Мексиці. Так?
— Т-так…
— Ми вже… гик… убехкали в наш, я перепрошую за матюки, б-б-бізнес сорок штук євро. Так?
— Ну т-так…
— І ще ми винні п’ятдесят кусків зелених П-п-педро Сосильясу?
— Кому?
— Сосильясу.
— Хто це такий?
— П-п-президент Мексики. По-моєму…
— Ми шо, знайомі?
— Та-а-ак! Він ще нам піраміди хотів п-п-продати… Чи то ми йому?
— А, точно-точно, пам’ятаю! Тмутаракань якусь. І шо, ми купили?
Артем напружено розмірковує, примруживши праве око і копирсаючись язиком у дірках між зубами.
— Не пам’ятаю точно… Але ти не перебивай! Так ось! А тепер, увага, розумнику, — Тьомик задер вказівного пальця догори, — питання: якого хріна ми тут робимо і де, бляха, мої бабки?!!
Я кліпаю на нього затуманеними очима, обдивляюсь засланий димом зал, довго думаю, хочу щось сказати про інвестиції, строки окупності проектів, але зрештою питаю:
— Ти… ти мене поважаєш?
— Поважаю. Скільки у нас там залишилось?
— Ще півлітра.
— Я про г-гроші…
— А. Ех… Тоді ніскільки.
— І як нам далі жити? — приречено запитав Тьомик і проспівав: — Піду втоплюся у річці широкій… — а тоді раптово затих, наче його хтось вимкнув, з’їхав на підлогу і відключився, поклавши голову на табуретку.
Я поплескав його по плечу і скрушно зітхнув. Вперше у житті я не знав, що відповісти. Вперше я не знав, де взяти гроші. Схоже, мексиканський клімат таки зовсім не придатний для українського бізнесу…
Зненацька, безцеремонно посунувши Тьомика вбік, коло мене присів широченний, мов кухонний сервант, мексиканець. Вузький скошений лоб і близько посаджені очиці чітко вказували на часткову або й повну відсутність інтелекту, як завше компенсовану надміром фізичної сили. Передпліччя та груди незнайомця рясніли вицвілими татуюваннями кольору мертвецької сині. «У-у-у… Який зловісний мексиканський мужик», — подумав я.
— Buenos tardes! [40] Я тут ненароком розчув, що вам треба грошей? — підступно почав мексиканець.
— А кому їх не треба? — огризнувся я.
— Ну, всім. Але комусь вони необхідні от хоча б для того, щоб купити нову яхту, хоч нова насправді не потрібна, просто в старої дно мушлями обросло і не хочеться чистити. А декому… декому гроші треба, причому конче треба, ну, скажімо, щоб оплатити ось такий-от рахунок.
І тут зловісний мексиканський мужик ляснув по столі долонею. Коли він прибрав свою масну п’ятірню, переді мною лишився папірець — рахунок за наші з Тьомиком сьогоднішні замовлення.
40
Доброго дня! ( ісп.)
Я скосив очі на цифру внизу папірця. Ох ти ж, мамочко!
— Чувак! — кричу на все горло до Тьомика українською. — Ми щойно пропили власні штани!
Тьомик проснувся і задер голову над столом.
— Ф-ф-ф якому смислі?
— В прямому…
— Мексика… Чортова Мексика, — тільки й сказав Тьомик, а потім, не знімаючи голови з табуретки, спустив штани. — Беріть.
Мексиканець здивовано, а може, навіть з острахом глипав на мого напарника.