Навколо світу за вісімдесят днів
Шрифт:
Проте Фікс дивився на все це іншими очима. Зовсім іншими. Цей буревій йому навіть подобався. Захвату його, звичайно, не було б меж, якби «Рангун» під напором шторму раптом повернув би назад. Усяке запізнення було йому на руку ковінька, позаяк могло затримати містера Фоґґа на кілька днів у Гонконгу. Словом, небесні стихії зі шквалами й буревіями були козирями в його грі. Щоправда, почувався інспектор трохи кепсько, та це пусте! Він не звертав уваги на нудоту, і хоча його всього корчило від морської хвороби, в душі Фікс дуже тішився.
Легко уявити, з якою неприхованою люттю зустрів це випробування Паспарту. Дотепер усе йшло так чудово! Земля й вода, здавалося, покірно служили його панові. Пароплави й поїзди слухалися його. Вітер і пара об’єднувалися, аби сприяти його подорожі. Невже тепер настав час розчарувань? Паспарту не знаходив собі місця, ніби суму у двадцять тисяч фунтів він мав виплатити з власного гаманця. Шторм дратував його, шквал доводив до сказу, і він охоче побив би це непокірливе море! Бідолашний парубчина! Фікс дбайливо приховував від нього своє задоволення і правильно робив, адже якби Паспарту довідався про його таємну радість, детективові було б непереливки.
Упродовж усього шторму Паспарту не залишав палуби «Рангуна». Він не міг сидіти внизу; видирався на щогли, допомагаючи матросам, і дивував увесь екіпаж своєю мавпячою спритністю й моторністю. Сотні разів француз ставив одне й те саме запитання капітанові, офіцерам, матросам, які не могли стримати сміх, бачачи його розгубленість. Він хотів точно знати, скільки часу протриває шторм. Його відсилали до барометра. Паспарту тряс його, але ні поштовхи, ні образи, якими він обсипав ні в чому не винний прилад, не допомагали: той і не думав підніматися.
Нарешті, шторм ущух. Удень 4 листопада стан моря покращився. Вітер перемістився на два румби до півдня й знову став сприятливим.
Обличчя Паспарту прояснилося разом із погодою. Поставили марселі й нижні вітрила, і «Рангун» із великою швидкістю знову помчав уперед.
Та повністю надолужити втрачений час було неможливо. Із цим треба примиритися. Земля з’явилася на обрії аж 6 листопада о п’ятій годині ранку. За розкладом Філеас Фоґґ мав прибути в Гонконг 5 листопада, але прибув тільки 6-го. Отже він спізнювався на цілу добу й хоч-не-хоч мусив пропустити пароплав до Йокогами.
О шостій годині лоцман піднявся на облавок «Рангуна» і став на місток, щоб завести судно в Гонконгівський порт.
Паспарту вмирав від бажання запитати, чи відплив пакетбот до Йокогами, але не зважився, бажаючи до останньої миті зберегти хоча б тінь надії. Він поділився з Фіксом своїм занепокоєнням, і той — хитра лисиця! — став його втішати, кажучи, що містер Фоґґ може поїхати й наступним пароплавом. Це викликало в Паспарту напад дикої люті.
На відміну від Паспарту, що так і не наважився заговорити з лоцманом, містер Фоґґ, зазирнувши в путівник, холоднокровно запитав у нього, коли йде з Гонконга якийсь пароплав до Йокогами.
— Завтра з ранковим припливом, — відповів лоцман.
— Он як! — сказав містер Фоґґ без найменшого подиву.
Присутній при цій розмові Паспарту охоче розцілував би лоцмана, зате Фіксові закортіло звернути морякові в’язи.
— Як називається цей пароплав? — запитав містер Фоґґ.
— «Карнатик», — мовив лоцман.
— Хіба він не мав відпливти вчора?
— Так, пане, але на ньому довелося ремонтувати один із котлів, і тому він вирушить лише завтра.
— Дякую вам, — сказав містер Фоґґ і повернувся в салон своєю розміреною ходою.
А Паспарту міцно потис лоцманову руку й сильно труснув її, вигукуючи:
— Ви молодчина, лоцмане!
Лоцман, звичайно, так і не довідався, чому його відповідь викликала такі дружні звірення. Пролунав свисток, і він, піднявшись на капітанський місток, повів пакетбот серед цілої флотилії джонок, човнів, на яких китайці живуть цілими родинами, рибальських посудин і кораблів усіх видів, що тіснилися на Гонконзькому рейді.
О першій годині дня «Рангун» пришвартувався до набережної, і пасажири почали висаджуватися.
Треба визнати, що випадок дуже допоміг Філеасу Фоґґу. Якби «Карнатик» не потребував ремонту котла, він відплив би 5 листопада, і мандрівникам, що хочуть потрапити до Японії, довелося б вісім днів чекати наступного пароплава. Правда, містер Фоґґ спізнився на цілу добу, але це запізнення не могло мати згубних наслідків для його подальшого шляху.
Відплиття пароплава, що курсує через Тихий океан між Йокогамою і Сан-Франциско, погоджено із приходом пакетбота з Гонконга, і він не може вирушити до прибуття останнього. Хоча в Йокогамі Філеас Фоґґ буде на добу пізніше проти розкладу, та її легко нагнати під час двадцятидводенного шляху через Тихий океан. Таким було становище Філеаса Фоґґа на тридцять п’ятий день після його від’їзду з Лондона.
«Карнатик» мав відпливти назавтра о п’ятій годині ранку, так що в розпорядженні містера Фоґґа було шістнадцять годин, щоб вирішити деякі справи, тобто влаштувати місіс Ауду. Зійшовши з пароплава, він запропонував леді руку і провів її до паланкіна. Джентльмен попросив носіїв указати йому найкращий готель; ті назвали готель «Клуб». Паланкін, супроводжуваний Паспарту, за двадцять хвилин прибув до місця призначення.
Для неї винайняли окремі кімнати, і Філеас Фоґґ подбав, аби вона все мала. Після цього він повідомив місіс Ауді, що негайно йде шукати її родича. Він наказав Паспарту бути в готелі, щоб пані не залишалася на самоті.
Наш джентльмен попросив доставити його на біржу. Там, без сумніву, мали знати таку людину, як поважний Джіджі, що вважався одним із найбагатших комерсантів міста.
Маклер, до якого звернувся містер Фоґґ, справді знав цього негоціанта-парса. Але той уже два роки, як не жив у Китаї. Надбавши собі великих статків, він переїхав до Європи, найімовірніше в Голландію, бо в цій країні він мав великі зв’язки завдяки колишній комерційній діяльності.
Філеас Фоґґ повернувся до готелю і запитав у місіс Ауди дозволу побачити її. Без особливих передмов він повідомив, що поважний Джіджі більше не живе в Гонконгу і, найпевніше, оселився в Голландії.