Навколо світу за вісімдесят днів
Шрифт:
— Що ж ви хочете мені повідомити? — запитав він.
Фікс понизив голос і, взявши парубка за лікоть, сказав:
— Ви здогадалися, хто я такий?
— Ще б пак! — усміхнувся Паспарту.
— Тоді я вам у всьому зізнаюся…
— Тепер, коли я й так усе знаю, приятелю! Це цілковите безґлуздя! Ну гаразд, давайте. Але спочатку дозвольте мені сказати, що ваші джентльмени даремно витратилися.
— Даремно?! — запитав Фікс. — Вам легко говорити. Одразу видно, що ви не знаєте, яка сума…
— Дуже добре знаю! — відповів Паспарту. — Двадцять тисяч фунтів.
— П’ятдесят п’ять тисяч фунтів! — виправив Фікс, стискаючи руку француза.
— Як? — вигукнув Паспарту. — Містер Фоґґ ризикнув!.. П’ятдесят п’ять тисяч фунтів!.. Ну, тоді ще більше підстав не втрачати жодної хвилини, — додав він, удруге намагаючись підвестися з-за столу.
— П’ятдесят п’ять тисяч фунтів, — повторив Фікс, із зусиллям посадивши Паспарту на місце й наказавши принести ще пляшку бренді. — У разі успіху я одержу премію дві тисячі фунтів. Хочете п’ятсот фунтів за умови, що ви мені допоможете?
— Допоможу вам? — здивовано витріщив на нього очі Паспарту.
— Так, допоможете мені на кілька днів затримати пана Фоґґа в Гонконгу!
— Що за чортівня?! Що за дурниці ви верзете! — загорланив Паспарту. — Мало того, що ваші джентльмени стежать за моїм паном, сумніваються в його порядності, так вони ще здумали йому перешкоджати! Мені просто соромно за них!
— Як? Що ви цим хочете сказати? — запитав Фікс.
— Я хочу сказати, що це непорядно. Це однаково, що обібрати містера Фоґґа й витягти гроші з його кишені.
— Саме цього ми й прагнемо!
— Так це ж пастка! — заволав Паспарту, розбурханий дією бренді, що Фікс доливав у його склянку. — Справжнісінька пастка! А ще колегами називаються! Джентльмени!
Фікс нічого не втямив.
— Колеги! — продовжував кричати Паспарту. — Члени Реформ-клубу! Знайте ж, містере Фікс, мій пан — порядна людина, і коли він закладається, то грає за всіма правилами.
— За кого ви мене маєте? — запитав Фікс, пильно вдивляючись у Паспарту.
— Дідько вас візьми! Звичайно, за агента членів Реформ-клубу, якому доручено перевіряти маршрут мого пана, — це просто ганебно! Ось чому я нічого не сказав містерові Фоґґу, хоча вже давно вас розкусив!
— Він нічого не знає?.. — жваво запитав Фікс.
— Нічого, — відповів Паспарту, укотре спорожнюючи свою склянку.
Детектив утер рукою чоло. Він не наважувався продовжувати розмову. З чого почати? Омана Паспарту здавалася правдивою, та це лише ускладнювало виконання агентового плану. Було очевидно, що француз говорив щиро й аж ніяк не був спільником свого пана, а цієї співучасті Фікс і боявся найбільше.
«Отже, — подумав детектив, — коли він не спільник, то він мені й допоможе».
Й інспектор зважився вдруге. Час підпирав, тож іншого виходу він не бачив. Фоґґа треба було затримати в Гонконгу в будь-який спосіб.
— Слухайте! — швидко заговорив Фікс. — Слухайте мене уважненько. Я зовсім не той, за кого ви мене маєте. Я не агент членів Реформ-клубу.
— Он воно як! — протягнув Паспарту, глумливо дивлячись на нього.
— Я — поліцейський інспектор, маю доручення від столичної поліції…
— Ви… поліцейський інспектор?
— Так, і я це вам зараз доведу, — продовжував Фікс. — Ось мої повноваження.
Поліцейський агент дістав із портмоне свої документи й показав співрозмовникові повноваження, підписані начальником лондонської поліції. Оторопілий Паспарту, втративши дар мови, витріщився на Фікса.
— Парі містера Фоґґа, — продовжував Фікс, — лише привід, за допомогою якого він надурив і вас, і своїх колег із Реформ-клубу, бо він зацікавлений у тому, щоб забезпечити собі вашу мимовільну співучасть.
— Але в чому? — вигукнув Паспарту.
— Слухайте. Двадцять дев’ятого вересня з Англійського банку викрали п’ятдесят п’ять тисяч фунтів стерлінґів. Прикмети людини, що скоїла цей злочин, встановлено. Погляньте, вони достоту відповідають зовнішності Фоґґа.
— Ще чого! — закричав Паспарту, б’ючи своїм могутнім кулаком по столу. — Мій пан — найчесніша людина у світі!
— Ви впевнені? — заперечив Фікс. — Адже ви його зовсім не знаєте! Ви стали до нього на службу в день від’їзду, а виїхав він поспіхом, скориставшись безґлуздим приводом, навіть без речей, прихопивши з собою лише велику суму грошей. І після цього ви насмілюєтеся стверджувати, що він — порядна людина!
— Так! Так! — машинально повторював бідолашний парубок.
— Ви хочете, щоб вас арештували як спільника?
Паспарту схопився за голову — його було не впізнати. Він не смів глянути на поліцейського інспектора. Філеас Фоґґ — злодій! Він, рятівник Ауди, смілива й великодушна людина! А тим часом які жорстокі докази висунуто проти нього. Паспарту силувався відкинути всі підозри, що зродилися в його мозку. Ні, він не хотів вірити у причетність свого пана до цієї справи!
— Зрештою чого ви від мене хочете? — запитав він детектива, неймовірним зусиллям волі опанувавши себе.
— Ось чого, — відповів детектив. — Я простежив пана Фоґґа до Гонконга, але цього мало: я досі не одержав дозволу на його арешт, що має надійти з Лондона. Ви мусите допомогти мені затримати його в Гонконгу…
— Я? Щоб я…
— А я поділюся з вами премією у дві тисячі фунтів стерлінґів, обіцяною Англійським банком.
— Ніколи! — відповів Паспарту, вкотре спробував звестися і знову гепнувся на стілець, відчуваючи, що сили й розум зраджують його. — Містере Фікс, — вимовив він запинаючись, — якщо навіть усе, що ви мені сказали, правда… якщо навіть мій пан і є злодієм, якого ви розшукуєте… хоча я відкидаю це… я був… я в нього на службі… і я бачив, що він добрий і великодушний… Зрадити його!.. ніколи… за жодні скарби світу. Я не з того тіста зроблений!