Навколо світу за вісімдесят днів
Шрифт:
І він промчав через річку! Промайнув, як блискавка, не помітивши мосту. Потяг наче перестрибнув із одного берега на інший, і машиністові вдалося зупинити паротяг лише на відстані п’яти миль за станцією.
Та щойно поїзд перетнув річку, як міст остаточно розсипався і з гуркотом упав у швидкі води Медисин-Боу.
Розділ двадцять дев’ятий,
Того вечора поїзд без перешкод продовжував путь: пройшов повз форт Соудерс, минув перевал Чейєнн і досяг перевалу Еванс. У цьому місці залізниця досягає найвищої точки — восьми тисяч дев’яноста одного фута над рівнем моря. Звідси мандрівники спускалися безкраїми, розпрямленими самою природою рівнинами аж до берегів Атлантичного океану.
Тут від головної магістралі відходить залізнична гілка на Денвер-Ситі, столицю Колорадо. Ці землі багаті на золотоносні жили й срібло. У місті Денвер тоді налічувалося вже понад п’ятдесят тисяч жителів.
До цього часу від Сан-Франциско потяг пройшов тисячу триста вісімдесят дві милі. За всіма розрахунками, до Нью-Йорка залишалося не більше чотирьох діб дороги. Філеас Фоґґ їхав точно за розкладом.
За ніч вони залишили ліворуч від себе табір Волбах. Паралельно залізничній колії протікала річка Лоджпол, розділяючи штати Вайомінґ і Колорадо. Об одинадцятій годині поїзд був у штаті Небраска; пройшовши неподалік від Седгвіка, він наблизився до Джулсберга, що на південному рукаві Платт-рівер.
Саме тут 23 жовтня 1867 року відбулося відкриття Тихоокеанської залізниці, будівництво якої очолював генерал Дж. М. Додж. Тут зупинилися два потужні локомотиви, що привезли ешелон із дев’яти вагонів із запрошеними гістьми, серед яких був віце-президент Томас К. Дюрант; тут пролунали привітальні кличі; тут племена сіу і поані зобразили битву індіанців; тут вибухали вогні феєрверків; тут, нарешті, похідна друкарня надрукувала перший номер газети «Залізничний піонер». Так відзначили відкриття цієї величезної залізничної колії, що мала перетинати пустелю і стати провісником цивілізації й прогресу, зблизити ще не засновані тоді селища й міста. Свисток паротяга, могутніший за кітару Амфіона [23] , мав незабаром пробудити їх до життя з надр американської землі.
23
Амфіон — син давньогрецького бога Зевса. Амфіон неперевершено грав на кітарі (музичний інструмент, подібний до ліри).
О восьмій годині ранку проїхали форт Мак-Ферсон. Триста п’ятдесят сім миль відокремлювали тепер наших мандрівників від Омахи. Колія йшла лівим берегом звивистого південного рукава Платт-рівер. О дев’ятій годині потяг прибув у велике місто Норт-Платт, що лежить між двома рукавами цієї важливої притоки річки Міссурі, які впадають у неї трохи вище Омахи; поблизу Норт-Платта обидва рукави зливаються у загальний потік.
Пройдено сто перший меридіан.
Містер Фоґґ і його партнери поновили гру. Ніхто з них не скаржився на довгу дорогу, ніхто — навіть «дурень». Фікс почав із того, що виграв кілька гіней, які тепер програвав; він був захоплений грою не менше за містера Фоґґа. Весь ранок нашому джентльменові щастило. Козирі й онери [24] так і сипалися йому до рук. І саме тієї хвилини, коли, підготувавши сміливу комбінацію, він уже зібрався був ходити винами, за його спиною раптом пролунав голос:
24
Оне'р — у картярській грі — туз, король, дама, валет або десятка.
— А я пішов би дзвінками!..
Містер Фоґґ, місіс Ауда й Фікс підвели голови. Біля них стояв полковник Проктор.
Стемп В. Проктор і Філеас Фоґґ одразу ж упізнали один одного.
— А, це ви, містере англієць! — закричав полковник. — Так це ви збираєтеся піти винами!
— Я саме так і походжу, — холодно відповів містер Фоґґ, викидаючи винову десятку.
— А я вважаю, що треба ходити дзвінками! — дратувався полковник.
Він смикнувся схопити покладену карту, і додав:
— Ви нічого не тямите у цій грі!
— Можливо, я виявлю більшу майстерність в іншому, — мовив Філеас Фоґґ, підводячись.
— Маєте цілковите право перевірити, нащадку Джона Буля! [25] — відповів нечема.
Місіс Ауда сполотніла. Вся кров у неї прилинула до серця. Вона схопила Філеаса Фоґґа за руку, але той обережно вивільнив її. Паспарту готовий був кинутися на американця, що зухвало дивився на свого супротивника. Але тут піднявся Фікс і, підійшовши до полковника Проктора, сказав:
25
Джона Буль — іронічне прізвисько англійського буржуа, яке натякає на його впертість, користолюбство, обмеженість, дріб'язковість.
— Не забувайте, що вам доведеться мати справу зі мною, пане; ви мене не лише образили, а й ударили!
— Даруйте, містере Фікс, але це стосується лише мене, — заперечив містер Фоґґ. — Він стверджував, що я помиляюся, призначаючи хід винами, а це означає, що полковник знову мене образив, і за це він відповість.
— Коли завгодно й де завгодно, — кинув американець, — і будь-якою зброєю!
Марно місіс Ауда намагалася стримати містера Фоґґа. Детектив також не мав успіху в намаганні обернути гнів Проктора на себе. Паспарту ладен був викинути полковника за двері, але стримався, скоряючись знакові свого пана. Філеас Фоґґ вийшов на поміст між вагонами, американець пішов за ним.
— Пане, я дуже поспішаю до Європи, і будь-яка затримка може серйозно зашкодити моїм інтересам, — сказав містер Фоґґ своєму супротивникові.
— Це мене не обходить! — відповів полковник Проктор.
— Пане, після нашої зустрічі в Сан-Франциско, — вельми поштиво продовжував містер Фоґґ, — я збирався повернутися в Америку й розшукати вас, щойно покінчу справи в Європі.
— Справді?
— Чи влаштує вас зустрітися через шість місяців?
— А чого не через шість років?
— Я сказав — через шість місяців і точно прибуду в призначений термін.
— Це все виверти! — закричав Стемп В. Проктор. — Зараз або ніколи!
— Гаразд, — відповів містер Фоґґ. — Ви їдете в Нью-Йорк?
— Ні.
— У Чикаґо?
— Ні.
— В Омаху?
— Вас це не обходить! Чи знаєте ви Плам-Крик?
— Ні, — відповів містер Фоґґ.
— Це наступна станція. Потяг буде там за годину. Він зупиниться на десять хвилин. Десяти хвилин цілком достатньо, щоб обмінятися кількома пострілами з пістолета.
— Гаразд! Нехай буде так! — погодився містер Фоґґ. — Я зупинюся в Плам-Крик.