Навколо світу за вісімдесят днів
Шрифт:
— Я кличу вас уже вдруге, — зауважив містер Фоґґ.
— Так, але зараз не північ, — відповів Паспарту, вказуючи на годинника.
— Я це знаю, — сказав господар, — і не дорікаю вам. За десять хвилин ми вирушаємо в Дувр і Кале.
Щось подібне до гримаси з’явилося на кругловидій фізіономії француза. Було очевидно, що він чогось недочув.
— Ви переїжджаєте, хазяїне? — запитав він.
— Так, — відповів містер Фоґґ. — Ми вирушаємо в навколосвітню подорож.
Паспарту витріщився, звівши брови й розвів руками; він увесь якось обм’як і остовпів.
— Навколосвітня подорож… — пробурмотів він.
— За вісімдесят днів, — пояснив містер Фоґґ. — Тому нам не можна гаяти жодної хвилини.
— А багаж? — запитав Паспарту, розгублено позираючи навсібіч.
— Ніякого багажу. Лише ручний саквояж із двома вовняними сорочками й трьома парами шкарпеток. Те саме стосується і вас. Решту купимо в дорозі. Прихопіть мій плащ і дорожню ковдру. Надягніть міцне взуття. Втім, нам зовсім або майже зовсім не доведеться ходити пішки. Ідіть.
Паспарту хотів щось відповісти, але не зміг. Він вийшов із кімнати хазяїна, піднявся до себе й, упавши на стілець, від щирого серця вилаявся.
— От так штука, чорт забирай! А я ж думав пожити спокійно!.. — бурчав він.
Затим він машинально почав готуватися до від’їзду. Навколо світу за вісімдесят днів! Чи не до божевільного він найнявся? Начебто ні… Можливо, це жарт? Вони їдуть у Дувр — гаразд. У Кале — де наше не пропадало. Зрештою, це не могло дуже засмутити цього гарного парубка: він уже п’ять років не ступав на землю своєї батьківщини. Можливо, вони дістануться й до Парижа? Ну що ж, слово честі, він залюбки ще раз побачить велику столицю! Звичайно, такий солідний джентльмен неодмінно там зупиниться… Нехай так, однак він зривається з місця, він переїжджає, цей джентльмен, такий сидень!
О восьмій годині Паспарту склав у скромний саквояж дорожні речі — свої й містера Фоґґа; потім, схвильований, він вийшов із кімнати, акуратно замкнув її на ключ і ввійшов до кімнати господаря.
Містер Фоґґ був готовий. У руках він тримав знаменитий залізничний і пароплавний довідник і путівник Бредшоу, що мав згодитися йому під час подорожі. Він узяв із рук Паспарту саквояж, відкрив його і вклав туди грубу пачку хрустких банківських білетів, які ходять у всіх країнах.
— Ви нічого не забули? — запитав він.
— Нічого, пане.
— Мій плащ і ковдра?
— Ось вони.
— Чудово, беріть саквояж.
Містер Фоґґ передав саквояж Паспарту.
— Бережіть його, — додав він. — Тут двадцять тисяч фунтів.
Саквояж ледве не вислизнув із рук Паспарту, ніби ці двадцять тисяч фунтів були в золотих монетах і бозна-скільки важили.
Пан і слуга вийшли з будинку; вхідні двері замкнули подвійним обертом ключа.
Стоянка екіпажів знаходилася в кінці Севіль-роу. Філеас Фоґґ і його слуга сіли в кеб, що швидко повіз їх до вокзалу Черінґ-Кросс, звідки починається гілка Південно-Східної залізниці.
О восьмій годині двадцять хвилин кеб зупинився перед ґратами вокзалу. Паспарту зіскочив на землю. Його пан пішов за ним і розплатився з погоничами.
У цю хвилину якась жебрачка, боса, у порваній шалі на плечах, у м’ятому капелюшку зі зламаним пером, тримаючи за руку дитину, підійшла до містера Фоґґа й попросила милостиню.
Джентльмен дістав із кишені двадцять гіней, що тільки-но виграв у віст, і простягнув їх жінці зі словами:
— Візьміть, моя люба, я радий, що зустрів вас.
І він попрямував далі.
Паспарту відчув, як на його очі набігла сльоза. Вчинок нового пана зворушив його серце.
Містер Фоґґ у супроводі слуги ввійшов до великої зали вокзалу. Тут він наказав Паспарту взяти два квитки першого класу до Парижа. Потім, обернувшись, помітив п’ятьох своїх колег із Реформ-клубу.
— Панове, я їду, — сказав він, — і різні візи, поставлені в моєму паспорті, якого я беру з цією метою, допоможуть вам по моєму поверненні перевірити маршрут.
— О містере Фоґґ, — поштиво відповів Ґотьє Ральф, — це зайве. Ми цілком довіряємо вашому слову джентльмена!
— Так буде ліпше, — зауважив містер Фоґґ.
— Ви не забули, що повинні повернутися… — почав Ендрю Стюарт.
— За вісімдесят днів, — урвав його містер Фоґґ, — у суботу, двадцять першого грудня тисяча вісімсот сімдесят другого року, о восьмій годині сорок п’ять хвилин вечора. До побачення, панове!
О восьмій сорок Філеас Фоґґ і його слуга зайняли місця в купе. О восьмій сорок п’ять пролунав свисток, і потяг рушив.
Ніч була темна. Мрячив дрібний дощ. Філеас Фоґґ мовчав, відкинувшись на спинку дивана. Усе ще приголомшений Паспарту машинально пригортав до себе саквояж із грішми.
Але не встиг поїзд пройти Сайденхем, як Паспарту розпачливо залементував.
— Що з вами? — поцікавився містер Фоґґ.
— Річ у тім… що… поспішаючи… від хвилювання… я забув…
— Що саме?
— Загасити газ у своїй кімнаті.
— Що ж, шановний, — незворушно відповів містер Фоґґ, — він горітиме за ваш рахунок!
Розділ п’ятий,
Залишаючи Лондон, Філеас Фоґґ, без сумніву, не підозрював, що його від’їзд породить такий великий ажіотаж. Звістка про парі спершу розлетілася в Реформ-клубі, спричинивши сильне хвилювання серед членів цього поважного товариства. Потім з милості репортерів це хвилювання перекинулося на газети, а через газети воно передалося населенню Лондона й усього Сполученого Королівства.
«Питання про навколосвітню подорож» коментували, обговорювали, розбирали з такою гарячковістю й пристрастю, наче йшлося про нову Алабамську справу [5] . Одні прийняли бік Філеаса Фоґґа, інші — і вони незабаром становили значну більшість — виступили проти нього. Здійснити навколосвітню подорож за допомогою сучасних засобів пересування не в теорії, не на папері, а на ділі, і за такий короткий термін! Це не просто немислимо, — це божевілля!
5
Алабамська справа — спірне міжнародне питання між Великою Британією і США (XIX ст.).